Сторінка
1

Загальні принципи політико-економічної стратегії України в сучасному геофінансовому просторі

Національний розвиток, його кількісні та якісні виміри дедалі більше залежать від місця, яке країна забезпечує собі в сучасному світовому економічному просторі. Враховуючи це, політики, вчені-суспільствознавці особливу увагу приділяють неоднозначним процесам, що відбуваються у світовій економіці, зокрема її глобалізації.

Глобалізація економіки як якісно новий етап розвитку інтернаціонального господарства здійснюється через нарощування протиріч універсалізації, транснаціоналізації, регіоналізації і потребує нового, геоекономічного підходу до вироблення політико-економічної стратегії держави. Геоекономіка – це сучасна система глобального управління ресурсами планети та перерозподілом світового доходу.

Вагоме місце в геоекономічних процесах посіла фінансова сфера. В ній спостерігається максимальна лібералізація пересування короткострокових капіталів у межах єдиної світової системи бірж. Саме це за умов існуючого обмеження торгівлі товарами та послугами, зарегульованості ринків робочої сили, старої системи національних суверенітетів, а також відсутності адекватних міжнародних інститутів, які б нейтралізували, цивілізували наслідки дії «диких» ринкових сил, перетворило світовий фінансовий ринок у широку зону економічних та політичних ризиків, що створює загрози передусім для перехідних економік пострадянського типу, тобто для країн з емерджентними ринками.

Емерджентними називають ринки, що виникають раптово і які не є результатом тривалої еволюції, в процесі якої створюються ринкові інститути, що покликані забезпечувати умови для функціонування повноцінного ринкового механізму, гальмувати водночас негативні соціальні наслідки.

Емерджентні ринки характеризуються:

- запізнілим формуванням ринкових відносин щодо інших країн;

- примусовим втягненням економік країн у ринкові відносини через вплив світового ринку;

- особливою роллю держави, яка стає первинною рушійною силою ринкових перетворень – на відміну від еволюційно створеного ринку, де цю роль виконують суб’єкти мікрорівня;

- специфічним співвідношенням між формальними і неформальними інститутами. Формальні не завжди виникають з неформальних інститутів, а іноді перебувають у протиріччі з останніми.

Слабкість національних ринкових інститутів, відсутність механізмів пом’якшення впливу кон’юнктурних коливань світового ринку на нестабільні економіки – усе це створило реальні загрози для таких країн. Свідченням цьому стала світова фінансова криза, що розгорталася поетапно:

1994 р. – валютна криза у Мексиці;

1995 р. – банківська криза в Аргентині;

1996 р. – банківська криза в Болгарії;

перша половина 1997 р. – валютна криза в Чехії;

друга половина 1997 р. – масштабний фінансовий крах економік країн Південно-Східної Азії;

серпень 1998 р. – фінансова криза в Росії;

кінець 1998 р. – початок 1999 р. – гостра валютна ситуація в Бразилії.

Така локалізація вибухових зон світової кризи викликана зіткненням нового світового фінансового порядку з внутрішнім станом національних фінансових систем на емерджентних ринках цих країн. Фінансова система країн з емерджентними ринками визначається:

- вкрай напруженим станом державних фінансів, що проявляється у значних дефіцитах державних бюджетів, неефективній податковій політиці та неупорядкованості оподаткування, високою часткою «тіньової» економіки;

- значною внутрішньою та зовнішньою державною заборгованістю, різниця між якими стає все більш умовною у зв’язку з допуском нерезидентів на внутрішній ринок державного боргу і активній участі резидентів в операціях із зовнішніми державними зобов’язаннями на світовому ринку;

- серйозними валютними проблемами, пов’язаними з дефіцитами платіжних балансів по поточних операціях, які вимагають постійного притоку іноземного капіталу для підтримання відносної стабільності валютного курсу;

- слабкістю і нестабільністю фінансових інститутів країн, що розвиваються, через великі борги підприємств;

- «непрозорістю» та нестабільністю фондових ринків країн, що розвиваються, обумовлена як не досить розвиненою інфраструктурою самих ринків, так і нестабільністю макроекономічної ситуації.

Але за цим криються глибокі протиріччя в реальному виробництві, його борговій залежності. При цих умовах потенційні загрози світового фінансового ринку обертаються на явні.

Отже, економічна безпека України значною мірою залежить від стабільності фінансової сфери і потребує інституційних перетворень, спрямованих на відродження реального виробництва, що включено в інтернаціональні відтворювальні цикли розвитку на основі конкурентних переваг.

Раніше для забезпечення конкурентоспроможності провідну роль відігравали чинники першого рівня – ресурси. З часом дедалі більшого значення стали набувати чинники другого рівня – транспорт, зв’язок, освітній рівень населення, а на сучасному етапі – чинники третього рівня – спеціалізовані інфраструктури, менеджмент, інформація. Сприяють успіху як наявні чинники, так і дії виняткових інституціональних механізмів, що стимулюють безперервне нарощування конкурентних переваг.

Щоб продукція стала конкурентоспроможною, необхідні цілеспрямовані дії держави, розробка інноваційних геополітичних та геоекономічних стратегій та технологій, що базуються на таких принципах:

· врахування логіки внутрішніх механізмів неконтрольованих геоекономічних суб’єктів, транснаціональних сил для використання їх з користю для держави;

· сприяння появі національних геоекономічних лідерів, інтернаціоналізації власних фірм на основі створення спеціальних інститутів – торговельних домів, вивчення та моніторингу кон’юнктури перспективних ринків, входження у світові відтворювальні контури, що дасть змогу відродити національне багатство та зупинити приток іноземних інвестицій, в залежність до яких іноді потрапляють національні підприємства;