Сторінка
2

Сучасні інститути соціалізації учнівської молоді

Праналізувати процес соціалізації підлітків.

Встановити рівень підготовки молоді до вступу в доросле життя за допомогою ігр, спрямованих на розвинення та укріплення соціального лідерського статусу.

Виявити, які з підлітків мають більший потенціал до організації інших людей.

Створити умови для розкриття лідерського потенціалу старшокласників, освоєння ними активного стилю спілкування та вміння переконувати.

Соціальний інститут як система ролей, статусів і санкцій

Специфічними утвореннями, що забезпечують відносну стійкість соціальних зв’язків і відносин в рамках соціальної організації суспільства, є соціальні інститути. Сам термін "інститут" використовується в соціології в різних значеннях.

По-перше, під ним розуміють сукупність певних осіб, установ, які забезпечені певними матеріальними засобами і здійснюють конкретну соціальну функцію.

По-друге, із змістовної точки зору, "інститут" — це певний набір стандартів, норм поведінки осіб і груп в конкретних ситуаціях.

Коли йдеться про соціальні інститути, мається на увазі загалом і в цілому певна організація соціальної діяльності і соціальних відносин, що включає як стандарти, норми поведінки, так і відповідні організації, установи, які "регулюють" ці норми поведінки.

Соціальні інститути — це форми спільної діяльності людей, що історично склалися, стійкі, або відносно стійкі типи і форми соціальної практики, за допомогою яких організується суспільне життя, забезпечується стійкість зв’язків і відносин в рамках соціальної організації суспільства. Різні соціальні групи вступають між собою в соціальні відносини, які певним чином регламентуються. Регламентація цих та інших соціальних відносин здійснюється в рамках відповідних соціальних інститутів: держава (політичні відносини), трудовий колектив (соціальні і економічні), сім’я, система освіти тощо.

Кожний соціальний інститут має певну мету діяльності і відповідно до неї виконує певні функції, забезпечуючи членам суспільства можливість задовольняти відповідні соціальні потреби. В результаті цього стабілізуються соціальні відносини, вноситься узгодженість в дії членів суспільства. Функціонування соціальних інститутів, виконання людьми в їхніх рамках певних ролей обумовлюються наявністю соціальних норм у внутрішній структурі кожного соціального інституту. Саме ці норми визначають стандарт поведінки людей, на їхній основі оцінюються якість і спрямованість їх діяльності, визначаються санкції відносно тих, кому властива поведінка, що відхиляється.

Соціальні інститути виконують наступні функції:

закріплення і відтворювання суспільних відносин в певній області;

інтеграції і згуртованості суспільства;

регулювання і соціального контролю;

комунікації і включення людей в діяльність.

Роберт Мертон ввів в соціологію розрізнення між явними і латентними (прихованими) функціями соціальних інститутів. Явні функції інституту заявлені, офіційно визнані і контролюються суспільством.

Латентні функції — це "не свої" функції, які виконуються інститутом приховано або ненавмисно (коли, наприклад, система освіти виконує не властиві їй функції політичної соціалізації). Коли розбіжність явних і латентних функцій велика, виникає подвійний стандарт соціальних відносин, що загрожує стабільності суспільства. Ще більш небезпечна ситуація, коли разом з офіційною інституційною системою формуються так звані "тіньові" інститути, які беруть на себе функцію регуляції найважливіших суспільних відносин (наприклад, кримінальні структури). Будь-які суспільні трансформації здійснюються через зміну інституційної системи суспільства, формування нових "правил гри". Перш за все зміні піддаються ті соціальні інститути, які визначають соціальний тип суспільства (інститути власності, інститути влади, інститути освіти).

Еміль Дюркгайм називав соціальні інститути "фабриками відтворювання суспільних відносин".Соціальні інститути організують людську діяльність в певну систему ролей і статусів, встановлюючи зразки поведінки людей в різних сферах суспільного життя. Наприклад, такий соціальний інститут, як школа, включає ролі вчителя і учня, а сім’я — ролі батьків і дітей. Між ними складаються певні рольові відносини. Ці відносини регулюються набором специфічних норм і розпоряджень. Деякі найважливіші норми закріплюються законодавчо, інші підтримуються традиціями, звичаями, громадською думкою.

Будь-який соціальний інститут включає систему санкцій — від правових до морально-етичних, які забезпечують дотримання відповідних цінностей і норм, відтворювання відповідних рольових відносин.

Таким чином, соціальні інститути упорядковують, координують безліч індивідуальних дій людей, додають їм організований і передбачуваний характер, забезпечують стандартну поведінку людей в соціально типових ситуаціях. Коли та або інша діяльність людей упорядковується описаним чином, говорять про її інституціоналізацію. Таким чином, інституціоналізація — це перетворення спонтанної поведінки людей в організовану ("боротьби без правил" в "гру за правилами").

Інституціоналізуються практично всі сфери і форми суспільних відносин, навіть конфлікти. Проте в будь-якому суспільстві існує певна частка поведінки, що не підкоряється інституційному регулюванню. Звичайно виділяють п’ять основних комплексів соціальних інститутів. Це інститути спорідненості, пов’язані з шлюбом, сім’єю і соціалізацією дітей і молоді; інститути політичні, пов’язані з відносинами влади і доступу до неї; економічні інститути і інститути стратифікації, які визначають розподіл членів суспільства по різних статусних позиціях; інститути культури, пов’язані з релігійною, науковою і художньою діяльністю.

Історично інституційна система змінювалася від інститутів, заснованих на відносинах кровної спорідненості і аскриптивних ознаках, характерних для традиційного суспільства, до інститутів, заснованих на формальних відносинах і статусах досягнення. У наш час найважливішими стають інститути освіти і науки, що забезпечують високі соціальні статуси.

Інституцюналізація означає нормативне і організаційне зміцнення, впорядкування соціальних зв’язків. При появі інституту оформляються нові соціальні спільноти, зайняті спеціалізованою діяльністю, виробляються соціальні норми, які цю діяльність регулюють, а нові установи і організації забезпечують захист певних інтересів. Наприклад, освіта стає соціальним інститутом, коли з’являється нова спільнота, заняття професійною діяльністю по навчанню і вихованню в масовій школі, згідно спеціальних норм.

Інститути можуть застарівати і перешкоджати розвитку інноваційних процесів. В результаті інституціоналізації можуть з’являтися такі негативні явища, як формалізація, стандартизація цілей, знеособлення, деіндивідуалізація.

Специфіка соціальних інститутів, звичайно ж, в основному визначається типом суспільства, в рамках якого вони функціонують. Проте існує і спадкоємність в розвитку різних інститутів. Наприклад, інститут сім’ї під час переходу від одного стану суспільства до іншого може змінювати якісь функції, але сутність його залишається незмінною. В періоди "нормального" розвитку суспільства соціальні інститути залишаються достатньо стабільними і стійкими. Коли ж спостерігається розузгодженість дій різних соціальних інститутів, їх нездатність відображати суспільні інтереси, налагодити функціонування соціальних зв’язків, це говорить про кризову ситуацію в суспільстві. Розв’язується вона або соціальною революцією і повною заміною соціальних інститутів, або ж їхньою реконструкцією.