Сторінка
2

Аналіз фінансових результатів ЗАТ ВТШФ “Дана”

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

·спад кон'юнктури в економіці в цілому;

·зменшення купівельної спроможності населення;

·значний рівень інфляції;

·нестабільність господарського та податкового законодавства;

·нестабільність фінансового та валютного ринків;

·посилення конкуренції в галузі;

·криза окремої галузі;

·сезонні коливання;

·посилення монополізму на ринку;

·дискримінація підприємства органами влади та управління;

·політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств — постачальників сировини (споживачів продукції);

·конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки.

· Дефіцити в організаційній структурі;

· Низька якість менеджменту;

· Низький рівень кваліфікації персоналу;

· Недоліки у виробничій сфері;

· Прорахунки в галузі постачання;

· Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

· Прорахунки в інвестиційній політиці;

· Брак інновацій та раціоналізаторства;

· Дефіцити у фінансуванні;

· Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов’язані, становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених. Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:

· втрата клієнтів і покупців готової продукції;

· зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

· неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

· підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

· збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних: запасів;

· виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

· підвищення тиску на ціни;

· істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізнюють три види кризи:

· стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

· криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують класний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

· криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, приводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація: глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

- фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

- фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

- кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.

На фінансовий стан підприємства, його платоспроможність чутливо реагують партнери по бізнесу із сторони: постачальники сировини, споживачі продукції, кредитори, банки, оскільки стан підприємства, з яким вони мають взаємовідносини, впливає і на економічні результати їх діяльності. Тому вони намагаються певною мірою різними шляхами контролювати економічний і фінансовий стан підприємства.

Розрізняють такі фази реакції керівництва підприємства на виникнення економічної кризи: шоку, оборонного відступу, визначення кризи, адаптації і зміни поведінки.

Економічну кризу не завжди можна передбачити, оскільки вона не залежить від безпосередньої діяльності підприємства. Безперечно, незалежно від форми власності керівники, колективи підприємств негативно реагують на такі явища, як криза. Коли підприємство потрапляє в такий стан, що саме вже не в силі вибратися з нього, наступає шокова фаза. Щоб вивести підприємство з шокової фази, в першу чергу частково або повністю замінюють його керівний склад, реформується організаційна структура управління підприємством, відбувається значне скорочення працівників. Підприємство має борги, які самостійно ліквідувати вже не в змозі, тому потрібна відповідна фінансова підтримка, в іншому випадку підприємство може повністю збанкрутувати.

Оборонний відступ. При цій фазі підприємство шукає і знаходить рішення щодо виробництва, за якого воно може вижити. На основі глибокого аналізу стану виробництва розробляються і впроваджуються заходи з його стабілізації. Підприємство переходить у фазу визнання кризи. Здійснюється жорстка політика щодо економії всіх видів ресурсів, скорочення витрат, пов’язаних з реалізацією продукції, утриманням основних фондів, персоналу, що може також призвести до скорочення виробництва в цілому. Підприємство поступово адаптується і стабілізує свою виробничу діяльність. Проте така тактика може бути ефективною лише для окремих підприємств за сприятливих ринкових умовах.

При масовому застосуванні оборонної тактики у більшості підприємств можуть поглиблюватися кризові явища, оскільки головною причиною виникнення критичних ситуацій є зовнішні фактори.

Оборонний відступ підприємства обмежується, як правило, вжиттям оперативних заходів з ліквідації збитків, скорочення витрат, виявленням внутрішніх резервів, кадровими перестановками, зміцненням дисципліни, намірами налагодити справи з кредиторами і постачальниками тощо.