Сторінка
3

Антиінфляційна політика

Сучасні дослідження намагаються емпірич­но підтвердити згадані гіпотези стосовно наслідків передбаченої інфляції або ж шука­ють її нові наслідки. Визначення чистих ви­год (співвідношення вигод і втрат) від довго­строкової інфляції та зіставлення їх із витра­тами від дезінфляції дасть у майбутньому відповідь на питання про доцільність забезпе­чення абсолютної стабільності цін або спону­катиме до пошуку якогось оптимального рівня інфляції.

Наслідки інфляції, як відомо, неможливо визначити лише вартісними показниками. Вони можуть мати і соціально-психологічні прояви. Соціологічне опитування громадян США,Німеччини та Бразилії,проведене у 1997 році у межах масштабного дослідження під керівництвом професора Йєльского універси­тету Роберта Шиллера, засвідчило, що в умо­вах інфляції вражаюча більшість населення цих країн перебуває у стані незадоволення та дискомфорту. Тому 84% американців погод­жуються з твердженням, що "управління інфляцією є одним з найважливіших завдань економічної політики СІЛА". У Німеччині та Бразилії відповідно 94% і 88% опитаних по­годились зі схожим твердженням. Це дослідження виявило основну причину неза­доволення населення - віра в те, що інфляція знижує рівень життя внаслідок ерозії номіна­льних доходів. У процесі опитування було та­кож виявлено, що більшість населення цих країн поділяє думку про те, що жадібність бізнесменів та некомпетентність державних посадових осіб є важливими причинами інфляції[5, с.280].

Зниження рівня інфляції дає значні вигоди суспільству загалом, які виявляються у зрос­танні рівня його задоволення життям та згур­тованості.

Негативні наслідки інфляції зумовлені і особливостями сучасної системи оподаткуван­ня. Аналіз засвідчив, що, наприклад, амери­канська податкова система "штрафує" заоща­дження і "надає субсидії" власникам помеш­кань, а зростання рівня інфляції тільки підси­лює ці несприятливі впливи. Наприклад, Мартін Фельдстейн обчислив величину цього дисбалансу і виявив його високу чутливість до інфляції. За 4% інфляції величина спо­живчих видатків сімдесятирічної людини ста­новить 330% від споживчих видатків соро­карічної, а зниження інфляції на 2% посла­бить цю диспропорцію до 270% . Він пока­зав, що зі зменшенням цього дисбалансу суспільний добробут суттєво збільшиться. Ви­користавши оціночні значення таких пара­метрів, як еластичність міжчасової заміни і еластичність заміни між видатками на житло та іншими товарами і послугами, М. Фельд­стейн виявив,що суспільна вигода від 2% зни­ження інфляції дорівнюватиме приблизно 1% приросту ВВП. Крім того, застосувавши інструментарій дисконтування, ця цифра оз­начає, що поточна вартість вигод від усунення згаданих диспропорцій легко покриває втрати від дезінфляції[5,с.310].

Однак, економісти нерідко говорять про по­зитивні риси інфляції. Одні з них вважають, що проблему нееластичності номінальної зар­плати до зниження можна усунути за допомо­гою інфляції, зменшуючи реальну зарплату. Інші припускають, що чим вища інфляція, тим нижча природна норма безробіття, яка забезпечує певне підвищення темпів еко­номічного зростання.

Американські економісти Девід Кард і Дін Гислоп на підставі статистичних даних нама­галися дослідити вплив інфляції на ефек­тивність функціонування ринку праці. Вони зауважили, що номінальна зарплата багатьох робітників не змінюється з року в рік, а част­ка робітників із постійними номінальними заробітками є значно вищою під час низької інфляції. Д.Кард і Д.Гислоп оцінили уявний розподіл зміни зарплати у випадку її гнуч­кості і обчислили вплив зниження інфляції на зростання реальної зарплати. У резуль­таті виявилось, що зниження темпів інфляції на один відсоток призводить до зростання "незаслуженої" реальної зарплати на 0,06%. Хоча це збільшення виглядає незначним, од­нак приборкання 5% інфляції підвищує таку реальну зарплату на 0,3%, що за умов оди­ничної еластичності попиту на працю, зни­зить зайнятість на 0,3%[5,с.290]. Отже, це дослідження підводить до висновку, що інфляція хоча і невагомо, але все таки пози­тивно впливає на ринок праці, додаючи йому гнучкості за рахунок полегшення спричине­ного вимогами кон'юнктури зниження ре­альної зарплати.

Рівень інфляції може впливати і на вели­чину природної норми безробіття. Амери­канський економіст Л.Бол твердить, що до­сягнення абсолютної стабільності цін може знизити виробництво не лише у короткостро­ковому періоді, але й також у тривалому. Причину цьому економіст вбачає у зростанні природного рівня безробіття у період дезінфляції. Прикладом може бути еко­номічна ситуація, яка склалася у 80-ті роки в багатьох промислове розвинених країнах світу, коли знизився попит на некваліфіковану робочу силу, а також на послуги інсти­туцій, зокрема, трудових спілок, які не допус­кали зниження реальної зарплати. Л.Бол ви­явив тісний взаємозв'язок між зростанням природної норми безробіття та масштабами і тривалістю дезінфляції. Він також зробив висновок, що негативні впливи дезінфляції на природну норму безробіття пропорційні ступеню розбалансованості ринку праці. Ці висновки збігаються з принципами теорії гістерезису на ринках праці [14,с.53].

Отже, згідно з дослідженнями Бола, втрати від дезінфляції набагато більші від передбачуваних, оскільки призводять до зростання рівноважного рівня безробіття. Для мінімізації цих втрат антиінфляційні заходи доцільно проводити якомога швидше, заздалегідь усунувши роз-балансованість ринку праці.

Полеміка щодо негативних і позитивних наслідків інфляції стимулює розвиток теорії оптимального рівня інфляції. Очевидно те, що висока інфляція, яка виходить за певні межі, несприятливо впливає на суспільство та еко­номіку загалом. Вітчизняній економіці ще да­леко до стабільності цін. Проте дослідження оптимального рівня інфляції, який має стати одним з орієнтирів стратегічного розвитку національної економіки, повинні проводитись уже зараз[12,с.90].

Отже, визначивши сутність антиінфляційної політики, можна зробити висновок, що антиінфляційна політика держави полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для на­родного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом гро­шової рестриктивної політики в наших умо­вах мають значно більші негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки призводять до скорочення виробництва, зростання непла­тежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат за державним зовнішнім і внутрішнім боргами. Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не випла­чуються заробітна плата, пенсії, різко зни­жується рівень життя населення. Тому можна перейти до розгляду наступного пунту плану.

Розділ 2. Методи та інструменти

антиінфляційної політики

Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику. Це заходи або безкомпромiсної боротьби з iнфляцiєю, або адаптацiї, пристосування до життя в умовах iнфляцiйної нестабiльностi. Перший метод реалiзується шляхом змiн у системi оподаткування ( як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий-це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї та iн. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцiї. Адаптацiйна полiтика має свої недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцiї.