Сторінка
2

Гроші як основа фінансових ресурсів. Стійкість грошового обігу. Інфляція

У 1995 p. середньомісячний темп інфляції в Україні становив 9 % (у 1992 p. — 29,1 %, у 1993 p. — 47,1 і у 1994 p. — 14,7 %), a середній темп зростання заробітної плати на 1—2 % перевищував темп інфляції. Зниження темпів інфляції у 1995 p. порівняно з 1992— 1994 pp. дало підстави для висновку про те, що в економіці України закладено основи фінансової стабілізації та що вперше за попередні чотири роки вдалося припинити гіперінфляцію. І це справді так.

Проте, об'єктивно оцінюючи ситуацію, слід зазначити, що україн­ська економіка ввійшла в 1996 p. ще з порівняно високим рівнем інфляції (9 %). Зростав державний борг (внутрішній і зовнішній), тривав спад виробництва. Тобто інфляція поєднувалася з економіч­ним спадом.

За умов державного контролю над цінами та штучного стриму­вання їх неминучого зростання інфляція стає придавленою (приглу­шеною), коли ступінь можливого при вільному ціноутворенні зрос­тання цін і вирівнювання таким чином попиту та пропозиції наби­рає характеру швидко зростаючого незадоволеного попиту. На відміну від придавленої видима інфляція характеризується індексом цін.

За зовнішніми ознаками розрізняють інфляцію локальну (має місце в окремих країнах); світову (охоплює групу країн або цілі регіони);

галопуючу (зростання цін набуває стрімкого, стрибкоподібного характеру); повзучу, або інерційну (ціни зростають поступово, але невпинно).

Причини інфляційних процесів у економіці різні. Їх поділяють на внутрішні і зовнішні. Внутрішні зумовлені внутрішніми еконо­мічно-фінансовими факторами, зовнішні — зовнішньоекономічними причинами.

Отже, ми дійшли висновку, що першопричина інфляції не може бути охарактеризована лише переповненням каналів грошового обігу знеціненими паперовими грошима, а в її основі лежить порушення більш важливих фундаментальних економічних пропорцій. Тому і боротьба з нею не може бути зведена лише до "перекриття каналів" грошового обігу, як радять окремі економісти. Це серйозна і багато­річна структурна політика, спрямована на подолання народногоспо­дарських диспропорцій. Долаючи інфляційні процеси, західноєвро­пейські країни не обмежувалися лише регулюванням сфери обігу та механізму розподілу і перерозподілу доходів, а розробили й цент­ралізовано втілили в життя значні програми інвестицій у сферу ви­робництва. Поряд із цим вживалися різноманітні заходи щодо стри­мування зростання споживчих і підприємницьких доходів. Саме ви­сокі темпи зростання суспільного виробництва і продуктивності праці у поєднанні з розвинутою системою соціального страхування дали можливість цим країнам забезпечити значні темпи підвищення жит­тєвого рівня населення і зберегти помірні темпи підвищення загаль­ного рівня цін.

Процеси інфляції за соціалізму мали певну схожість з аналогіч­ними процесами в капіталістичних країнах, адже ті й інші проходи­ли за умов існування товарно-грошових відносин. Однак об'єктивно слід визнати, що жорстко регульована командно-адміністративна економіка мала значно багатший арсенал стримування інфляційних процесів. Особливо наочно це виявилося під час грандіозних істо­ричних потрясінь. Так, якщо в роки Першої світової війни лише за три роки в Росії кількість паперових грошей у результаті емісії для покриття дефіциту і фінансування воєнних витрат зросла в 14 разів, то за три роки Вітчизняної війни — лише в 2,4 раза. Якщо в 1915 і 1916 pp. витрати державного бюджету покривалися прибутками лише на чверть, а в 1917 p. дефіцит бюджету перевищив 80 %, то в 1942 p. дефіцит становив менш як 10 %, у 1943 p. — менш як 7 %, а в 1944 p. дефіциту вже не було.

До важливих для стабілізації економічного розвитку протиін-фляційних заходів належать такі:

• впорядкування господарської діяльності підприємств незалеж­но від форм власності;

• забезпечення контролю за виплатами грошових засобів та ліквідація всіх незаконних форм перетворення безготівкових гро­шей у готівкові;

• проведення зваженої політики цін і податків;

• різке скорочення дефіциту державного бюджету і проведення обґрунтованої кредитної політики;

• скорочення загальної державної заборгованості з відстроче­ного попиту;

• раціоналізація інвестиційного сектору;

• удосконалення процесу конверсії воєнного виробництва;

• скорочення чисельності управлінського персоналу до таких меж, які диктуються станом економіки та суспільного життя країни;

• значне скорочення масштабів і сфер діяльності тіньової еко­номіки;

• раціоналізація зовнішньоторговельних та зовнішньоекономіч­них відносин.

Дефляція передбачає комплекс економічних заходів щодо вилу­чення з обігу частини надлишкової грошової маси, випущеної в обіг у період інфляції.

Важливим засобом упорядкування та стабілізації грошового обігу є грошові реформи. У широкому розумінні — це перехід від однієї грошової одиниці до іншої, а у вузькому — лише часткові зміни в грошовій системі.

Розрізняють такі види грошових реформ:

• перехід від одного типу грошової системи до іншого або від однієї грошової одиниці до іншої;

• заміна знеціненої монети повноцінною або нерозмінних гро­шових знаків розмінними;

• зміни в системі емісії грошей;

• стабілізація валюти або часткові заходи щодо впорядкування грошового обігу;

• створення нової грошової системи у зв'язку з державною пере­будовою.

Віддаючи належне багатій і цікавій практиці проведення грошо­вих реформ у багатьох країнах світу, не завадить згадати й ту ре­форму, яка проводилася в неймовірно важких господарських умовах переходу до нової економічної політики в колишньому СРСР (1922— 1924 pp.). Досить зазначити, що влітку 1921 p. склалася ситуація, коли затрати на випуск грошей та утримання казначейського апа­рату практично дорівнювали тим реальним прибуткам, які мала держава від емісії. Грошове господарство молодої радянської рес­публіки було повністю дезорганізоване.