Сторінка
7

Аналіз управління діяльності комерційних банків, та основні напрямки покращення (на прикладі Філії «Відділення Промінвестбанку м. Рахів Закарпатської області)

Система роздрібних цін і тарифів визначає купівельну спроможність гривні, а відповідно, реальність грошових доходів населення. Тому політика роздрібних цін на товари споживання та платні послуги повинна зайняти належне місце в ринковому механізмі, економічній політиці держави.

Різні види ціни складають єдину систему цін, тісно взаємопов’язаних між собою.

Державне регулювання цін, недопущення їх необґрунтованого зростання здійснюється за допомогою встановлення фіксованих державних і комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок, граничних нормативів рентабельності.

У сучасних економічних теоріях велика увага приділяється проблемі монопольних цін. На думку авторів сучасних теорій ціноутворення, одержання фірмами – монополістами монопольних прибутків досягається при більш високому рівні ринкової ціни і при меншому обсязі виробництва і продажу, ніж це могло бути в умовах досконалої (чистої) ринкової конкуренції.

Цінова політика в Україні спрямована на регулювання державною відносин обміну між суб’єктами господарювання з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації суспільного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами економічної діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін.

Шляхом лібералізації ціноутворення Україна домоглася створення ринкової системи попиту – пропозиції, наповнення ринків якісними національними товарами то послугами, зростання присутності українських товаровиробників на світових ринках.

4. Кон’юнктура ринку.

4.1Теорія споживчої поведінки.

Кон’юнктура ринку характеризує визначення у часі та простоті співвідношенням попиту і пропозиції, що формується як сукупність товарно – грошових пропорцій під впливом конкретної комбінації діючих чинників.

Визначальними показниками ринкової кон’юнктури є ціни, за якими продавці реалізують, а покупці купують товари чи послуги. Їхні конкретні величини зазнають коливань відповідно до пануючих тенденцій у попиті та пропозиції.

Кон’юктура може здійснюватись досить динамічно і характеризується різними станами.

Розрізняють три основних якісних стани ринкової кон’юктури: дефіцит товару, надлишок товару, ринкова рівновага.

Дефіцит товару характеризує певний стан кон’юктури ринку, коли платоспроможний попит перевищує пропозицію при фіксованому рівні ціни. Дефіцитна кон'юнктура ринку може бути короткочасною (випадковою), а може мати сталий характер. Короткочасний дефіцит на ринку може виникати у системі як переважно ринкового, так і поза ринкового регулювання економіки. Він відбиває тимчасові диспропорції у відтворені певного продукту і частіше пов'язаний із структурними зрушеннями в економіці, порушення циклічності виробництва, ціновими чинниками. Тривалого характеру дефіциту надає певна система господарювання. Так було в умовах адміністративно – командної економіки. Причини тут різні – відсутність конкуренції, монополізм державної власності тощо.

Другим станом кон'юнктура є надлишок товару на ринку. При цьому за певної ціни пропозиція товару перевищує попит на нього.

Як і у випадку із дефіцитною кон'юнктурою, надлишок товару на ринку може бути тимчасовим або сталим. Сталий характер виявляється під час криз надвиробництва. При надлишку товарів посилюється конкуренція виробників.

Стан рівноваги між попитом і пропозицією задовольняє продавців і покупців. Ринкову рівновагу як бажаний стан кон'юнктури неможливо зафіксувати на тривалий строк. Справа в тому, що чинники, які впливають на попит і пропозицію, досить рухомі, вони весь час змінюються. Можна назвати сотні причин зміни їх.

Від стану кон'юнктури залежить споживча поведінка людини.

Споживча поведінка – це процес формування попиту споживачів на різноманітні товари і послуги, що визначає розвиток їх виробництва та споживання на ринку.

Саме це визначення дає підстави для висновку, що не споживання підпорядковане виробництву, а навпаки – виробництво ґрунтується на споживані.

Споживча поведінка людей обумовлена їхніми доходами. Людина керується при купівлі товарів і послуг розмірами доходів та уявленнями про ті блага, які задовольняють особисті потреби.

У теорії споживчої поведінки рівновагу у споживані вивчають за допомогою термінів і графіків бюджетного обмеження і кривих байдужості (мал.11).

(мал. 11.) Крива байдужості

Бюджетне обмеження, споживчий або особистий бюджет – це грошовий дохід споживача, в межах якого може бути визначений попит на матеріальні блага і послуги.

На мал. 11 показана альтернатива споживчого вибору між двома групами товарів – продуктами харчування та одягом. Лінія споживчого бюджету – це крива КМ. Криві байдужості позначені пунктирними лініями А, Б, В, Г. точка рівноваги в споживані – Е, де крива байдужості В торкається лінії бюджетного обмеження. Криві байдужості (їх ще називають кривими однакових можливостей) показують всі комбінації споживання продуктів харчування та одягу, які мають для споживача однакову сукупну корисність. Криві А і Б розташовані нижче кривої споживчого бюджету і свідчать про неповне споживання товарів цієї групи. Крива байдужості Г проходить за межами кривої бюджетного обмеження, тобто споживання на цьому рівні перевищує можливість доходу і особистого бюджету цього споживача.

Стан рівноваги бюджету і можливість споживання продуктів харчування та одягу досягаються у точці перетину кривої байдужості В з бюджетною кривою КМ. У точці Е можлива заміна одного товару на інший з урахуванням рівня цін на них.

Назва “крива байдужості” не означає, що споживач не хоче споживати товари, які знаходяться поза цією лінією (припустимо, через те, що вони не відповідають його особистим потребам і смакам). Споживач хотів би їх придбати, але він не може цього зробити через обмежений особистий дохід. Інакше кажучи, причиною байдужості є брак платоспроможного попиту.

Існує правило споживчої поведінки. Сутність його полягає в тому, щоб кожна остання одиниця грошових витрат на придбання товару приносила однакову граничну або додаткову корисність.

Значення цього правила споживчої поведінки полягає в його логічній аргументації, що спирається на здоровий глузд. Це правило дає можливість вирішити завдання – розподіл того чи іншого обмеженого ресурсу між альтернативними сферами його використання. Переміщення ресурсів із сфери з низькою граничною корисністю у сферу з високим значенням цього показника здійснюватиметься до того часу, доки не буде досягнута точка рівноваги, що відповідає максимальній граничній корисності.