Сторінка
4

Статистика фінансів

При визначенні грошової маси виходять з грошових агрегатів, під якими розуміють специфічну класифікацію платіжних коштів за рівнем їх ліквідності. Грошовим агрегатом називають особливу групу ліквідних активів, що служать альтернативними вимі­рювачами грошової маси.

Грошові агрегати — це зобов'язання банківської системи нефінансовим секторам: готівка, депозити до запитання, строкові депозити та заощадження. Розвиток зазначених депозитів відби­ває стан монетарної політики. Грошові агрегати протиставляють­ся чистим зовнішнім активам (обчисленим у національній валю­ті) та чистим внутрішнім кредитам.

Грошова база є сумою готівки в обігу, готівки в сейфах та ре­зервів комерційних банків.

Грошовий агрегат М1 складається з агрегату М0, розрахункових рахунків і поточних депозитів. Параметр М0 включає готівку в обігу (у касах підприємств і організацій та на рахунках у населення).

Грошовий агрегат М2 включає параметр М1 та строкові депо­зити. Строкові депозити складаються із залишків на строкових (до трьох років) рахунках за вкладами населення та депозитів підприємств і населення на розрахункових рахунках у комерцій­них банках.

Грошові агрегати різняться між собою за рівнем ліквідності. Останню властивість розуміють так: це можливість використання деякого активу як засобу обігу або перетворення активу на кошти обігу та його здатність зберігати свою номінальну вартість не­змінною.

Абсолютно ліквідними вважаються гроші параметра М1. До високоліквідних грошових активів слід віднести також грошовий агрегат М2. На думку економістів, цей параметр грошової маси більш тісно пов'язаний зі швидкістю грошової маси, реальним національним продуктом і цінами.

Поводження грошових агрегатів у консолідованій банківській системі може бути пов'язано з грошовою базою центрального банку за допомогою грошового мультиплікатора, обчисленого як відношення М2 (або іншого грошового агрегату) до грошової ба­зи — суми готівки, що утримується поза банківської системою, та загальних резервів комерційних банків, тобто суми мінімаль­них обов'язкових резервів і надлишкових резервів, включаючи готівку в сейфах.

Обсяг грошової маси є результатом складної взаємодії бага­тьох суб'єктів економічної діяльності, а не самої лише діяльності кредитно-грошових органів, які визначають розмір грошової ба­зи. Комерційні банки визначають розмір позичок, інших активів і надлишкових резервів. Небанківський сектор вирішує, як розпо­діляти свої грошові кошти між строковими, ощадними, поточни­ми вкладами та іншими зобов'язаннями, фінансовими активами або просто зберігати готівку. У свою чергу рух суспільного про­дукту і національного доходу, створення доходів у народному господарстві — усі ці дії невіддільні від грошових відносин, які складаються між населенням, урядом, підприємствами й орга­нізаціями. Ці відносини характеризуються обсягом грошового обігу, що являє собою сукупність операцій, у процесі вико­нання яких відбувається рух грошової маси. Необхідно відріз­няти обсяг грошового обігу від середніх залишків грошей. Перший показник визначають підсумовуванням результатів операцій з находження (або списання) грошей за певний пері­од, а другий дістають як середню величину із залишків грошей на рахунках на окремі дати.

Грошовий обіг поділяється на безготівковий та готівковий. Безготівковий грошовий обіг — це сукупність грошових роз­рахунків, здійснюваних у формі записів на рахунках у банках і шляхом заліку взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші ви­конують лише функцію коштів платежу.

Готівковий грошовий обіг — це сукупність грошових розра­хунків, які застосовуються у взаємовідносинах держави, підпри­ємств, установ і населення, набираючи форми готівкових грошей. Для управління процесами грошового обігу потрібно спирати­ся на статистичну інформацію про розмір грошового обігу, його склад і динаміку, а також обіговість грошових коштів, додержан­ня розрахункової дисципліни, про склад і швидкість обігу грошо­вої маси, купівельної спроможності грошей, а також виявляти за­кономірності цих процесів.

За характером платежів розрізняють товарний платіжний обіг і нетоварний платіжний обіг. До складу товарного обігу включають платежі за товари, виконані роботи та послуги, а до нетоварного обігу — платежі до бюджету та платежі за іншими фінансовими операціями.

Обсяг готівки в обігу залежить від монетарної політики, пла­тіжної дисципліни та інфляційних очікувань та швидкості обігу готівки.

Розглядаючи швидкість обігу готівки, розрізняють власне швидкість її обігу та швидкість обігу агрегату М2.

Швидкість обігу обчислюється як відношення місячного (квар­тального, річного) ВВП до обсягу М0 і М1 на середину періоду, що множиться на 12 (відповідно 4 для квартальних та 1 для річ­них даних). При цьому темпи зростання агрегату протягом періо­ду вважаються сталими. Обсяг готівки та М2 на середину періоду обчислюється на підставі даних про готівку на кінець звітного періоду та агрегату М2, включаючи строкові депозити в інозем­ній валюті на кінець звітного періоду. Депозити в іноземній ва­люті перераховуються за обмінним курсом, який є середнім між аукціонним та міжбанківським, з одного боку, та некомерційним — з іншого.

Основним документом, за допомогою якого характеризується рух грошової готівки, є прогноз касових оборотів банків. Він ві­дображає рух грошової маси зі сфери обігу в каси банківських установ і видачу готівки підприємствам, установам, організаціям і населенню. Прогноз касових оборотів складається на квартал з розподілом за числами і затверджується для кожної банківської установи.

Прогноз касових оборотів стосується двох аспектів — надхо­джень та видач (витрат) готівки і відповідно поділяється на дві частини. У кожній частині виокремлюються статті згідно з кана­лами руху готівки. У першій частині показують прогнозне надхо­дження готівки до каси банківської установи, а в другій — про­гнозну видачу готівки з кас банківської установи. У процесі балансування касового плану визначається емісійне завдання з випуску готівки в обіг чи вилучення її з обігу.

До завдань статистики грошового обігу належить вивчення купюрного складу грошової маси. Під купюрним складом розу­міють питому вагу грошових знаків різної вартості в загальній масі грошей, що обертаються. При цьому купюрний склад може бути визначений як за кількістю, так і за сумою купюр.

Купюрний склад грошової маси формується під впливом гро­шових доходів населення, роздрібних цін на товари та послуги, структури товарообороту, схильності населення до витрачання грошей. Динаміку купюрного складу грошей можна схарактери­зувати, скориставшись показником про середню купюрність, значення якого обчислюється за формулою середньої арифмети­чної зваженої.