Сторінка
4

Шляхи становлення національної валютно-фінансової системи України. Формування системи валютного регулювання і валютного контролю

Загальна сума таких коштів, за різними оцінками, сягає від 6 до 16 млрд дол. СТТТА, і вона навряд чи перебільшена, адже тільки за 9 місяців 1994 p. за кордоном, передусім у країнах колишнього Союзу, осіло 1,4 млрд дол., а в Україну повернулось лише 0,4 млрд. Навіть у разі їх повного повернення в Україну, що малоймовірно, не вся ця сума може бути автоматично зарахована до офіційного валютного резерву держави. Але вони можуть бути спрямовані на інвестування пріори­тетних галузей національної економіки з метою швидкого її виходу на міжнародний конкурентний простір, формування стабілізаційного фонду національної грошової одиниці та вирішення інших першочер­гових завдань. Головна ж проблема полягає в тому, що вилучені таким чином кошти не були оподатковані в Україні, внаслідок чого держава безпосередньо втрачає велику кількість бюджетних надходжень, так необхідних для вирішення значного масиву соціальних питань.

Відплив з України значних валютних коштів реально відбувається у все зростаючих масштабах і не є секретом для офіційної статисти­ки. Однак, штучно занижуючи обсяги експорту й імпорту, тодішній Мінстат України мимоволі приховував реальні обсяги такого відпли­ву. Так, зіставляючи дані офіційної статистики з опублікованими в бюлетені Європейського центру макроекономічного аналізу, який видається на Заході, відомий український економіст, директор Інсти­туту економіки Національної академії наук України, академік НАНУ I.I. Лукінов виявив досить дивну розбіжність між тими цифрами, які гласно обертаються у нашій країні, та тими, які потрапляють у зазначений центр і взагалі за межі держави. Особливий інтерес ви­кликають розбіжності в даних про зовнішньоторговельний оборот України, адже йдеться про валюту, якої в нас катастрофічне не ви­стачає, щоб вчасно розраховуватися за газ, нафту та інші товари, що надходять з-за кордону (табл. 15.1).

Як видно з таблиці, у всіх країнах, за винятком Великої Бри­танії, українські дані з експорту значно занижені порівняно з дани­ми країн-партнерів.

Таблиця 15.1. Українські дані власного експорту і дані статистики країн-партнерів, млн дол. США

Великий відплив іноземної валюти за кордон спонукав у свій час Президента України видати Указ "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами", який був підписаний 22 червня 1994 p. Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності згідно з Указом мали терміново:

• продекларувати у Національному банку України наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних ціннос­тей, які знаходяться за межами України, у тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України;

• подати Головній державній податковій інспекції України де­кларацію щодо сум на їхніх рахунках в іноземних банках та інших фінансових установах, а також щодо сум надходжень валютних цінно­стей у вигляді доходів (дивідендів), одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України.

Після підписання Указу Президента була розроблена і затвер­джена Програма комплексного вирішення питань щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її ме­жами. Згідно з Програмою суб'єкти підприємницької діяльності по­винні здійснювати декларування валютних цінностей у регіональ­них відділеннях Національного банку України та в державних по­даткових інспекціях за місцезнаходженням суб'єктів підприємниць­кої діяльності. Підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення банківських операцій з валютними цінностями уповноваженими банками України, а також здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності є довідка встановленої форми про проведене декларування.

Національний банк України та Головна державна податкова інспекція України мали забезпечити суворе збереження таємниці щодо одержаної інформації, та все ж стало відомо, що реалізація цього Указу не дала тих наслідків, які від нього очікували. І це закономірно, адже за чинним на той час законодавством половина вирученої внаслідок зовнішньоекономічної діяльності валюти підля­гала обов'язковому продажу державі за фіксованим курсом карбованця до іноземних валют, який суттєво відрізнявся від ринкового і був для переважної більшості суб'єктів зовнішньоекономічної діяль­ності збитковим. Це стало майже непереборною перешкодою на шляху повернення в Україну валюти, що знаходилася за кордоном. Іншим важливим негативним фактором стала виключно кримі­нальна відповідальність суб'єктів за невиконання Указу. Ніяких інших, більш суттєвих економічних важелів для сприяння виконан­ню Указу задіяно не було. Але ж відомо, що застосування до суб'єктів лише заборонних суто адміністративних методів, якими б жорстки­ми вони не були, не дає належної віддачі.

Як бачимо, у перші роки незалежності України були створені лише формальні умови для самостійного здійснення незалежною державою практично всього комплексу зовнішньоекономічних, ва­лютно-фінансових і кредитних відносин. Однак для їх повноцінного і безперешкодного розвитку на той час не було законодавчої бази. І тут треба віддати належне ініціативі Кабінету Міністрів України на чолі з тодішнім прем'єр-міністром, згодом Президентом України Л.Д. Кучмою, який, не чекаючи постійних обіцянок з боку тодішнього складу Верховної Ради, прийняв цілий ряд важливих декретів, у тому числі й валютних, основні положення яких успішно працюють і нині.