Сторінка
1

Приховане та фіктивне банкрутство

Навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам карається позбавленням волі на строк до 2 років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права займатися певною діяльністю протягом 5 років.

Об'єктивно факт приховання банкрутства визначається таки­ми трьома ознаками:

• надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника;

• причинний зв'язок між подачею таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор.

Мотиви та цілі приховання банкрутства:

• надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фі­нансових зобов'язань особами, які, у свою чергу, є боржниками да­ної особи,

• спроба одержати банківський кредит для покриття фінансової заборгованості або для привласнення одержаних коштів з наступ­ною ліквідацією підприємства і т.д.

Суб'єкти прихованого банкрутства:

• засновники підприємства,

• власники,

• посадові особи.

Мінімальне стягнення застосовується:

• якщо банкрутство є наслідком банкрутства іншої юридичної особи,

• унаслідок порушення іншими підприємствами законодавства (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими ресурсами).

Максимальні санкції застосовуються, якщо банкрутство сталося внаслідок невміння вести ефективну фінансово-господарську діяль­ність, браку належної кваліфікації керівництва, прорахунків в оцінці ринків збуту і т.д.

Фіктивне банкрутство. Явно неправдива заява громадянина — засновника або власника підприємства, а також посадової особи даного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням права займатися да­ною діяльністю до 5 років.

Ті самі дії, якщо вони завдали великого матеріального збитку кредиторам або державі, караються позбавленням волі до 3 років з конфіскацією майна.

Великий матеріальний збиток — це збиток, який перевищує в 50 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток вини­кає внаслідок неповернення боргів, несплати відсотків та податків.

Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:

• порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провадження справи про банкрутство,

• приховання незаконного витрачання коштів,

• ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з ме­тою зміни форми власності,

• уведення в оману незалежного аудитора з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.

На ці та інші фактори й обставини слід звертати увагу фінансо­вим службам підприємства під час ведення фінансово-господарської діяльності.

Фінансова санація на ухвалу арбітражного суду

Одна із функцій закону про банкрутство полягає в тім, що він по­винен сприяти пошуку санаторів та бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися у фінансовій скруті, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбут­ньому. Така реабілітація передбачає фінансову санацію чи реоргані­зацію юридичної особи.

Можливість прийняття рішення про проведення фінансової са­нації підприємства в процесі провадження справи про банкрутство передбачена законами про банкрутство в переважній більшості роз­винутих країн. Так, американське та японське законодавство спря­моване на те, щоб допомогти підприємству, яке опинилося у склад­ному фінансовому стані, повернути колишню стійкість та плато­спроможність. Польський закон про банкрутство 1934 року, який є чинним нині, близький за своєю суттю до американської та японсь­кої моделей. Основна його ідея полягає не в негайній ліквідації «хворого» підприємства, а в пошуку механізмів його фінансової са­нації.

Закон «Про боргову неспроможність підприємств» у Російській Федерації (1998) також передбачає можливість «лікування» підпри­ємства перед оголошенням його банкрутом. Згідно з цим законом період санації може досягати 1,5 року, а якщо йдеться про санацію підприємства-міста (суто російська особливість), то цей період мо­же тривати навіть і 10 років.

Україна щодо цього дотримується такого самого порядку. Наяв­ність реальної можливості відновлення платоспроможності підпри­ємства-боржника та наявність санатора є підставою для проведення санації на ухвалу арбітражного суду.

Як уже було сказано, арбітражний суд може винести ухвалу про проведення санації, якщо після опублікування в засобах масової ін­формації (офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабі­нету Міністрів України) оголошення про порушення справи про банкрутство підприємства поступили пропозиції від осіб, які бажа­ють задовольнити вимоги кредиторів до боржника та виконати його зобов'язання перед бюджетом і цільовими фондами. Натомість ука­зані особи мають право пропонувати свої умови санації чи реструк­туризації боржника.

Фізичні та юридичні особи, які виявили бажання стати санато-рами, повинні (згідно зі статтею 10 Закону України «Про банкрутст­во») подати заяву до арбітражного суду з письмовим зобов'язанням узяти на себе борги особи, проти якої розпочато провадження спра­ви про банкрутство. У цій же заяві мають бути викладені запропо­новані умови санації боржника, а також дані про характер майнових відносин між боржником та потенційним санатором. Арбітражний суд залишає заяву без розгляду, якщо особа, котра бажає взяти участь у санації боржника, не запропонувала в заяві умов санації (форму реструктуризації, строки та послідовність виконання борго­вих зобов'язань). Для санатора мотивуючим стимулом може бути ефект синергізму, пов'язаний із новими можливостями внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції або ринків збуту товарів, збе­реження надійного постачальника сировини та матеріалів чи спожи­вача своєї продукції тощо.

Відповідно до статті 12 Закону «Про банкрутство» арбітражний суд спеціальною постановою затверджує умови санації підприємст­ва-боржника, а саме:

1) угоду між боржником і санатором про переведення боргу;

2) умови та порядок санації (реорганізації) юридичної особи боржника;

3) механізм виплати санатором боргу кредиторам (строки, по­слідовність, форми тощо).

Щодо першого пункту слід зауважити, що переведення боргу можливе лише за згодою кредиторів. Рішення зборів кредиторів про переведення боргу вважається схваленим, якщо за нього проголосу­вали кредитори, майнові вимоги яких становлять не менше двох третин загальної суми претензій. Згода кредиторів фіксується в про­токолах зборів або комітету кредиторів.