Сторінка
11

Роль тренера в підготовці спортсмена

Поділ підлітків на групи має лише відносне, методичне значення. Групи не статичні. У процесі навчально-виховної роботи юні спортсмени постійно переміщаються з групи в групу в напрямку більш високого рівня спортивної вмілості.

Аналіз результатів проведеного дослідження показав наступне: 1) вихідні характеристики відносини підлітків до спортивної діяльності різні — від ініціативності, самостійності, ретельності до неучасті в діяльності і навіть створенні перешкод для інших; 2) процес становлення спортивної активності в більшості підлітків протікає стрибкоподібно, що порозумівається не тільки психологічними особливостями віку й індивідуальних можливостей, але і виборчим відношенням до спортивної діяльності. Підвищення активності підлітків у спортивній діяльності насамперед зв'язано з досягненням високих спортивних результатів.

Модель індивідуалізації виховання юного спортсмена

Побудова зразкової моделі індивідуалізації виховання юного спортсмена включає наступні етапи: вивчення тренером особистості підлітка; проектування особистісних властивостей і якостей, здійснення групових і індивідуальних програм виховання особистості в колективі; установлення безпосередніх контактів між тренером і юними спортсменами в процесі виховання; коректування на основі аналізу цих контактів ходу і результатів процесу виховання.

У ході апробації цієї моделі тренер може відібрати критерії вивчення особистості, скласти експериментальні групи і індивідуальні програми її виховання, розглянути педагогічні шляхи їхнього здійснення, розробити класифікаційні основи педагогічних контактів (як прямих і зворотних зв'язків), виявити деякі теоретичні аспекти проблеми коректування виховного процесу. При цьому тренерові необхідно пам'ятати, що особистісній і індивідуальне в дитині виявляється вже на ранніх стадіях його розвитку. І хоча відбувається це порию спонтанно, нерівномірно і хитливо, а ступінь усвідомлення і вольового целеустремления дій невисока, дані прояву заслуговують самої пильної уваги.

Розглянемо докладніше етапи індивідуалізації виховання особистості юного спортсмена в дитячому спортивному колективі.

I етап. Вивчення особистості школяра тренером. Перед початком цієї роботи варто створити схему, що відбиває ступінь знання тренером кожного юного спортсмена. Розроблена схема вивчення особистості підлітка включає такі компоненти:

а) аналіз змін, що відбуваються в особистості, у залежності від віку;

б) набір методів вивчення особистості, доступних тренерові;

в) підведення підсумків вивчення особистості за допомогою психолого-педагогічної характеристики.

Учні 1 — 3-х класів вивчаються в родині, школі і спілкуванні на спортивній площадці. Основна увага тренер повинний зосередити на психічних новотворах у дітей, що викликають зміну міжособистісних відносин, їхня динамічність у навчальній, трудовій, спортивній діяльності, новизну соціального досвіду в колективі, в октябрятской і піонерській роботі, у родині й у спілкуванні з хлопцями поза школою. У результаті тренер одержує досить повне представлення про особистості кожного учня по всіх необхідних параметрах. Методи вивчення: психолого-педагогічні спостереження, цілеспрямовані бесіди з батьками і самих школярах.

Учні 4 — 8-х класів вивчаються в умовах школи, родини і в позакласній сфері спілкування. Особливості підліткового віку вимагають обліку вікових змін, просування в навчальних справах, вибіркового відношення до шкільних предметів, до суспільних справ, мотивації спортивної діяльності, поводження і внутрішньо колективних спілкувань. При вивченні старших підлітків необхідно зосередити увагу на перебудові ціннісних орієнтації, що відповідають почуттю дорослості, що з'являється. Працюючи за даною схемою, тренер одержить матеріал, достатній для того, щоб правильно проектувати особистість підлітка, передбачати ті складності і труднощі, що можуть виникнути в процесі виховання.

II етап. Проектування особистості юного спортсмена здійснюється в процесі складання диференційовано-групових і індивідуальних програм виховання особистості в спортивному колективі. Групові програми охоплюють в основному учнів, що не вимагають особливого індивідуального підходу. У ці програми можуть бути включені: формування колективізму і подолання індивідуалізму й егоцентризму, виховання щирості, працьовитості, старанності, дисциплінованості, подолання облудності, зазнайства і т.д. Індивідуальні програми, як правило, складаються тренером для тих, хто вимагає особливого підходу.

III етап. При здійсненні програми виховання в дитячому спортивному колективі застосовуються наступні методи впливу: а) залучення підлітків у громадське життя колективу і розширення бази для такої діяльності; б) розвиток ділових і міжособистісних відносин і зміна позиції тренера; в) створення психологічного ґрунту для цілеспрямованого самовиховання, що є найбільш ефективним засобом реалізації програми виховання.

IV етап. Установлення постійних контактів тренера і юних спортсменів у процесі виховання. До прямих зв'язків можна віднести всі контакти (тренер — учень), що виникають з ініціативи тренера; до зворотних зв'язків (учень — тренер) — всі контакти, ініціатором яких є юний спортсмен. Прямі зв'язки можна розділити на стимулюючі (тренер заохочує наміри вихованців, створює сприятливі умови для спілкування), функціональні (у межах виконання своїх виховних функцій), комунікативні (включення у відносини дітей, наприклад участь у їхніх іграх, самодіяльності, розмовах і т.п.), перцептивно-прогностичні (вивчення особистості школяра і прогнозування його виховання). Зворотні зв'язки (учень — тренер) можуть бути названі контактними (звертання, прохання, питання) і у випадках повної відвертості довірчими. Створення системи контактів дозволяє тренерові, з одного боку, глибше вивчати особистість підлітка і доповнювати спостереження активним включенням у його внутрішній світ, з іншого боку — оцінювати дієвість виховних програм; у старших командах ці контакти допомагають формувати в підлітків потреба в самовдосконаленні.

V етап. Коректування є необхідним елементом індивідуалізації виховного процесу: здійснення групової або індивідуальної програми для закріплення якостей особистості, що виховуються; доповнення виховних програм новими методами і прийомами впливу, що виховує; обліку змін у спортивному колективі, у внутрішньо колективних відносинах; перегляду виховної програми, якщо виявляється її непридатність. Коректування як би завершує індивідуалізацію виховного процесу, спирається на його результати. Воно може відноситися і до психолого-педагогічної характеристики, і до виховної програми, і до шляхів її здійснення, і до форм контактів з юними спортсменами.

Створюючи модель індивідуалізації виховання юного спортсмена, тренер повинний пам'ятати, що він має справу не з окремою якістю або рисою характеру підлітка, а з особистістю в цілому. Гарне або погане поводження вихованця є лише проявом його натури і з різним ступенем вірогідності може відбивати сутність особистості. Тому й у впливі треба виходити насамперед не з конкретного вчинку, а з загального знання дитини, впливати не на конкретну якість, а на особистість у цілому, охоплювати не вузьку сферу даної події, а більш глибокі особистісні мотиви і перспективи.