Сторінка
1
Ефективність засвоєння школярами знань, умінь і навичок у великій мірі залежить від мотивації навчання. Знаючи навчальні мотиви учнів класу, педагог може намітити, над усуненням яких саме недоліків необхідно наполегливо працювати у найближчий час. Особливо це стосується організації навчальної діяльності учнів на уроках рідної мови у початкових класах.
Формуючи позитивну мотивацію, педагог вчить школярів розуміти суб'єктивну значущість навчання: що може дати вивчення рідної мови для розвитку їх нахилів, здібностей, для професійної орієнтації. Допомагає учням усвідомити, що дає вивчення даного предмету для їх підготовки до спілкування у колективі, для реалізації творчих пошуків (конструювання, раціоналізаторська діяльність, художня творчість). Крім того, формування правильної мотивації у процесі вивчення рідної мови у молодшому шкільному віці створює сприятливі умови для успішного оволодіння програмовим матеріалом з предмету в наступних класах.
А головне, виховує любов до рідної мови.
Проблемам мотивації навчального процесу присвячені численні дослідження вітчизняних та зарубіжних психологів (В.В.Давидов, А.В.Петровський, А.К.Маркова, Д.Б.Ельконін та ін.) Зокрема В.В.Давидов і А.В.Петровський розглядали мотивацію з так званих внутрішніх (потреба в інформації) і зовнішніх (вимоги вчителя) джерел. Й.Лінгарт спробував узагальнити погляди різних дослідників на проблему мотивації навчальної діяльності. А.К.Маркова займалась проблемою мотивації навчання школярів на різних вікових етапах та розкриттям механізмів її формування.
Численні статті і монографії присвячені й проблемам початкового навчання рідної мови. Багато наукових досліджень присвячені проблемам навчання рідної мови, зокрема вивчення граматики у молодших класах (М.Вашуленко, М.Білецька, О.Бєляєв, А.Медушевський та ін.).
Проте слід зазначити, що на сьогодні немає робіт, у яких би досліджувались проблеми мотивації навчальної діяльності молодших школярів на уроках рідної мови в рамках вивчення конкретної граматичної теми.
Це і обумовило вибір теми дипломної роботи.
Об'єктом дослідження виступила навчальна діяльність молодших школярів на уроках рідної мови.
Предметом дослідження - психолого-лінгвістичні основи вивчення прекметника молодшими школярами у початкових класах.
Мета роботи - теоретико-експериментальне дослідження психолого-лінгвістичних основ вивчення прикметника молодшими школярами.
Гіпотеза дослідження: ми передбачили, що ефективне вивчення молодшими школярами прикметника забезпечується формуванням у них позитивної мотивації учіння, використанням у процесі навчання алгоритмів, таблиць, дозуванням міри допомоги школярам.
Для реалізації мети і перевірки гіпотези дослідження необхідно було розв’язати такі завдання:
1) обґрунтувати роль пізнавального інтересу як провідного мотиву навчальної діяльності молодших школярів на уроках рідної мови;
2) охарактеризувати лінгво-дидактичні підходи до вивчення прикметника у початкових класах;
3) експериментально перевірити ефективність запропонованої методики вивчення прикметника у початкових класах.
Для розв'язання поставлених завдань були застосовані такі методи: аналіз і узагальнення наукових джерел, спостереження, тестування, бесіда, методи статистичної обробки експериментальних даних.
Розкриття проблем, що випливають із завдань надає дипломній роботі певного теоретичного значення - поглиблюється розуміння необхідності мотивації навчальної діяльності учнів на уроках рідної мови у початкових класах та лінгво-дидактичних основ вивчення прикметника у початкових класах.
Практична значущість роботи полягає у можливості використання матеріалів дослідження у процесі вивчення теми "Прикметник" у початкових класах загальноосвітньої школи.
Поняття про мотив та його особливості
Відчуття, сприймання, пам'ять, уява, увага, мислення, здібності, характер та інше - все це забезпечує регуляцію поведінки людини. Проте виконання тієї чи іншої діяльності забезпечують потреби, інтереси, цілі, прагнення, наміри, що є в людині. Всі ці поняття об'єднуються під загальним поняттям "мотивація". С.Л. Рубінштейн пише, що "дія, яку здійснює людина, не є повністю ізольованим актом: вона включена в більш обширне ціле діяльності даної особистості і лише у зв'язку з нею може бути зрозумілою" .
Слово "мотивація" використовується в сучасній психології у двоякому розумінні: як таке, що позначає систему факторів, які визначають поведінку (потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення та ін.) і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Та, здебільшого, вітчизняні психологи (С.Л.Рубінштейн, В.В.Давидов, Д.Б.Єльконін, Л.В.Занков, В.А.Крутецький, О.М.Леонтьєв та ін.) визначають мотивацію, як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність.
"Мотивація" - це система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини. Поряд із цим існує поняття "мотив" як спонукальна причина дій і вчинків людини. Отже, термін "мотивація" є ширшим, ніж термін "мотив". Інколи замість поняття "мотивація" вживається поняття "спрямованість": "проблема спрямованості - це перш за все питання про динамічні тенденції, які в якості мотивів визначають людську діяльність і самі, в свою чергу, визначаються її цілями і завданнями" .
Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. До внутрішніх причин належать психологічні властивості суб'єкта поведінки, а до зовнішніх - зовнішні умови, обставини його діяльності. Тобто, у першому випадку йде мова про мотиви, потреби, цілі, прагнення, бажання, інтереси, а в другому - про стимули, що виходять з даної ситуації. Інколи, як зазначає Р.С.Нємов, всі психологічні фактори, які нібито з середини, від людини визначають її поведінку, називають особистісними диспозиціями. Таким чином, виділяють диспозиційну і ситуаційну мотивацію.
Диспозиційна і ситуаційна мотивації не є відокремлені одна від одної. Вони взаємодіють. Певні мотиви, потреби, можуть активізуватися під впливом певної ситуації і навпаки, активізація певних диспозицій веде до зміни ситуації, її сприйняття суб'єктом. Увага стає вибірковою під впливом зовнішнього середовища, а сам суб'єкт починає сприймати і оцінювати ситуацію виходячи з актуальних інтересів і потреб. Крім того, ситуацію можна розглядати не тільки як зовнішні впливи, але і як психологічну, так як вона може представлятися суб'єкту в його сприйманні і переживаннях, тобто так, як людина розуміє і оцінює її.
Зокрема, Ф.Гоппе експериментально показав, що переживання успіху чи невдачі залежить не тільки від самого результату діяльності, але і від різних моментів, частково від відношення даного результату до створеного на даний момент рівня поглядів особистості, до того, на скільки дана діяльність переживається як особистісна. Таким чином, оцінка діяльності здійснюється не тільки на основі результатів діяльності, її досягнень чи невдач, переваг і недоліків, але й характеру дії. Оцінка діяльності людини повинна бути обумовлена тим, наскільки правильне і сприятливе ставлення суб'єкта до тієї справи, яку він робить. Ось чому, на одне й те саме запитання людина відповідає по-різному в залежності від того, де і як ці запитання їй задаються.