Сторінка
8

Роль тренера в підготовці спортсмена

По-третє, успішне рішення виховних задач найтіснішим образом зв'язано з вивченням особливостей дитячого спортивного колективу, його психолого-педагогічних характеристик, потенційних можливостей.

По-четверте, важлива умова в організації життя і справ колективу — неодмінний облік вікових і індивідуальних характеристик дітей як передумова диференційованого керівництва самодіяльністю юних спортсменів, їхнім ідейно-моральним вихованням.

По-п'яте, виховним впливом варто охоплювати усіх без винятку підлітків, утягуючи них в активну творчу колективну діяльність.

Третя функція тренера — облік дієвості форм, методів, засобів виховання і коректування системи і послідовності застосовуваних впливів за допомогою наукових методів аналізу. Знання методів педагогічного дослідження необхідно тренерові для дослідження об'єкта, процесу і результатів власної діяльності і найшвидшого оволодіння мистецтвом виховання.

Перерахування основних функцій тренера показує, наскільки актуальна потреба в науковому обґрунтуванні і розробці структури і змісту кожної функції, вичленовуванні кола педагогічних умінь, навичок, обсягу знань, що забезпечили б тренерові успішне виконання його функціональних задач.

Структура діяльності тренера

Професійні функції тренера переломлюються в компонентах його діяльності: проектувальному, конструктивному, організаторському, комунікативному і гностичному.

У практиці конструктивний компонент виражається у відпрацьовуванні структури занять, особливостей методики рішення дидактичних задач, плану тренування. Гностичний компонент супроводжує проектуванню і конструюванню навчального процесу, тому що тренер аналізує і синтезує свій досвід, здобуває педагогічні і спеціальні знання. На виконавчому етапі, коли система "тренер — юний спортсмен" замкнута, переважають комунікативний і організаторський компоненти, що знаходять висвітлення в календарно-тематичному і поурочному плануванні.

Проектувальний і конструктивний компоненти — це здатність тренера до передбачення і проектування життя дитячого спортивного колективу, а також власної діяльності і поводження; розробка конкретних оздоровчих, освітніх, виховних задач; проектування якостей, що повинні бути виховані в юних спортсменах; встановлення обсягу і змісту видів спортивної діяльності; методична розробка окремих напрямків діяльності дитячого спортивного колективу.

Прямим проявом конструктивної діяльності є система планування навчально-виховної роботи. План (програма) роботи тренера передбачає єдність учбово-тренувальної, виховної й організаторської роботи; цілеспрямованість, систематичність і безперервність виховного впливу на всі сторони життя і діяльності спортивного колективу й особистості; самодіяльний характер діяльності спортивного колективу. Нарешті, він повинний забезпечувати відповідність усіх заходів рівневі вихованості юних спортсменів, їх віковим і психологічним особливостям. Тут названі лише основні вимоги до планування, що передбачають ще і дотримання цілого ряду інших методичних умов. Але, з одного боку, багатофакторність планування, а з іншого боку — недостатня теоретична і методична розробленість цього компонента діяльності нерідко приводять до того, що плани виховної роботи тренерів являють собою механічний набір тих або інших виховних заходів, позбавлених зв'язки з задачами виховання і навколишньою дійсністю.

Організаторський компонент — це здатність тренера організувати діяльність спортивного колективу, саму спортивну роботу з урахуванням включення в неї кожного юного спортсмена; розвивати і створювати традиції спортивного колективу й ін. Кожна педагогічна дія тренера має організаторський характер. По образному вираженню А. С. Макаренко, гарна педагогіка — це є, по суті справи, гарна організація. Організаторський компонент включає багатство різнопланових, різнохарактерних дій: формування організаторських умінь юних спортсменів, навчання їхнім способам дій, керівництво роботою активу команди, забезпечення взаємодії спортивних колективів, а також прийоми спонукання підлітків до дій, використання обліку, контролю, системи заохочень.

Створення чіткої структури організаторської діяльності тренера багато в чому підвищує ефективність його роботи. Однак тренери нерідко зводять свою організаторську діяльність лише до досягнення формальних результатів (бачачи свою мету лише в тім, щоб усі зібралися в потрібний час у потрібному місці, провели ту або іншу справу і т.д.) і випустять з уваги головне — виховну ефективність проведеної справи. Підлегла цілям виховання, організаторська робота здобуває зовсім іншу структуру і якість.

Комунікативний компонент — це здатність тренера встановлювати педагогічно доцільні відносини з юними спортсменами, їхніми батьками, адміністрацією школи і підприємства, що шефствує; розширювати і зміцнювати контакти з різними спортивними колективами. Тренер повинний установлювати ділові й емоційні контакти, що забезпечують виконання всіх інших функцій і компонентів його діяльності. Ніж легше він вступає у відносини і зв'язки з окремими дітьми і колективом, чим більш здатний розуміти, співчувати, співпереживати, чим більш точні його ідейно-моральні оцінки, тим вище виховна ефективність його праці.

Гностичний компонент — це здатність до вивчення й оцінки досвіду керівництва дитячими спортивними колективами, застосування його в практиці своєї роботи; аналіз власного досвіду, а також досвіду своїх колег, постійна самоосвіта.

Цей компонент педагогічної діяльності тренера включає вивчення й аналіз: а) об'єкта діяльності (окремого вихованця і колективу), його стану, розвитку, усіх змін, що у ньому відбуваються; б) умов, засобів, форм і методів, за допомогою яких дана діяльність здійснюється, об'єктивних і суб'єктивних факторів, що впливають на весь характер спортивно-масової і виховної роботи; в) достоїнств і недоліків у розвитку особистості самого тренера.

Індивідуальний підхід у навчанні і вихованні

Індивідуальний підхід розглядається в радянській педагогіці як один з найважливіших принципів навчання і виховання і визначається як діяльність навчальних (тренера), що припускає "тимчасову зміну найближчих цілей щодо сторін змісту, методів і організаційних форм навчально-виховної роботи з урахуванням індивідуальних особливостей особистості учня для реалізації найбільш успішного розвитку її соціальної типовості й індивідуальної своєрідності. Індивідуалізація педагогічного процесу має два аспекту. По-перше, виховний вплив повинний досягати кожного юного спортсмена. По-друге, індивідуальний підхід вимагає знання індивідуальних особливостей і умов життя кожного юного спортсмена, обліку їхній у навчанні і вихованні. Це означає, що тільки знаючи індивідуальні особливості й умови життя юного спортсмена, можна відбирати мети, зміст, методи, засоби й організаційні форми навчання і виховання. Зрозуміло, маються на увазі не кінцеві цілі, не загальний обсяг змісту виховання (вони визначаються вимогами суспільства), а приватні цілі і зміст конкретних етапів формування особистості юного спортсмена.