Сторінка
1

Фінансові ринки: зовнішні та внутрішні

План

Вступ.

1. Розвиток зовнішніх фінансових ринків.

2. Внутрішні фінансові ринки.

Використана література.

Вступ

Останні десятиріччя ХХ сторіччя ознаменувались бурхливим зростанням на фінансових ринках різних країн обсягів трансакцій. Так, з 1980р., порівняно із сумарним ВВП провідних країн світу, загальна вартість їх фінансових активів збільшувалась у 2,5 раза швидше; співвідношення обсягів міжнародних валютних і торгових операцій зросло в кілька разів. Фактично не підвладний державним регулятивним важелям транснаціональний капітал досить вільно переміщується у пошуках більш доходних регіональних ринків. Якщо у 1990р. в грошові спекуляції було втягнуто 600 млрд дол. США щоденно, то в 1999р. - уже більш ніж 1,5 трлн дол., що у 29-30 разів перевищує денну вартість проданих товарів і послуг. За оцінками зарубіжних експертів, на кожний долар США, що обертається в реальному секторі економіки, припадає до 50 дол. у фінансовій сфері.

Фінансові ринки стали невід'ємним елементом ринкового механізму нагромадження і перерозподілу ресурсів - грошово-кредитних і товарно-матеріальних. Причому інтенсивність міжсекторного руху капіталів постійно зростає. Окремим високодоходним бізнесом стає надання фінансових послуг, не тільки специфічних, а й масових, у зв'язку з чим у термінологічно му обігу з'явився новий вираз "фінансизація економіки".

Рух фінансових потоків у міжнародному обороті капіталу описаний Дж.Соросом із застосуванням спеціально розробленої "теорії рефлексивності", яка базується на поляризації двох діаметрально протилежних позицій: "центр - периферія". З поняттям "центр" асоціюються розвинуті фінансові ринки (країни групи G-7 або ж у розширеному вигляді - 28 країн-засновників Організації економічного співробітництва і розвитку). "Периферію" уособлюють представники ринків, що розвиваються.

Міжрегіональне рефлексивне переміщення капіталу орієнтується на спекулятивні прибутки від обігу так званих "гарячих грошей", коли цінова амплітуда коливань вартості грошей на глобальних ринках значно більша, порівняно з аналогічними показниками для окремих регіонів (країн). Типовим прикладом фінансових спекуляцій і обігу "гарячих грошей" є операції на форексних ринках (від англ. forex - foreign exchange - тобто ринках міжнародного обміну валют), де укладаються ділінгові угоди (від англ. dealing - тобто угоди грошового обміну) в режимі "on-line" (тобто в режимі реального часу).

Перевищення рівня доходності на фінансових ринках над доходністю у реальному секторі є передбачуваним, оскільки фінансовий капітал характеризується вищою мобільністю в циклічному кругообігу ресурсів відтворення. Але надмірне перевищення (хоча ще ніхто не визначив кількісну міру цієї надмірності) в поєднанні з орієнтацією на отримання ситуативних прибутків від цінових коливань вартості активів цілком справедливо трактується як спекуляція [Термін "спекулянт" не завжди адекватно сприймається у пересічному економічному середовищі. Тут має місце спрощений підхід, неринковий атавізм, який відображає розуміння цього поняття виключно з негативної точки зору як синоніму обдурювання, шахрайства. Більш вірно розглядати спекуляти вну діяльність як дилерську чи арбітражну діяльність, спрямовану на хеджування (тобто страхування) різноманітних ризиків. Звичайно, фінансовий "гешефт" полягає у виграші на різниці цін. Але ж економічний інтерес не є виключно спекулятивним, а додана вартість повинна забезпечувати перевищення авансованих витрат. Фінансовий ризик є здебільшо го взаємним для сторін угоди, і нажива на ньому контрпартнера є не обманом, а платою за нейтралізацію ринкової невизначеності. Хеджерська функція "виваженого" спекулянта є основною, її реалізація підвищує інвестиційну привабливість, масштаби і ліквідність ринку]. Ажіотажно ризикована спекулятивна діяльність є одним з головних детонаторів фінансових криз, які періодично "супроводжують" економічний поступ. За підрахунками МВФ, у післябреттонвудський період у світі відбулось близько 160 валютних і більш ніж 50 банківських криз різної сили [ 2, 65].

1. Розвиток зовнішніх фінансових ринків

Ейфоричне піднесення темпів розвитку фінансових ринків має відповідне інституційне підґрунтя. Економічна ретроспектива звертає увагу на події серпня 1971 р., коли США прийняли рішення щодо скасування обов'язкової конвертації і прив'язки долара до золота. Започатку вання з того часу нової Ямайської (Кінгстонської) валютної системи означало послаблення державного регулювання у фінансовій сфері, демонетизацію золота і встановлення вільних коливань валютних курсів. Фактично цим анулювались принципи післявоєнної організації світової валютної системи згідно з рішеннями Бреттон-Вудської конференції 1944 року. Здійснився перехід до економічного устрою, який регулюється не стільки державними інститутами, як переважно ринками капіталу. Вірогідно, що саме з часу відокремлення долара від системи золотовалютного стандарту відбулось і розділення між реальним і фінансовим секторами економіки, домінування останнього з яких прогресувало дуже швидко. Так, якщо в 1975р. у режимі вільного курсоутворення функціонували валюти 14% країн-членів МВФ, то в 1985 р. - 28%, а в 1997 р. - 59% [3, 4]. Таким чином, початок 70-х років ХХ сторіччя є рубіконом інституційних змін у сфері міждержав них фінансових відносин. Ці зміни знайшли своє відображення насамперед у лібералізації валютного режиму та зростанні обсягів і швидкості руху транснаціонального капіталу, який самовідтворювався переважно у позичковій формі при відносному зменшенні еквівалент ного товарного наповнення.

Спекуляції з фінансовими інструментами, арбітраж і хеджування поступово стали набувати самодостатнього характеру. У 1982р. відкривається Чикагська біржа опціонів і ф'ючерсів (CВОЕ - Chicago Board Options Exchange) - спеціалізована біржа з торгівлі строковими контрактами, або деривативами, що є похідними відносно базових активів. Згодом частка ринку деривативів досить стрімко наростала, і на середину 1990-х рр. власні секції опціонів і ф'ючерсів заснували 75% північноамерикансь ких бірж (що є самим високим показником у світі), проти 60% - у Південній Америці, і близько 40% - у країнах Азійсько-Тихооке анського регіону [4, 128]. Фінансові спекуляції у біржовому секторі суттєво пригнітили торгівлю реальними цінностями. Наприкінці 1990-х рр. 3/4 контрактів, що реалізовувались на товарних біржах, належали до "нетоварного", тобто суто валютно-фінансового типу [5, 27].

Дієвою характеристикою мобільності фінансового капіталу є посилення тенденцій корпоративної концентрації. Процедури злиття і поглинання компаній стали звичним явищем. Наприклад, за 1970-1995 рр. практично потроїлась кількість реалізованих корпоратив них угод з об'єднання капіталів у банківській сфері. Разом з тим, спостерігався і значний обсяг банкрутств.