Сторінка
2
У розвинених країнах світу в конституційному порядку давно забезпечені незалежний стан і свобода дій аудиторських структур, з тим щоб виконавча влада була позбавлена можливості гальмувати роботу державного аудиторського відомства шляхом недостатнього фінансування, втручання в підбір кадрів, впливу на спрямованість перевірок чи будь-яким іншим способом. Відповідно до уніфікованих стандартів аудиту, розроблених Міжнародною організацією вищих ревізійних установ (МОВРУ), державне аудиторське відомство повинне мати ядро незалежно мислячих висококваліфікованих співробітників. Вимоги до аудиторської діяльності та її правила найкраще підсумовані в стандартах МОВРУ, які можуть служити еталоном контрольно-аудиторської роботи.
Стандарти аудиту Міжнародної організації вищих ревізійних установ. Основні постулати: системи інформації, контролю, оцінки і звітності органів державного управління мають сприяти вимогам підзвітності; відповідні органи приймають належні облікові правила фінансової звітності та розкривають інформацію, потрібну органам державного управління; для забезпечення високої якості роботи діяльність аудиторських організацій має відповідати стандартам МОВРУ.
Загальні стандарти: окремі аудитори та аудиторське відомство загалом мають бути незалежними від виконавчої влади, від структур, яких перевіряють, а також від будь-якого політичного впливу; вони мають забезпечувати належний рівень компетенції та проявляти необхідну старанність у дотриманні правил аудиту за вимогами МОВРУ.
Стандарти для роботи на місцях: продуманий порядок проведення аудиту забезпечує регулярне виявлення помилок, відхилень і правопорушень, які впливають на фінансову звітність; аудиторам слід оцінити надійність внутрішнього контролю; мета аудиту полягає в гарантуванні повноти і достовірності бюджетних рахунків.
Стандарти звітності: після кожного аудиту головному аудитору належить підготувати письмове резюме у зрозумілій формі, включивши тільки ту інформацію, яка підтверджена компетентними і конкретними аудиторськими матеріалами; аудиторські звіти мають бути незалежними, об'єктивними, безсторонніми, а також конструктивними (тобто бути орієнтованими на уникнення помилок і недоліків у майбутньому).
Уявлення про аудиторську перевірку державних неприбуткових організацій дає приклад аудиту самоврядного «Євразійського фонду» (ТЬе Еигазіа Роишіаиоп), заснованого у США федеральним Агентством міжнародного розвитку в 1992 р. із метою фінансової та організаційної підтримки здійснення економічних і демократичних реформ у нових незалежних державах, створених на території колишнього СРСР. Аудиторська фірма «Прайс Вотерхауз» повідомила наглядову раду Фонду, що перевірка фінансового стану фонду за результатами діяльності в 1995 фінансовому році була виконана відповідно до державних стандартів аудиту, установлених Головним контрольно-ревізійним управлінням СІЛА, а також згідно з правилами аудиту вищих навчальних закладів та інших неприбуткових організацій, затвердженими Адміністративно-бюджетним управлінням при президентові США.
За програмою аудиту були перевірені та зафіксовані у відповідних актах (до речі, обсягом не більше двох-трьох сторінок) такі питання: фінансовий стан, діяльність, функціональні видатки, рух готівки; графік надходжень федеральних субсидій та їх використання; стан внутрішнього контролю; відповідність діяльності в цілому і основних програм чинному законодавству. Зокрема, аудит останнього питання передбачав перевірку Фонду за такими позиціями: терміни й умови надання грантів та виконання контрактів; стан матеріально-технічного забезпечення; обов'язки, утримання і підбір персоналу; видача авансів і повернення коштів; повнота звітності. Результати аудиту відображені в підсумкових даних. Отже, по-перше, аудитом установлена відсутність порушень фінансової дисципліни з боку Фонду; по-друге, фінансовий стан Фонду цілком задовільний за всіма показниками, спостерігається висока динаміка діяльності за два суміжні роки.
Зберігаючи загальні основні засади, що визначаються принципами функціонування правової демократичної держави, національні форми аудиторських відомств мають деякі відмінності. Так, за взірцем Великої Британії у країнах Британської співдружності націй вони мають назву Аудиторського бюро, у Франції та франкомовних країнах — Рахункові палати. Аудиторську діяльність з організаційно-функціонального боку розглянемо на прикладі Канади.
Державну аудиторську службу в цій країні очолює підпорядкований парламенту головний аудитор. В обов'язки служби входить перевірка законності й ефективності витрачання державних видатків. Матеріали про результати щорічного аудиту виконання федерального бюджету надсилаються в парламентський комітет державних рахунків. Зі свого боку, на урядовому рівні департамент асигнувань державного казначейства готує свій звіт про виконання бюджету і передає його на розгляд у палату громад парламенту.
Служба головного аудитора перевіряє звіт уряду, фіксуючи факти нецільового використання і необгрунтовані перевитрати коштів, не санкціоновані парламентом видатки, будь-які порушення взагалі. На цій підставі головний аудитор робить висновок про ефективність роботи державного казначейства і надсилає його у палату громад. До його завдань входить доведення до відома парламенту всіх позитивних і негативних фактів, які заслуговують на увагу. Службі головного аудитора доступні будь-які фінансові документи, вона має право обнародувати факти фінансових порушень.
Діяльність служби головного аудитора має два рівні. По-перше, аудит засвідчує точність відображення фінансових операцій у звітності; по-друге, перевіряється відповідність виконуваних державними структурами програм чинному законодавству та завданням фінансової політики. Тим самим головний аудитор є інструментом контролю політичної представницької влади над адміністративно-бюрократичним апаратом з погляду законності, ефективності, доцільності його функціонування у сфері державних фінансів. Образно кажучи, служба головного аудитора — «сторожовий пес» державної казни. Проте незалежний статус підпорядкованого парламенту державного діяча має лише сам головний аудитор, інші функціонери аудиту — звичайні державні службовці.