Сторінка
2
Перевірка правильності нарахування амортизації охоплює:
1. Правильність визначення об'єктів амортизації. Метою перевірки є виявлення фактів нарахування амортизації на ті об'єкти, які амортизації не підлягають, а саме:
— витрати бюджетів на будівництво й утримання споруд благоустрою й жилих будинків, придбання і збереження бібліотечних та архівних фондів;
— витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування;
— витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів.
2. Правильність застосування норм амортизаційних відрахувань. Для цього слід враховувати, що основні фонди для нарахування амортизації поділяються на групи, до кожної з яких застосовується відповідна норма амортизації з метою оподаткування (табл. 62).
Таблиця 62
НОРМИ АМОРТИЗАЦІЇ
Група основних фондів |
Норма амортизації (з розрахунку на календарний квартал) |
1 — будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі жилі будинки | 2 |
2 — автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них | 10 |
3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2 | 6 |
4 — електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, засоби зчитування та іншу інформацію, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони та рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів | 15 |
Таким чином, метою перевірки є встановлення фактів неправильного розподілу основних фондів за групами, що може призвести до зайвого нарахування амортизації, а отже, до заниження оподатковуваного прибутку.
3. Правильність визначення балансової вартості групи основних фондів, до якої застосовуються норми амортизації. Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за такою формулою:
Ба = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1),
де Ба — балансова вартість групи на початок звітного періоду;
Б(а-1) — балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;
П(а-1) — сума витрат на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкції, модернізації та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;
В(а-1) — сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;
А(а-1) — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.
Особливу увагу під час перевірки цього питання слід приділяти правильності збільшення та зменшення балансової вартості груп основних фондів. Так, у разі виявлення фактів продажу основних фондів першої групи за ціною, що перевищує балансову вартість об'єкта, треба впевнитись, що сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю входить до валових доходів платника, а балансова вартість групи зменшена на балансову вартість проданого об'єкта.
Майже аналогічний порядок зменшення балансової вартості другої і третьої груп основних фондів у разі продажу окремих об'єктів, але якщо сума вартості продажу основних фондів дорівнює балансовій вартості відповідної групи або перевищує її, то слід упевнитись, що балансова вартість групи прирівняна до нуля, а сума перевищення входить до валового доходу платника відповідного періоду.
4. Своєчасність припинення нарахування амортизації. Це стосується насамперед основних фондів першої групи. Під час перевірки слід упевнитись, що у разі виведення з експлуатації окремого об'єкта зазначеної групи у зв'язку з його ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією чи консервацією балансова вартість цього об'єкта для цілей амортизації прирівняна до нуля. Стосовно основних фондів другої і третьої груп балансова вартість цих груп в аналогічних випадках не змінюється.
5. Правильність списання залишкової вартості основних фондів на валові витрати платника. Таке списання можливе лише для об'єктів першої групи за умови, що балансова вартість такого об'єкта досягає ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При перевірці правильності обліку і списання на валові витрати матеріальних цінностейнеобхідно виходити з норм чинного законодавства, згідно з якими датою збільшення валових витрат виробництва вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, або:
•дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку — день їх видачі з каси платника податку;
• дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного отримання платником податку результатів робіт. Отже, під час перевірки треба упевнитись у наявності всіх первинних документів, які б підтверджували або факт надходження матеріалів на склад підприємства (товаротранспортні накладні відомості складського обліку), або факт оплати вартості матеріалів (рахунки-фактури, виписки з банку, платіжні доручення).
Крім того, валові витрати коригуються на зміну величини залишку матеріалів на кінець звітного періоду порівняно з даними на початок звітного періоду. Отже, перевіряльник повинен скласти розрахунок коригування і порівняти його з даними підприємства. Якщо товарні залишки на кінець кварталу збільшуються, то на суму збільшення зменшуються валові витрати, і навпаки, якщо товарні залишки на кінець кварталу зменшуються, то на суму зменшення збільшуються валові витрати. Таке збільшення (зменшення) валових витрат не відображається на рахунках бухгалтерського обліку.
Під час перевірки законності і правильності створення резерву майбутніх витрат необхідно встановити:
1) які види резервів створюються на підприємстві — для цього слід мати на увазі, що П(С)БО передбачають створення резервів на:
— виплату відпусток працівникам;