Сторінка
4

Стратегія структури капіталу

Аналіз даних табл. 1.2 показує, що у першому варіанті ефект фінансового левериджу відсутній, оскільки, він не передбачає використння залученого капіталу. У другому варіанті вплив фінансового левериджу, пов'язаний з використанням залученого капіталу в сумі 1000 грн. (20 %), становить 0,014 (1,4%). Цей ефект можна розрахувати за формулою (1.1), використавши дані табл. 1.2.

Е = 1000 / 4000 * (0,2-0,12)*(1-0,3) = 0,014.

У третьому варіанті залучений капітал дорівнює 50 %, ефект фінансового левериджу зростає до 0,056 (5,6 %):

Е = 2500 / 2500 * (0,2-0,12)*(1-0,3) = 0,056.

Аналіз показників таблиці свідчить, що ефект фінансового ле­вериджу зростає, тобто зі збільшенням у структурі капіталу залу­чених джерел фінансування підвищується рівень дохідності вла­сного капіталу.

Показники формули (1.1) можна розподілити на такі компо­ненти:

Коефіцієнт структури капіталу (ЗК/ВК) – характеризує фінансову стійкість підприємства і показує, яка величина залучено­го капіталу припадає на одну гривню власного капіталу. Критич­ним значенням цього коефіцієнта є одиниця. Зі збільшенням коефіцієнта для підприємства підвищується фінансовий ризик і знижується фінансова стійкість.

Диференціал фінансового левериджу (ДА - ПК) - показує різ­ницю між рівнем дохідності активів і рівнем відсотків за залучений капітал. При зниженні дохідності активів вплив фінансового леве­риджу зменшується. Наприклад, при зниженні дохідності активів до 0,15 вплив фінансового левериджу становитиме 0,021 або 2,1%.

Е = 2500 / 2500 * (0,15 - 0,12) * (1 - 0,3) = 0,021.

Коли середній рівень дохідності активів нижчий, ніж середня ставка за залучені ресурси, отримуємо від’ємне значення дифе­ренціалу. Це вказує на можливість та ефективність використання залученого фінансування лише за умови, коли дохідність активів вища, ніж ринкова відсоткова ставка за кредитні ресурси.

Податковий коректор ( 1 - РП) - відображає ступінь впливу на ефект фінансового левериджу рівня оподаткування прибутку. Податковий коректор фінансового левериджу практично не залежить від діяльності підприємства, оскільки ставка податку на прибуток установлюється законодавством.

Знання механізму впливу фінансового левериджу на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано управляти вартістю і структурою капіталу підприємства.

Як показав аналіз, підвищення долі позичкового капіталу має наслідком зростання фінансового ризику (тобто недостатності у підприємства коштів для сплати відсотків по кредитах).

Розв'язання даної проблеми і оцінки платоспроможності підприємства, на наш погляд полягає у визначенні допустимого рівня ризику при залученні додаткового обсягу позичкового капіталу [10, с. 112].

2. Планування структури капіталу.

Важливою проблемою довгострокового фінансового планування є визначення структури капіталу. Струк­тура капіталу — це форма або складова капіталізації, яка належить до виду і пропорцій цінних паперів, використовуваних для збільшення довгострокових фінансових ресурсів [11].

Структура капіталу ви­значається поєднанням довгострокових позикових засобів і акціонерного капіталу для фінансування діяльності підприємства. Закордонні вчені характе­ризують структуру капіталу як вид цінних паперів, які має бути випущено в пропорціях, що формують капіталізацію. Таким чином, структура капіталу визначає шлях одержання підприємством довго­строкових фінансових ресурсів.

Є два види довгострокового капіталу: позико­вий і акціонерний. До позикового капіталу вхо­дять усі види довгострокових фондів, одержаних у вигляді позик. Акціонерний капітал склада­ється з простих та привілейованих акцій і отри­маного прибутку. Як було сказано вище, пробле­ма полягає у визначенні співвідношення між по­зиковим і акціонерним капіталом. Розв'язання цієї проблеми включає прийняття таких рішень:

- які цінні папери має бути випущено для одержання необхідного капіталу;

- пропорції (кількість кожного виду цінних паперів;

- час випуску кожного виду цінних паперів;

- дивідендна політика, що визначає розмір при­бутку, а також кошти, одержані з різних джерел;

- час і обсяг коштів, одержуваних із можливих (потенційних) джерел.

Підприємство може збільшити капітал шляхом випуску облігацій, продажу простих і при­вілейованих акцій. Співвідношення між ними має забезпечити оптимальну структуру капіта­лу. Облігації і привілейовані акції — це постійної вартості цінні папери, за якими відсотки/ди­віденди має бути виплачено незалежно від отри­маного підприємством прибутку.

З іншого боку, прості акції не передбачають обов'язкових виплат. Акціонерам виплачуються дивіденди залежно від розміру прибутку, що під­лягає розподілу. Велике значення має відношення цінних паперів постійної вартості до загального об­сягу капіталу підприємства. Капіталізація під­приємства значно прискорюється, якщо питома вага фондів постійної вартості відносно невелика і звичайні акції домінують у структурі капіталу.

На такому підприємстві фінансовий леверидж високий і асоціюється з високим рівнем фінансового ризику. З іншого боку, підприємство ; низьким співвідношенням капіталу знижує фінансовий леверидж і фінансовий ризик.

На структуру капіталу впливають такі чинники:

1. Форми продажу простих акцій. Цей чинник створює переваги акціонерному капіталу перед позиковим і сприяє фінансовому левериджу в структурі капіталу.