Сторінка
1

Підвищення ролі загальнотехнічної підготовки в спільній системі професійно-технічної освіти

Необхідність політехнізації навчання визначають три фактори: економічний, основу якого складає закон переміни праці, обумовлений революційною природою технічного базису великої промисловості. «…Природа великої промисловості обумовлює переміну праці, рух функцій, усесторонню рухливість робітника… сама велика промисловість… робить питанням життя і смерті визнання переміни праці, а потім і можливо більшої багатосторонності робітників… як питання життя і смерті, ставить задачу… часткового робітника, простого носія відомої часткової суспільної функції, замінити всесторонньо розвинутим індивідуумом, для якого різні суспільні функції є змінюючи один одного способи життєдіяльності»;

соціальний, що передбачає необхідність подолання вузького професіоналізму з ціллю усестороннього розвитку особистості виконавця.

науково-технічний, що вимагає від робітника рухливості трудових функцій на основі знання загальних принципів виробництва.

В процесі науково-технічної революції у виробництві об'єктивно виникають і проявляються загальні риси, які мають політехнічний характер. Ця спільність виявляється в однотипності для багатьох провідних галузей виробництва технологічних процесів – механічних, хімічних, енергетичних тощо. Все ширше використовуються типові уніфіковані види механізмів і машин, інструментів, пристроїв, апаратів, систем автоматичного контролю і керування.

Розвиток виробничих сил підкоряється закону, зміст якого в тому, що машина все більше і більше замінює працю людей, не витісняючи їх повністю з виробництва. За людиною зберігаються виробничі функції, але праця її поволі звільняється від фізичних зусиль і набуває інтелектуального змісту. Робітник стає «регулятором, наладчиком, програмістом технологічного процесу, а не елементом, безпосередньо включеним у нього».

Між засобами праці і кваліфікацією робітника повинно бути співвідношення. Воно виявляється в тому що складність засобів виробництва, засобів транспортування і зв’язку постійно тягне за собою і необхідність підвищення рівня загальнонаукової і професійної підготовки робітників, інженерів і техніків, так як нова складна техніка тільки в умілих руках забезпечить той ефект, на який вона розрахована.

Результатом поєднання науки з виробництвом, перетворення її на безпосередню виробничу силу є поступовий, але невпинний зріст ваги елементів творчості у діяльності робітників. Він передбачає формування у робітників творчого відношення до праці, яке легше виховати на основі постійних і глибоких знань в області математичних, технічних і спеціальних наук. Тому об’єктивний хід розвитку людини як головної виробничої сили суспільства і тим самим і самого виробництва спочатку потребує підвищення рівня і якості природничо-наукової і загальної технічної освіти молодих робітників.

Виробнича діяльність включає: суб’єкт діяльності (людина, колектив), засоби діяльності (техніка), предмет діяльності (речовина природи, незавершений продукт праці), умови і спосіб діяльності (технологія і організація виробництва та праці). Зростання складності і числа елементів техніки, поява нових, штучних предметів діяльності (полімерів, пластмас та інших матеріалів), швидка зміна технології – все це разом взяте приводить до безперервного і різкого підвищення об’єму та ускладнення інформації, необхідної робітнику для успішної праці.

Збереження термінів навчання і обмежені можливості людини в засвоєнні, переробці знань обумовлюють ряд труднощів. Вирішити їх можна шляхом розвитку самостійної активності учнів в процесі набуття нових знань, створення умов для безперервної самоосвіти, суворого відбору в учбових програмах училищ тільки самої необхідної інформації. Але разом з тим професійно-технічне навчання учнів не можна відокремити знаннями і навиками, які потрібні для виконання робіт тільки по даній професії. Професійно-технічна освіта повинна давати широку основу професії, готувати майбутніх молодих робітників до активного суспільного життя, розвивати їх здібності, творче відношення до своєї праці. Іншим способом подолання надмірної науково-технічної інформації служить відбір для професійно-технічної підготовки майбутніх робочих знань й навиків, які мають найбільшу цінність. Тому скрупульозна розробка системи навчально-виховних цілей училища складає основу для відбору змісту програм.

Надмірність наукової і виробничої інформації долаються, як відомо, в процесі інтеграції наук і синтезу науково-технічних знань. Синтез наукових знань знаходить свій вираз у загальних принципах, ідеях і теоріях, які об’єднують в єдине ціле окремі частки різних наук, що сприяє побудові єдиної наукової картини світу і як складових її частин фізичної і технічної картини світу.

Синтез науково-технічних знань забезпечує умови для створення систем з меншим, ніж раніше, числом елементів, використання у виробництві уніфікованих вузлів, деталей, пристроїв і апаратів. Ця тенденція уніфікації і зменшення числа елементів технічних систем є одним з проявів НТР, і є всі передумови стверджувати, що ця тенденція в техніці ще з більшою силою буде проявлятися і в майбутньому. Так само і в технології явно проявляється перехід від дискретних до безперервних процесів виробництва, заснованих на використанні природних процесів (хімічних, фізичних, біологічних, біохімічних, тощо), використанні в широких масштабах безвідходної технології, нарощування темпів комплексної механізації й автоматизації виробництва.

На процес інтеграції й синтезу знань впливає не тільки техніка і технологія. Логіка розвитку самих наук породжує нові напрями, об’єднаються багато до цього часу ізольованих галузей знань. До таких синтезуючих галузей знань з повним правом можна віднести кібернетику, екологію, теорію інформації. Закони й поняття цих наук мають вельми широке використання у багатьох галузях знань. Один з підходів в аналізі ролі науки у розвитку виробництва зв’язує процес перетворення науки в безпосередню виробничу силу з використанням в якості засобу впливу на предмет праці знову відкритих наукою закономірностей і сил природи, і особливо «немеханічних форм руху матерії, заснованих на енергії міжмолекулярних, атомних й субатомних зв’язків».

Ряд авторів пропонують таку послідовність (систему) визначення загальнотрудових умінь і навиків: визначення спільності науково – технічних основ виробництва, спільність професії, спільність трудової підготовки. В якості загально-трудових називають вміння й навики розрахунку, аналізу і контролю, обслуговування, планування, організації тощо. В цій системі наукові основи виробництва виступають як база об’єднання, групування виробництва. Далі процес такий: аналізується сучасне виробництво, різні його види, області, галузі (тобто воно береться за вихідне), в ньому виявляються загальні науково-технічні основи і на базі цієї сукупності групуються і об’єднуються професії, типізуються вміння й навики щодо його обслуговування.

До складу політехнічних умінь й навиків виділяють такі уміння, як конструкторсько-технологічні, контрольно-вимірювальні, обробні, налагоджувальні, зборка й розборка, управління, організації, раціоналізації, а до елементів політехнічної підготовки відносять знання допусків і посадок, уміння читання креслень, знання теорії різань тощо. Зроблений крок щодо класифікації політехнічних умінь на: а) електротехнічні (виділено 55 умінь) і б) механотехнічні (82 уміння).