Сторінка
8

Психолінгвістичні основи вивчення прикметника в початкових класах

Потрібно звертати увагу і на такі моменти, пов'язані з отриманням невстигаючим учнем оцінки, як її детальне обґрунтування, а також виділення тих критеріїв, за якими іде оцінювання з тим, щоб були зрозумілі самим учнем.

Поступово, виховуючи у невстигаючого учня впевненість у собі, у своїх можливостях і змінюючи тим самим його ставлення до своєї неуспішності, потрібно потім переходити до постановки перед ним конкретної і чіткої мети по подоланню відставання у навчанні. Але, щоб мета була прийнята ним, стала його наміром, необхідно, щоб він сам брав участь в її постановці, в її аналізі, обговорені, усвідомленні умов і шляхів її досягнення.

М.В. Матюхіна пропонує використовувати при організації роботи з невстигаючим учнем перелік того, що він повинен знати і вміти з кожної пройденої теми. Сам учень може відмічати напроти кожного пункту цього переліку, що він засвоїв, чого ще не засвоїв. Такий спосіб роботи дасть можливість учневі бачити свій рух вперед, послідовно ставити і досягати одну мету за іншою, підніматися зі сходинки на сходинку і наочно відобразити своє збагачення знаннями і вміннями. Цій же меті служать і перевіряючі роботи: по тому, як учень з ними справляється, він реально відчуває ріст своїх знань і вмінь, своє наближення до мети. Така організація навчальної діяльності схожа на змагання з самим собою і є важливим мотивуючим фактором, що викликає зростання активності учня.

Ще один шлях, що веде до цього, - формування навчальних інтересів. Психологи, характеризуючи навчальні, пізнавальні інтереси учнів (С.М. Боднаренко, Н.Г. Морозова, М.В. Матюхіна та інші), що не встигають, зазвичай відмічають їх нестійкість, слабкість і пасивність (тобто відсутність впливу на успішність відповідних навчальних занять). Дуже часто пізнавальні інтереси невстигаючих носять вузький характер. Це означає, що вони виникають у зв'язку з певним питанням особистісного характеру і зникають, коли це питання виявляється вичерпаним.

Основна причина дифектів пізнавальних інтересів полягає у відсутності необхідного мінімуму систематичних знань в будь-якій області, що є основою для розвитку стійкого і постійного інтересу. Формування навчальних інтересів можна здійснювати через найпростіші, другорядні інтереси.

Так, інтерес у школярів викликає додатковий розвиваючий матеріал, звертання до їх безпосереднього досвіду, широке використання їх власних спостережень, практичних дій, екскурсій, що несуть пізнавальний характер. Корисні різні "пожвавлюючі" моменти уроку (використання наочних посібників, елементів гри). На основі початкових інтересів до вказаних видів роботи виникає інтерес і до змісту навчальної діяльності і процесу виконання складних навчальних дій. Це ніби другорядні інтереси стають тим визначальним механізмом, завдяки якому розвиваються повноцінні, істинні навчальні інтереси. У цьому випадку роль психолога незначна, можна сказати обмежена. Психолог виступає тільки в якості консультанта вчителя, від якого повністю залежить, чи буде реально діючим цей вид навчальної мотивації.

Аналізуючи психолого-педагогічну літературу з проблеми мотивації навчальної діяльності молодшого школяра, можна прийти до висновку, що мотиваційна сфера на цьому етапі вікової періодизації суттєво змінюється, перебудовується: загальна пізнавальна і соціальна спрямованість дошкільника конкретизується в "позиції школяра" - прагнення відвідувати школу, потім ця позиція задовольняється і повинна бути замінена новим типом відносин - навчально-пізнавальними мотивами і більш зрілими формами соціальних мотивів : інтерес не тільки до нових знань і загальних закономірностей, але й до способів добування нових знань. Це є однією з головних умов підготовки переходу учня в середню школу, а також основою формування позитивного ставлення до навчання у даному віці.

