Сторінка
1

Валютна інтервенція як інструмент державного регулювання обмінного курсу

Соціально-економічний розвиток країни багато в чому визначається ефективністю використання ринкових і державних важелів управління. Співвідношення між ними визначається рівнем зрілості економічних і політичних відносин. У країнах з незрілою ринковою економікою, до яких належить і Україна, перевага надається державним важелям, які дозволяють більш жорстко регулювати економічні процеси і запобігають появі кризових явищ. При цьому в різних сферах економіки держава використовує тільки ті інструменти, які мають адекватний вплив та найвищу ефективність від їхнього застосування.

У системі державного регулювання валютного курсу найбільш ефективним інструментом виступає інтервенція, тобто втручання центрального банку в операції на валютному ринку з метою впливу на процес курсоутворення національної валюти. При цьому, якщо в країні відбувається економічне зростання, валютна інтервенція виконує головну роль у забезпеченні стабільності та керованості валютного курсу. Оскільки Україна перебуває на стадії швидкого економічного розвитку, роль валютних інтервенцій у реалізації курсової та грошово-кредитної політики суттєво посилюється. Таким чином, аналіз інтервенційної політики центрального банку набуває особливої актуальності.

Мета даної статті полягає в дослідженні впливу валютних інтервенцій Національного банку України на стабільність обмінного курсу гривні та на темпи інфляції в державі.

Узагальнення досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців показує, що у визначенні сутності поняття „валютна інтервенція” практично не існує розбіжностей. Валютна інтервенція розглядається як операція органів монетарної влади по впливу на обмінний курс валюти [1, c. 486]. Зазвичай, інтервенції здійснюються у формі купівлі або продажу іноземної валюти центральним банком або фондом стабілізації валюти у внутрішніх угодах з комерційними банками.

Валютну інтервенцію як інструмент державної валютної політики почали використовувати ще в ХІХ ст.: наприклад, Держбанк Росії, Австро-Угорський банк, застосовували її для підтримки курсу національних валют. Широкого застосування валютна інтервенція набула після відміни золотого монометалізму. В умовах світової економічної кризи у 1929–1933 рр. центральні банки використовували валютну інтервенцію з метою зниження курсу своєї валюти для сприяння валютному демпінгу.

Матеріальною базою для валютної інтервенції слугували спеціально створені у 30-х роках минулого століття у США, Великобританії, Франції, Італії, Канаді та інших країнах державні валютні стабілізаційні фонди – у золоті, іноземній та національній валютах, що використовувалися з метою регулювання валютного курсу [2, с. 183]. Оскільки валютні інтервенції проводив центральний банк, такі фонди створювалися при ньому і з часом отримали назву валютних резервів.

При функціонуванні Бреттонвудської валютної системи інтервенції систематично здійснювалися з метою підтримки фіксованих валютних курсів. Оскільки основною валютою інтервенцій був американський долар, тим самим США покладали на інші країни турботу з підтримки його курсу. З переходом до плаваючих курсів в Ямайській валютній системі, у межах якої дотепер здійснюється світова торгівля та міжнародні розрахунки, рух капіталів, збережено три принципи, якими повинні керуватися країни:

– заборона на маніпулювання валютним курсом з метою вирівнювання платіжних балансів країн;

– зобов’язання зі здійснення у випадку необхідності валютних інтервенцій для припинення безпорядку на фінансових ринках, які можуть викликатися короткотерміновими коливаннями курсу однієї з валют;

– кожна країна повинна враховувати при здійсненні інтервенцій інтереси своїх партнерів, і особливо тих, в чиїй валюті проводиться інтервенція.

Зазначимо, що валютна інтервенція не завжди відіграє вирішальну роль у забезпеченні керованості валютного курсу. Це відбувається тільки при макроекономічній стабілізації та економічному розвитку, коли в країні економічна криза, фінансова розбалансованість тощо цього інструменту виявляється недостатньою для забезпечення стабільності обмінного курсу національної валюти. Широке його застосування в таких умовах може призвести до повної втрати валютних резервів держави і не дати бажаних наслідків. Тому за умови кризового стану економіки політика валютної інтервенції повинна застосовуватися надто виважено і в комплексі з іншими заходами регулювання попиту і пропозиції на валютному ринку, такими як: фінансово-бюджетна політика, квотування та ліцензування, кредитно-емісійна політика, нормування використання валютної виручки, регулювання цін тощо.

Проте і в умовах економічної кризи, коли роль інтервенційної політики перестає бути ключовою в комплексі регулятивних заходів держави, значення її зовсім не втрачається. Жоден з інших регулятивних інструментів не може забезпечити достатньої рівноваги на грошовому ринку, якщо не буде доповнений і підтриманий дієвими інтервенційними заходами. Тому навіть в умовах жорсткої фінансової кризи в країнах з трансформаційною економікою (Болгарія, Польща, Угорщина, Чехія, країни Балтії та СНД) в 1991–1998 рр. політика валютної інтервенції залишалася одним із найбільш надійних і дієвих інструментів в арсеналі центральних банків цих країн при проведенні стабілізаційної монетарної політики.

Ефективність політики валютної інтервенції залежить не тільки від виваженості технології її проведення, а й від багатьох інших обставин, у т. ч. від обсягу та структури золотовалютних резервів, наявних у розпорядженні держави. Якщо держава має у своєму розпорядженні значні обсяги міжнародних резервів, вона зможе інтервенційними заходами локалізувати дію будь-яких чинників, що спричинюють порушення рівноваги на валютному ринку, і втримати курс валюти на потрібному рівні. Тому всі країни світу ведуть наполегливу боротьбу за накопичення золотовалютних резервів – навіть в умовах, коли стан економіки не сприяє цьому. Аналіз даних таблиці 1 засвідчує про загальносвітову тенденцію нарощування обсягів міжнародних резервів, що говорить про виняткову важливість валютних інтервенцій як інструмента регулювання обмінного курсу.

При чому зростання валютних резервів у країнах, що розвиваються, відбувається переважно за рахунок Азії. У країнах – експортерах нафти, темпи збільшення валютних резервів набагато нижчі, ніж у не експортерах і це говорить про те, що в основі зростання валютних резервів лежать не структурні фактори типу зростання світових цін на ринках первинних ресурсів, а монетарні, що викликає небезпеку в провокуванні темпів світової інфляції.