Сторінка
5

Шляхи становлення національної валютно-фінансової системи України. Формування системи валютного регулювання і валютного контролю

Найважливішим серед них є декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", прийня­тий 19 лютого 1993 p. Пріоритетними завданнями декрету були:

стабілізація курсу українського карбованця щодо іноземних валют, концентрація валютного попиту та пропозиції, поступова ліквідація паралельного обігу іноземних і національної валют, залучення валют­них коштів в Україну та скорочення імпортованої інфляції. Декретом установлювався принцип внутрішньої конвертованості українського карбованця, визначався перелік операцій з валютними цінностями, які потребували окремого дозволу Національного банку України.

Оскільки система внутрішньої конвертації мала базуватися на розвинутому міжбанківському ринку, а також діяти в умовах інфляції, іншим декретом "Про тимчасовий порядок використання надхо­джень в іноземній валюті" було запроваджено обов'язковий продаж через уповноважені банки на Міжбанківському валютному ринку України 50 % надходжень в іноземній валюті на користь резидентів. При цьому такий порядок не поширювався на: валютну виручку, яка спрямовувалася на погашення використаних валютних кредитів, отриманих за дозволом НБУ або гарантованих урядом; залишки коштів на поточних балансових рахунках резидентів на момент прийняття Декрету; іноземну валюту, що ввозиться для внесення у ста­тутні фонди спільних підприємств, а також виручку в іноземній ва­люті за експорт продукції власного виробництва, яка надходить на користь підприємств з іноземними інвестиціями.

Декрет Кабінету Міністрів України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 p. № 187/ 94—10ВР передбачає визначення граничних термінів відстрочення платежу за експортні поставки, а також авансування імпорту.

Ці декрети поклали початок формуванню певної системи валют­ного регулювання і валютного контролю, що мало сприяти подолан­ню інфляційних процесів і оздоровленню економіки в цілому.

Пізніше, залежно від економічної ситуації, що складалася в Украї­ні, виконавча влада постійно вдосконалювала існуючу систему ва­лютного регулювання та контролю. Так, Указом Президента "Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання" від 2 листопада 1993 p. тимчасово вводився порядок поповнення офіцій­них валютних резервів за рахунок викупу 10 % валютних надхо­джень, що підлягали обов'язковому продажу. Кошти цих резервів спрямовувалися на стабілізацію валютного курсу національної гро­шової одиниці. Кабінет Міністрів спільно з Національним банком на виконання Указу Президента прийняли спільну постанову про порядок визначення офіційного валютного курсу українського кар­бованця до іноземних валют. Згідно з цією постановою Національний банк за погодженням з Кабінетом Міністрів на підставі даних Мініс­терства економіки та Міністерства статистики про цінові співвідно­шення продукції, товарів та послуг визначав офіційний курс україн­ського карбованця з урахуванням стану платіжного балансу.

З метою вдосконалення системи валютного регулювання Верхов­на Рада України також прийняла ряд законів про внесення змін до декрету. Так, Законом від 28 січня 1994 p. "Про внесення змін до ст. 16 декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" було встановлено, що незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відпо­відного дозволу (ліцензії), тягнуть за собою адміністративну або кри­мінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Як бачимо, тягар суто адміністративних заходів продовжував залишатися ще значним. Так, залишався у силі обов'язковий про­даж частини надходжень в іноземній валюті на користь резидентів за офіційним валютним курсом, а торгівля іноземною валютою, що не підлягає обов'язковому продажу, здійснювалася за курсом з відхи­ленням від офіційного не більш як у 2 рази. Був установлений і розмір маржі між курсом купівлі та курсом продажу: за безготів­ковими операціями — не більше 2,5 % від офіційного валютного курсу, за готівковими — не більше 2,5 % від подвійного валютного курсу.

Іншими постановами, листами та телеграмами Національного банку України був затверджений класифікатор іноземних валют, які перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на тери­торії відповідної іноземної держави й можуть бути використані при здійсненні торговельних і неторговельних платежів суб'єктами підприємницької діяльності та банками України. Всі види валют, відповідно до міжнародної практики поділені на три групи:

• перша група: вільно конвертовані валюти, що без обмежень обмінюються на інші види валют, курси яких котирує Національний банк України;

• друга група: валюти з обмеженою конвертованістю, що об­мінюються на інші валюти з певним обмеженням, курси яких ви­значає Національний банк України;

• третя група: неконвертовані валюти, що не обмінюються на інші валюти, курси яких Національний банк України не котирує і не визначає.

НБУ визначив порядок, згідно з яким використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволялося лише для проведення платежів на підприємствах торгівлі, які мають інди­відуальну ліцензію Національного банку України на здійснення торгівлі товарами з оплатою в іноземній валюті. За валюту могли реалізовуватися тільки товари іноземного виробництва, що ввезені в Україну з додержанням митних правил, оплата яких здійснена тор­говельною організацією в іноземній валюті в безготівковому поряд­ку безпосередньо резиденту чи посереднику за укладеним контрак­том з нерезидентом. Комісійна торгівля за валюту заборонялася. Стягнення комісійних за послуги в іноземній валюті між резидента­ми також заборонялось.