Сторінка
5

Проблеми становлення та розвитку грошово-кредитної системи в Україні

Інший негативний фактор, замічений деякими неокейнсіанцями, укладається в наступному. Швидкість звертання грошей має тенденцію мінятися в напрямку, протилежному пропозиції грошей, тим самим гальмуючи або ліквідуючи зміни в пропозиції грошей, викликані політикою, тобто коли пропозиція грошей обмежується, швидкість звертання грошей схильна до зростання. І навпаки, коли приймаються політичні заходи для збільшення пропозиції грошей у період спаду, досить ймовірне падіння швидкості звертання грошей.

Іншими словами, при дешевих грошах швидкість звертання грошей знижується ,при зворотному ході подій політика дорогих грошей викликає збільшення швидкості звертання. А нам відомо, що загальні витрати можуть розглядатися як грошову пропозицію, помножена на швидкість звертання грошей. І, отже, при політику дешевих грошей, як було сказано вище, швидкість звертання грошової маси падає, а, виходить, і загальні витрати скорочуються, що суперечить цілям політики. Аналогічне явище відбувається при політиці дорогих грошей.

В Україні в умовах планово-централізованої економіки існувало чітке розмежування грошового обороту на готівковий і безготівковий. З кінця 1997 р. Національний банк проводить політику лібералізації готівкових розрахунків між суб''єктами господарювання. Національний банк визначив основні принципи обороту готівки на підприємствах:

1. Підприємства зобов''язані зберігати свої кошти в установах банків.

2. Підприємства можуть зберігати готівку в своїй касі в межах ліміту залишку готівки в касі на кінець робочого дня, що встановлюється устано­вою банку.

3. Підприємства можуть здійснювати розрахунки між собою і з гро­мадянами як у безготівковій, так і у готівковій формі, як за рахунок коштів, одержаних в установі банку, так і за рахунок виручки від реалізації.

4. Підприємства можуть одержувати готівку з власних рахунків в ус­тановах банків на цілі, визначені у чеку, без подання обґрунтовуючих до­кументів.

5. Кошти та виплати, пов''язані з оплатою праці та виплатою диві­дендів, підприємства мають одержувати виключно з кас банків. (не за рахунок виручки).

Перевірки дотримання підприємствами касової дисципліни здійсню­ють різні державні контролюючі органи і комерційні банки.

6. НБУ встановлює єдині для всіх підприємств правила ведення обліку касових операцій.

7. Видача кредитів підприємствам, як правило в безготівковій формі.

8. Перевірку дотримання касової дисципліни здійснюють органи Податкової служби, державного контрольно-ревізійного управління, Міністерство Фінансів, фінансові органи, КБ.

3. Основні проблеми грошово-кредитної системи та шляхи вирішення.

В Україні існують проблеми з банківською і грошово-кредитною системою. Сумарна капіталізація всієї комерційно-банківської системи в Україні складає на сьогодні 4,7% від ВВП, а в державах Центрально-Східної Європи - 40% і більш, у розвитих західних країнах - 150-250%.

Усі разом, це створює серйозні проблеми для переходу економіки України на інвестиційний і інноваційний шлях розвитку. Це змушує нас динамічно вирішувати проблеми, зв'язані з вступом у ВТО - податкові, грошово-кредитні, соціальні, інакше нам буде дуже важко конкурувати в умовах світової економіки.

Інтеграція України у світову господарську систему повинна проходити з обліком національних економічних і політичних пріоритетів, на умовах рівноправного взаємовигідного співробітництва без використання подвійних стандартів.

Україна ще й досі не має ефективної ринкової банківської системи, яка була б джерелом економічної організації [1]. Чинна банківська система за своєю природою є лихварською. Вона не постачає виробництву необхідної кількості грошей, банківська система не забезпечує дешевої та швидкої системи розрахунків, а свій зиск отримує не завдяки високоякісному обслуговуванню підприємств, а внаслідок стягнення здирницьких процентів. Головні свої зусилля вона скеровує на співпрацю не з виробництвами, а з посередницькими структурами (нерідко тими, що торгують контрабандними товарами). Форми і методи роботи наших банків, зокрема, у сфері обслуговування клієнтів, архаїчні, дорогі й незручні. Вони так і не спромоглися стати надійними партнерами підприємств.

В Україні донині не створений інвестиційний банк, через що не можуть бути мобілізовані величезні національні кредитні ресурси, які перебувають на руках у населення. Вони використовуються нераціонально, переводяться в долари і послаблюють грошову систему України. Або ще гірше - ці ресурси перебувають у бездіяльному стані, тим самим справляючи тиск не лише на товарну масу, а й на грошовий та валютний ринки.

Слід відмітити, що ФРН під час грошової реформи 1948 р. не лише замінила старі грошові знаки на нові (ми також це зробили, хоч і в гірший спосіб), а й відразу розв'язала цілий комплекс завдань, пов'язаних із соціальною сферою, структурною перебудовою, кредитуванням народного господарства. Був створений спеціальний банк - Кредитна установа для відновлення, який надавав середньо- та довгострокові кредити. Потреби розвитку промисловості обслуговував спеціально створений Промисловий кредитний банк, а аграрну сферу - два центральні банки розвитку сільського господарства.

Завдяки функціонуванню Промислового кредитного банку здійснювався рівномірний розподіл тягаря переходу до вільного ринку між галузями. На підтримку галузей промисловості ФРН (вугільна, металургійна, електроенергетика), які були вилучені зі сфери вільного ринку, підприємства інших галузей відраховували обов'язкові одноразові внески (загалом їх обсяг становив DM1 млрд.), які банк надавав у вигляді інвестиційних кредитів цим "неконкурентним" галузям. Таким чином вирівнювалися умови діяльності різних секторів економіки, не допускалася їхня вимушена збитковість.