Сторінка
9
Поняття "індивідуальний підхід" звичайно ототожнюють з поняттям "індивідуалізація методів". Цим терміном позначається досить широке коло педагогічних дій тренера: вибір способів, прийомів, комбінацій, темпу учбово-тренувального заняття відповідно до рівня підготовки і рівнем розвитку спортивних здібностей підлітків, облік індивідуальних особливостей особистості, виховання й умов життя юного спортсмена; вибір найбільш доцільних засобів розвитку творчої активності дітей у спортивному і громадському житті команди; систематичний аналіз досягнутих результатів з метою визначення подальших задач індивідуальної роботи або зміни способів педагогічного впливу у випадках, коли робота виявляється недостатньо ефективною.
Індивідуальний підхід припускає знання індивідуальності, тобто того особливого, неповторного, що відрізняє однієї людини від всіх інших і включає природні і соціальні, фізичні і психічні, уроджені і придбані властивості.
Індивідуальний підхід з необхідністю включає й особистісний підхід. Він вимагає знання й обліку у виховній роботі з юним спортсменом властивостей його особистості, що для зручності їхнього розгляду можна звести в наступні основні групи: динамічні, комунікативні, пізнавальні, емоційні і психофізіологічні. До динамічного відносяться властивості, що лежать в основі активності особистості, виконують функцію спонукання до діяльності, додають їй вибірковість і спрямованість. Це потреби, мотиви, бажання, інтереси, мети, потяги, установки особистості, ідеали, переконання, світогляд, темперамент.
Комунікативні властивості особистості обумовлюють якісна своєрідність спілкування.
Пізнавальні властивості містять у собі такі процеси психіки, як відчуття, сприйняття, представлення, уява, мислення і мова.
До емоційної сфери особистості відноситься широке коло явищ — від настроїв до вищих почуттів. Індивідуальна своєрідність емоційної сфери особистості обумовлюється властивостями вищої нервової діяльності, перевагою активності одного з відділів вегетативної нервової системи, самооцінкою, положенням у системі міжособистісних відносин і т.п.
Засоби і прийоми для здійснення принципу індивідуального підходу тренер вибирає в залежності від конкретних умов навчально-виховної роботи. Йому дуже важливо установити контакт із вчителями і батьками своїх вихованців, щоб загальними погодженими діями впливати на формування характеру підлітка. У здійсненні принципу індивідуального підходу неоціненну роль може зіграти дружба команди з відомими спортсменами.
Індивідуальний підхід вимагає обліку можливостей і здібностей кожного юного спортсмена.
Крім того, індивідуальний підхід варто розглядати не тільки як вплив тренера на юного спортсмена, але і як вплив на підлітка всього колективу, тому що індивідуальний розвиток юного спортсмена визначається взаємодією насамперед трьох сил: тренера, колективу й особистості, що формується.
Індивідуальний підхід у навчанні як захід педагогічного впливу
Навчання як специфічний вид діяльності являє собою двосторонній процес, у якому розрізняються викладання (діяльність навчальних) і навчання (діяльність учня). Задача навчання полягає в тім, щоб підняти "функціональні можливості людини до визначеного заданого рівня" (Е. А. Климов). Специфічний і продукт цієї діяльності — нові знання, уміння і навички, здібності учнів. І викладання, і навчання припускають адекватний взаємозв'язок, що забезпечує існування системи. При порушенні цього взаємозв'язку навчання перестає існувати або протікає неефективно.
У реалізації дидактичного принципу індивідуального підходу яскраво виявляється діалектика пізнання об'єктивного заходу педагогічного впливу стосовно конкретного учня. Індивідуально-диференційований підхід здійснюється в умовах колективного навчання і ні в якій мері не означає його ліквідації, він як своєрідне пристосування об`єктивних вимог до особливостей суб'єкта припускає відшукання в типологічних, видовому індивідуальних характеристик для того, щоб процес засвоєння проходив в оптимальному режимі для кожного контингенту юних спортсменів. Адже те, що є надмірним для однієї частини підлітків, виявляється півзаходом для інший, тому що за даними психологічних досліджень і спостережень практики навчальні можливості учнів неоднакові.
Індивідуально-диференційований підхід у навчанні оперує в основному якісними поняттями: рівень навченості і рівень працездатності. Ці рівні рухливі і не завжди прямо пропорційні. Під працездатністю розуміється комплекс факторів, що характеризують особистість юного спортсмена у відношенні психофізіологічних можливостей і тривалості доступних їй зусиль у спортивної діяльності. По цим двох показниках підлітки розділяються на групи з різними рівнями спортивних здібностей і фізичної підготовленості.
Функціональні можливості організму завжди в чому-небудь індивідуально різні. Навіть у групі людей одного віку, статі і рівня попередньої підготовленості не знайти і двох з абсолютно однаковими можливостями. Індивідуальні розходження виявляються й в освоєнні рухів, і в характері реакції організму на фізичне навантаження, і в динаміку його адаптаційних (пристосувальних) перебудов. Усе це зобов'язує строго індивідуалізувати процес підготовки юних спортсменів.
Індивідуалізація процесу спортивної підготовки підлітків основана на органічному сполученні двох напрямків — загально підготовчого і спеціалізованого. Загально підготовчий напрямок припускає освоєння обов'язкового мінімуму життєво важливих рухових умінь, навичок і зв'язаних з ними знань, а також досягнення визначеного рівня різнобічного розвитку фізичних якостей. Основний зміст програми занять у рамках даного напрямку незалежно від індивідуальних схильностей. Індивідуалізація ж виявляється головним чином у методах навчання і виховання, а також додаткових засобах.
Спеціалізований напрямок припускає заглиблене удосконалювання в обраній діяльності. Тут уже не тільки методи, але і зміст занять визначається в залежності від індивідуальних схильностей, обдарованості підлітків. Сполучення обох напрямків створює умови для всебічного й у той же час глибоко індивідуалізованого фізичного удосконалювання.
Індивідуальний підхід у процесі навчання і виховання юних спортсменів необхідний при рішенні будь-якої приватної задачі, будь те формування знань, умінь і навичок або виховання фізичних і моральних якостей. Він виражається в диференціації навчальних завдань і шляхах їхнього виконання, норм навантаження і способів її регулювання, форм занять і прийомів педагогічного впливу відповідно до індивідуальних особливостей що займаються.
Винятково важливо цілеспрямоване вивчення юних спортсменів у процесі тренування за результатами їхньої праці, умінням виконувати практичні завдання, здібності переборювати труднощі в спортивній діяльності. Знання всіх індивідуальних особливостей підлітків, їхнього дійсного відношення до спорту і мотивів спортивної діяльності дозволяє диференціювати завдання по ступені труднощів, розвивати здатності найбільш обдарованих, підтягувати відстаючих до середнього рівня.