Сторінка
9
Проте фірма не може суб'єктивно встановити значення майбутньої вартості капіталу, оскільки фактори, які на нього впливають, відомі як емітентам, так і інвесторам. Головні серед них такі:
• ризикованість доходів, що зумовлюється специфікою сфери бізнесу, в якому діє фірма;
• частка заборгованості в структурі капіталу (фінансовий ліверидж);
• фінансова сталість фірми, однією з характеристик якої є дивідендна політика;
• ринкова оцінка цінних паперів фірми, тобто вплив кон'юнктурних факторів.
Вплив галузевого ринку та кон'юнктурних факторів установлюється в ході маркетингових досліджень, про які йшлося в попередньому розділі. Водночас уміле використання фінансового лівериджу та дивідендної політики свідчить про якість фінансового менеджменту фірми і можуть бути оцінені за допомогою статистичних методів.
Використовуючи не власні гроші, фірма буде одержувати прибуток лише в тому разі, коли віддача від них перевищуватиме плату за користування ними у вигляді фіксованих виплат власникам облігацій та привілейованих акцій. З огляду на досвід функціонування фінансового ринку вважається, що цього можна досягти, якщо структура капіталу не перевищує 40%:
Структура капіталу |
= | Позичений капітал Власний капітал |
= |
Номінальна вартість облігацій та привілейованих акцій Номінальна вартість простих акцій + Перевищення ринкової ціни акцій над номіналом + Нерозподілений прибуток |
х |
100 |
У разі зростання структури капіталу (до 40%) акціонери дістають змогу одержувати додатковий прибуток, не вкладаючи у фірму власних коштів понад сплачені за прості акції. Вплив такого способу — залучення фінансового лівериджу — для одержання додаткового прибутку вимірюється показником:
Рівень фінансового лівериджу (DFL) |
= |
Зміна доходів на одну акцію Зміна доходів фірми до сплати податків |
Вплив дивідендної політики фірми на вартість капіталу двозначний. З одного боку, вона перебуває в обернено пропорційній залежності від суми сплачуваних дивідендів: чим більша ця сума, тим менші вимоги до рівня обіцяної необхідної ставки доходу ставить інвестор. Фірма може встановлювати зазначений рівень низьким, підтримуючи тим самим високий імідж щодо своєї надійності. З іншого боку, високі дивіденди можливі лише за умови високої структури капіталу (незначна кількість акціонерів не може забезпечити необхідного фінансування фірмі, а тому доводиться звертатися за позиками). Що ж до реалізації в такому разі нових емісій цінних паперів, то вона можлива лише за високої необхідної ставки доходу. Аби уникнути потреби підвищувати структуру і вартість капіталу, акціонерні товариства часто виплачують дивіденди акціями або обмінюють старі акції на нові методом їх поділу (акціонер одержує дві нові акції замість однієї старої).
Якими ж правилами повинна керуватися в такому разі друга категорія учасників фондового ринку — інвестори? І чи існують такі правила взагалі?
Відомий банкір Дж. П. Морган на прохання дати прогноз щодо поводження фондового ринку відповів: «Він коливатиметься». Це був не лише прояв обережності — банкір знав, що це єдине твердження про ринок, яке можна довести. То чи можна, спираючись на таку хитку тезу, робити висновки з приводу вкладення грошей у цінні папери? Уміло скориставшись статистичними методами аналізу, можна дістати позитивну відповідь на це запитання.
З огляду на те, що досі в Україні розвивається насамперед ринок акцій, розглянемо застосування статистичних методів та показників до цього сегменту фондового ринку.
Треба запам'ятати на початку головне: акції, яку б ви воліли купити, взагалі не існує! Бо вам потрібна акція:
• абсолютно надійна;
• за якою виплачується вагомий дивіденд;
• курсова вартість якої зростає.
Існує багато акцій, які можуть задовольнити одну з ваших вимог. Але жодна акція не задовольнить усіх трьох. Справді, якщо вам необхідна надійність, то слід відмовитися від сподівання на сенсаційне зростання її вартості, а коли маєте намір примножити капітал, то мають бути готові йти на значно більший ризик.
Чи можна, принаймні частково, розв'язати ці проблеми? Так, якщо придбати і надійні, і дохідні акції. Але, зрозуміло, відповідне рішення потребує вкладення більшої суми коштів. І коли юридичні особи — банки, фірми, компанії — мають такі кошти, то фізичні особи обмежені в можливостях створення власного портфеля цінних паперів (так називають сукупність усіх цінних паперів, які належать одному вкладникові). Для надання допомоги непрофесіональним інвесторам з обмеженими капіталами на ринку діють фінансові посередники. До них звертаються, коли необхідно: одержати кваліфіковану пораду; видати доручення інвестиційному менеджеру; виконати інвестування від імені клієнта.