Сторінка
1

Політика рівності: гендерний аспект проблеми зайнятості жінок (Україна, Британія)

Гендер – це соціальний статус, який визначає індивідуальні можливості у сфері освіти, у професійній діяльності, можливості доступу до влади, сексуальність, сімейну роль, репродуктивну поведінку. Кожне суспільство має певну гендерну систему, елементами якої є множинні гендерні рольові прояви, ідеї, неформальні та формальні правила та норми, визначені відповідно до місця, цілей і співвідношень статей у суспільстві.

Гендерна система передбачає гендерний вимір публічної та приватної сфер. Вона є відносно стабільною, але все ж таки мають місце певні зміни. Наприклад, для першої половини ХХ ст. для класичного капіталізму в публічній сфері переважає чоловіча зайнятість, а приватна сфера – жіноча. В постіндустріальному суспільстві змінюються культурні цінності і, також гендерна система. З часом класичні гендерні рольові прояви витісняються на зміну приходять ролі „рівного статусу”, які передбачають паритетні відносини між чоловіком та жінкою, згідно з якими на зміну ієрархії патріархату приходить зрівняння в правах і можливостях чоловіків та жінок, як у публічній сфері (політика, освіта, професії тощо), так і в приватних сферах (домашнє господарство, виховання дітей тощо).

В Україні сформувався і домінує рольовий прояв „працюючої матері” [1;с.-135], що передбачає обов’язковість суспільно-корисної праці та обов’язковість виконання функцій матері, як природного призначення жінки.

У світі Україна позиціонується як індустріальна країна. На сьогодні основною метою вдосконалення структури зайнятості є формування зайнятості постіндустріального типу.

У сучасному українському суспільстві існує об’єктивна необхідність зміни традиційних функціональних рольових розподілів між чоловіцтвом і жіноцтвом, яке не стає меншою від небажання чи нездатності суспільства усвідомити цю необхідність.

Так загалом професійна структура зайнятості жінок краще відповідає постіндустріальному суспільству ніж професійна структура зайнятості для чоловіків. Про це свідчить висока частка жінок зайнятих у галузі інформаційного обслуговування та бухгалтерського обліку (64,8% за даними 2000 року), невиробничих видах побутового обслуговування (73,2%) та в торгівлі (64,7%). Професійна структура зайнятості чоловіків інша. Більшість чоловіків працює у виробничій сфері та в сільському господарстві, а також у різних низько технологічних галузях [3;с.-32-33].

За даними Державного комітету статистики в таких видах діяльності як державне управління, надання колективних та індивідуальних послуг, робота за кордоном частка жінок постійно зростає від 44,3% у 1999 році – до 48,2% у 2001 році[3;с.-33].

Також, аналізуючи дані Державного комітету статистики можемо говорити про збільшення чисельності жінок державних службовців, які займають посади керівників та спеціалістів, 1999 р. з 72,8% – до 75,1% у 2004 році та зменшення чисельності чоловіків з 27,2% на 1999 р. – до 24,9% на 2004 р. [3;с.-16, 6; с.-130]. В Україні реалізується рекомендація Маргарет Тетчер: “Хочеш представництва – візьми чоловіка, хочеш реальної роботи – візьми жінку” [1;с.-57]. Збільшення кількості не пов’язане з збільшенням якості, тобто жінки-службовці мають нижчі ранги, ніж чоловіки-службовці. Ця тенденція прогресує. Можемо говорити про існування „гендерної піраміди влади”, яка характерна для всіх владних структур на різних рівнях. Тобто на нижчих шаблях владних структур частка жінок стабільно перевищує 80%, що є негативним моментом на шляху розбудови гендерно-паритетного суспільства.

Маємо гендерні проблеми під час прийому на роботу [3;с.-34]. Проблемною сферою залишається оплата праці. Хоча дискримінаційна оплата праці в Україні не дозволяється законодавством, у 2002 р. середня заробітна плата жінок була на 30,3% нижчою, ніж середня заробітна плата чоловіків[3;с.-34]. Вплив на оплату праці має вище названа „гендерна піраміда влади”, тобто незначна кількість жінок обіймають посади вищого рівня, незалежно від того, наскільки високою є їхня кваліфікація.

В Британії протягом останніх 25-ти років політика рівності досягла значних успіхів. Жіночий рух за рівність має ряд показників, які засвідчують це: створення нових інститутів, успішне застосування нових підходів, інтеграція значної кількості жінок в різні галузі державної та приватного секторів, усвідомлення різниці і вивчення нових підходів до них, приєднання до основних політичних процесів та інститутів. Після потрясінь 70 х років настав час спокійного розповсюдження різноманітних законодавчих ініціатив з пунктами про рівні можливості. Як наслідок принципи стали передмовами, які ввійшли у всі галузі політики. [5;с.-230]

Головним питанням в Британії залишається – “Хто відповідає за політику рівності?” – центральний уряд, чи органи місцевої влади. Це пов’язано з відносною бездіяльністю центрального уряду, який ухиляється від державних обов’язків по відношенню до тендерної рівності, одночасно презентуючи себе новатором в сфері рівності жінок, з одного боку, новаторськими заходами – створення спеціальних посад по питанням жінок, відділів рівних можливостей, які фінансувалися місцевою владою, - з іншого [5;с.-230, 233]

Консервативна ідеологія з її чітким поглядом на рівність можливостей заснована на ключових цінностях стабільності та порядку. Для того, щоб досягнути порядку, зберегти його, консерватори прагнуть гарантувати збереження правильного типу суспільства – суспільства зі стабільною та функціонуючою ієрархією, в якій кожен знає своє місце пов’язані з ним обов’язки та задачі.

Таке суспільство не повинно бути статичним, люди не повинні бути обмежені певними стратами. Консервативні супротивники рівних можливостей вважають, що конкуренція породжує досконалість – ієрархія посилюється новою кров’ю, обов’язково правильного типу. Реальний результат – скорочення захисту жінок. [5;с.-240-241]: Комісія рівних можливостей надрукувала цифри, які доводять існування різниці в оплаті праці жінок і чоловіків Об’єднаного Королівства значно більше, ніж в інших країнах Європейського союзу. Британія частіше інших країн Є.С, має судові справи пов’язані з відмовою виконувати Європейське законодавство про статеву рівність [5;с.-242].

Можемо зазначити, що незважаючи на державні програми, дію грандів, певні гендерні зрушення в сфері зайнятості важливою проблемою є забезпечення реальної рівності прав і можливостей жінок та чоловіків на ринку праці. Потрібно сприяти активізації законодавчої діяльності, постійній системній роботі над гендерними стереотипами, які суттєво впливають на існуючу „гендерну піраміду влади”; поширенню інформації щодо прав і процедур; формуванню гендерно-спрямованих цінностей в професійній сфері. На жаль в Україні, окремі особи, які мають впроваджувати механізми гендерної рівності лише починають знайомитись з цими проблемами. Гендерний підхід ще не став природнім способом міркування.