Сторінка
1

Договірні ощадні інститути як суб'єкти фінансового посередництва

План

1. Недержавні пенсійні фонди

2. Види пенсійних схем. Розрахунок премій і пенсій

3. Управління діяльністю страхових компаній

4. Страхові ймовірності і страхування життя

Договірні ощадні інститути (пенсійні фонди та страхові компанії) відіграють вирішальну роль в акумуляції інвестиційних заощаджень довгострокового характеру. На відміну від банківських установ та інвестиційних посередників ці фінансові інституції безпосередньо не спеціалізуються на ефективному розміщенні фінансових ресурсів, їх основною функцією є забезпечення своєчасних пенсійних та страхових виплат клієнтам.

Розсудлива людина намагається передусім забезпечити свою старість та, в разі смерті, свою родину коштами (спадщиною). Тому виникає попит на послуги пенсійних фондів і на страхові поліси зі страхування життя. З погляду економічної сутності послуги зі страхування життя та послуги з недержавного пенсійного страхування мають чимало спільного. Отже, саме вони і будуть предметом нашої сьогоднішньої лекції.

1. Недержавні пенсійні фонди

Проблема пенсійного забезпечення зачепила в останні десятиліття всі розвинуті країни, що в значній мірі пов’язано з помітним старінням населення. Не минула ця проблема й України. Свій внесок у її рішення вносять недержавні пенсійні фонди (НПФ). Такі фонди не є новиною для України.

Недержавні пенсійні фонди як інституційні інвестори функціонують у всіх країнах з ринковою економікою. При цьому їх роль та місце у структурі фінансового посередництва є неоднаковою у різних країнах. У країнах з високо розвинутими системами державного пенсійного забезпечення, наприклад, роль таких установ незначна порівняно зі США, де вони стали основними інституційними інвесторами за обсягами контрольованих фінансових активів.

З економічної точки зору забезпечення пенсіями у зв’язку зі старістю на базі НПФ представляє собою своєрідний довгостроковий інвестиційний процес, на першому етапі якого здійснюються вкладення (внески до фонду) і послідовне нарощення коштів за рахунок доходів від інвестування вільних грошових коштів, на другому – одержання віддачі у вигляді періодичних пенсій.

Залежно від кола можливих учасників пенсійні фонди поділяються на такі, що здійснюють пенсійне забезпечення:

• працівників конкретного підприємства чи групи підприємств (корпоративні або виробничі фонди);

• громадян, пов’язаних за родом їхньої професійної діяльності (професійні фонди);

• будь-яких громадян незалежно від місця та характеру роботи (так звані відкриті фонди).

Пенсійним фондам зазвичай надається сприяння на державному рівні, оскільки інвестиційна політика цих установ має переважно консервативний характер, значні обсяги акцій та облігацій, які перебувають у володінні пенсійних фондів, «вилучаються з обігу» і не використовуються у фондових спекуляціях. Отже, пенсійні фонди відіграють важливу роль у стабілізації фінансових ринків. Притаманна пенсійним фондам гнучкість інвестиційної політики та умов пенсійного забезпечення дає змогу якнайповніше узгоджувати соціальні, інвестиційні та інші інтереси учасників (працівників) та спонсорів (передусім – роботодавців) цих установ.

Обрані роботодавцями умови та порядок здійснення додаткового пенсійного забезпечення учасників визначають тип пенсійних рахунків, які використовуються недержавними пенсійними фондами. Пенсійні фонди можуть формувати накопичення на індивідуальних або солідарних пенсійних рахунках.

Формування індивідуальних пенсійних рахунків пов’язане із застосуванням накопичувальної системи пенсійного забезпечення, принципом якої є систематичне довгострокове нагромадження коштів для забезпечення виплати пенсій, досягнення балансу пенсійних внесків і виплат пенсій. Накопичувальна система пенсійного забезпечення може функціонувати за методом виплати пенсій за рахунок резерву.

Метод виплати пенсій за рахунок резерву забезпечує цілковиту гарантію виплати пенсії в майбутньому. За такого методу на ім’я кожного з учасників пенсійного фонду відкривається індивідуальний пенсійний рахунок, пенсійні виплати здійснюються в межах залишків на пенсійних рахунках. Тобто за такого методу виплати пенсій одним учасникам не можуть здійснюватись за рахунок коштів інших учасників.

У разі застосування пенсійними фондами системи солідарного пенсійного забезпечення попереднє здійснення накопичень для виплати пенсій не є обов’язковим. За найпростішої «солідарної схеми» пенсійні виплати на користь учасників, що вийшли на пенсію, фінансуються за рахунок поточних надходжень (внесків) на солідарні рахунки пенсійних фондів. При цьому розмір пенсії не залежить від суми внесків окремого працівника, а встановлюється виходячи з виробничого стажу його роботи та його середньої заробітної плати. Для фінансування виплат пенсій із застосуванням солідарної системи використовується метод покриття поточних виплат, який не передбачає створення резерву для виплати пенсій. Відповідно, недоліком солідарної системи є те, що вона не дає стовідсоткових гарантій щодо сплати пенсій у майбутньому – в разі застосування такої системи недержавним пенсійним фондом можливе виникнення дефіциту поточних внесків, що не дозволить йому виконувати зобов’язання з виплат пенсій.