На початку навчання у школярів переважає інтерес до зовнішньої сторони перебування в школі ( сидіння за партою, носіння форми, портфеля), потім виникає інтерес до перших результатів навчальної роботи (до написання певних букв, цифр, до певних оцінок) і лише пізніше до самого процесу, змісту навчання, а згодом - до способів добування знань. Інтерес до способів набування знань при правильній організації роботи у навчанні може вже закладатися в середині молодшого шкільного віку. Поряд з цим виникають і мотиви самоосвіти, але вони представлені найпростішою формою - інтересом до додаткових джерел знань, епізодичним читанням додаткової літератури.

Як вже було сказано, вчитель для молодшого школяра виступає як "новий елемент" соціальних відносин, як ідеал закону і норм суспільства. Тому ставлення учня до вчителя вцілому довірливе і доброзичливе, хоча отримання поганих оцінок засмучує його, оскільки позиційні соціальні мотиви в цьому віці представлені бажанням дитини отримати головним чином схвалення вчителя, через позитивну оцінку. Поряд з цим з'являється прагнення зайняти певне місце серед однолітків. Тому мотиви колективної роботи широко присутні, хоча й у загальному їх прояві, у молодшого школяра. Саме однією з причин зниження інтересу до навчання в початковій школі є зловживання вчителем поганою оцінкою, що знижує прагнення дитини вчитися, її впевненості у своїх можливостях, а поряд з цим принижує дитину, що негативно впливає на статус учня.

У дошкільному віці здатність до постановки цілей набуває форми постановки дитиною в грі певних цілей і їх реалізацію. Досягнення молодшого шкільного віку в цьому напрямку полягають у тому, що тут стають довільними багато психічних функцій, оскільки школяр оволодіває засобами запам'ятовування, зосередження уваги, організації своєї поведінки вцілому, підкорення цієї поведінки вимогам вчителя.

Зокрема, А.К. Маркова дає характеристики постановки цілей у молодшому шкільному віці:

учень готовий до прийняття цілей, поставлених учителем;

учень навчається визначати важливість і послідовність цілей на уроці, а також при самостійній організації свого часу (при дотримані режиму домашніх занять);

-учень може вже самостійно намітити систему проміжних цілей на шляху до мети, що поставлена вчителем, наприклад, може назвати етапи свого розв'язання задачі, а також визначити засоби досягнення цих проміжних цілей.

Але складність постановки цілей у цьому віці полягає у тому, що молодші школярі через несформованість довільності не можуть підкорити себе цілі дорослого на тривалий час, що виражається, наприклад, у відсутності уваги на уроці, постійному відволіканню від даного завдання. Крім того, молодший школяр часто не може співставити намічені ним цілі зі своїми можливостями, тому це призводить до неуспіху в навчальній діяльності, а відповідно і до зниження мотивації. Це з однієї сторони. З другої - процеси цілеутворення учня початкової школи не завжди поспішають до ускладнення завдань навчальної діяльності. А з третьої - процеси цілеутворення недостатньо усвідомлюються, якщо навчальна діяльність будується тільки в умовах підкорення учнів цілям вчителя. Відповідно до цього, труднощі у навчанні можуть бути викликані не тільки відсутністю прийомів і способів роботи в учнів, а й несформованістю мотивації навчання і, в тому числі, її вольових компонентів - процесів цілеутворення. Це часто проявляється саме на перших етапах шкільного періоду дитинства. Така слабкість процесів цілеутворення, невміння виконувати вимоги вчителя є однією із причин негативного ставлення до школи і до навчання. Тому вчитель повинен співвідносити свої вимоги до кожного учня з реальними можливостями його довільної поведінки, а також послідовно і систематично допомагати учням в їх прагненні підкоряти свою навчальну поведінку потрібним цілям. Цьому може допомогти використання ігрових ситуацій, в яких розвивається здібність дитини ставити мету і реалізувати її.