Сторінка
4

Валютна інтервенція як інструмент державного регулювання обмінного курсу

* Дані за п’ять місяців 1999 року.

Таблицю складено за даними: Бюлетень НБУ. – 2004. – № 1. – С. 53, 54, 56); Платіжний баланс України. – 2004. – С. 4, 13.

Постійна присутність Національного банку на валютному ринку, як уже зазначалося, стримує швидке зміцнення номінального курсу гривні й водночас провокує інфляцію. Але дані таблиці 2 не засвідчують пропорційного зростання міжнародних резервів Національ-ного банку та грошової бази: темпи збільшення резервів дещо вищі від темпів зростання грошової бази. Якщо проаналізувати щомісячну динаміку збільшення валютних резервів і грошової бази, то виявимо, що в деякі періоди при зростанні резервів показник грошової бази знижується. Цей феномен пояснюється особливостями надходження коштів до державного бюджету.

Таблиця 3

Динаміка імпорту товарів і послуг, показника інфляції та змін офіційного обмінного курсу гривні в Україні в 1999–2005 рр.

Джерело: Бюлетень НБУ. – 2005. – № 2; Платіжний баланс України за 2006. – С. 4; www.bank.gov.ua.

В Україні податкові платежі надходять на рахунки Мінфіну не в комерційні банки, а на рахунки Державного казначейства. Це означає, що в статистиці грошової бази вони не враховуються. Якщо казначейство не утримує ці кошти на своїх рахунках, а витрачає в міру їхнього надходження, це не позначається на обсягах грошової бази. Коли ж надходжен-ня блокуються на рахунках, грошова база має тенденцію до зменшення.

Можливість накопичення коштів на рахунках Мінфіну в казначействі, з одного боку, може використовуватися для стерилізації операцій з валютою, а з іншого – надмірна концентрація коштів, як свідчить практика, завжди призводить до дефіциту ресурсів, що стимулює підвищення відсоткових ставок на грошовому ринку. Традиційно таке явище спостерігається наприкінці майже кожного року.

Додатковим стимулом для запобігання зростання грошової пропозиції є боротьба уряду та НБУ за зниження темпів інфляції. За прогнозами уряду, інфляція у 2007 році не повинна перевищити 7,5 %. На нашу думку, зміщення акцентів у бік контролю за показником інфляції є найкращим виходом для України.

На негативних наслідках постійної купівлі валюти на міжбанківському ринку наголошують експерти МВФ. За їхніми рекомендаціями, Національному банку необхідно проводити гнучкішу курсову політику, яка дозволить йому ефективніше управляти монетарними агрегатами НБУ, не заперечує проти скорочення своєї участі у валютних торгах. Статистика свідчить: з відміною 50-відсоткового обов’язкового продажу валютної виручки експортерів (2005 рік) центральний банк зменшив власну участь у торгах, що спричинилося до зменшення сальдо валютних інтервенцій (графік 1).

На нашу думку, потрібно поступово змінювати проміжні цілі грошово-кредитної політики та використовувати інші її інструменти. Дослідження свідчать, що нині НБУ проводить доволі суперечливу грошово-кредитну політику. З одного боку, він стимулює зростання грошей в обігу для підвищення монетизації рівня економіки, а з іншого – постійно вдається до стерилізації надлишкової ліквідності комерційних банків.

Досвід європейських країн із перехідною економікою доводить, що політика контролю за обмінним курсом дає позитивний результат у середньостроковому періоді (3–5 років) [4, с. 588]. Крім того, попри досягнення певної макроекономічної стабілізації, вона провокує інфляцію, а отже, необхідно відмовитися від жорсткого контролю за обмінним курсом і проводити гнучкішу курсову політику.

Це, в свою чергу, дозволяє відмовитися від валютних інструментів і перейти до ефективного використання інших – рефінансування комерційних банків та операцій на відкритому ринку. Національний банк і нині використовує ці інструменти в регулюванні грошового обігу, але не як основні. На це є певні причини. Передусім, в Україні до цього часу немає повноцінного вторинного ринку цінних паперів, що не дозволяє НБУ ефективно проводити політику операцій на відкритому ринку.

Центральний банк не може використати також політику рефінансування комерційних банків як основну, оскільки банки не так часто звертаються до НБУ за кредитами. Практика доводить, що вони беруть позички в НБУ під заставу цінних паперів з метою їхнього розмі-щення на ресурсному ринку в періоди дефіциту грошей за вищими ставками. Докорінно змінити ситуацію можна лише тоді, коли у банків з’являться великі та надійні клієнти, які постійно пред’являтимуть попит на кредити. За інших умов рефінансування ніколи не стане одним із основних інструментів грошово-кредитної політики – залишатиметься тільки валютний ринок і постійна боротьба з надлишковою ліквідністю банків.