Сторінка
1

Шляхи зміцнення фінансового стану сільськогосподарських підприємств

У результаті проведення державою аграрної реформи аграрні товаровиробники змогли стати повноправними учасниками ринкових економічних відносин, визначити своє становище не як збиткових, а дійсно самостійних, ініціативних, прибуткових суб’єк­тів підприємницької діяльності. Очевидними стали результати кардинальних перетворень в аграрному секторі, які засвідчують становлення ринкових відносин на селі і мають вели­чезне політичне, економічне та соціальне значення.

Це, насамперед, відродження приватної власності на землю і майно, створення умов для розвитку приватного господарювання, запровадження ринкових механізмів у стосун­ках між селянами – власниками і суб’єктами господарювання на основі оренди землі та майна, забезпечення селянам права одержувати прибуток від своєї власності шляхом безпо­середнього використання її в господарському обороті або здачі в оренду.

За період проведення реформ докорінно перебудовано земельні й майнові відносини, створено організаційно-правові структури ринкового спрямування на основі приватної власності на землю, індивідуальної, сімейної та колективної форм організації праці.

“Після реального реформування у 2000 році галузь за останні три роки (2000–2002) уже дала 22 відсотки приросту виробництва. Однак за 8 місяців 2003 року сіль­ськогосподарське виробництво скоротилось, особливо в рослинництві, і найбільше – в сільськогосподарських підприємствах” [1].

Однак потрібно звернути увагу на те, що, не зважаючи на приріст валової продукції на 3 відсотки, харчової промисловості та переробки на 6 відсотків та зріст рівня рента­бель­ності підприємств на 5,3 відсотки, майже половина господарств, а точніше 42–45 відсотків, закінчили 2002 рік збитково.

Це свідчить про те, що не кожне сільськогосподарське підприємство працює рента­бель­но і прибутково. Такий стан речей повинен викликати занепокоєння, тому що в умо­вах ринкової економіки сільськогосподарські підприємства повинні працювати з наймен­шими економічними втратами.

Проблема економічного стану сільськогосподарських підприємств, відновлення їх платоспроможності є досить гострою і не може бути вирішеною тільки керівництвом сільсь­когосподарського підприємства. Вона вимагає державного втручання, в першу чергу формування аграрної політики в державі, яка б враховувала потреби аграрного сектора економіки України та держави в цілому.

“Народне господарство України характеризується певними суспільними, політични­ми, економічними, управлінськими, майновими, трудовими, соціальними відносинами, які регулюються нормами Конституції України, законами, підзаконними та локально-правовими актами. Україна має власну аграрну політику, аграрну економіку та аграрне право” [2].

Для побудови цілісної, сприйнятливої, зрозумілої аграрної політики в державі в першу чергу став актуальним і необхідним новий зміст нормативно-правової бази. На основі ана­лізу досвіду перших спроб реформування земельних відносин, які відбулися на почат­ку 90-х років, було зроблено висновок, що аграрна політика повинна бути забезпечена комплексністю і системністю. Крім того, вона повинна бути активною, кардинальною і спрямованою на утвердження України (вже в найближчі роки) як держави з високоефек­тивним сільським господарством.

Хоча за останні роки в сільському господарстві досягнуто певних зрушень на краще, ці зрушення не мають стабільного характеру. Рівень реформ і їх глибина не відповідають тій ситуації, що склалася в агропромисловому комплексі.

Для того щоб подолати ті ускладнення і погіршення в агропромисловому комплексі України, необхідно, в першу чергу, звернути увагу на розвиток законодавчих умов для його становлення і розвитку.

Незважаючи на існуючу думку, що в аграрному секторі економіки створені всі законо­давчі умови для його діяльності, потрібно зазначити, що хоча реформи носили динамічний та ефективний характер, їх рівень на сьогодні все менше задовольняє сільськогосподар­ське виробництво.

Питання стабільності розвитку сільського господарства, в першу чергу, залежить від законодавчої бази, яка б могла забезпечити такий розвиток у складний період реформування цієї галузі економіки України.

Деякі важливі для сільськогосподарського виробника законодавчі акти в аграрному секторі економіки прийняті. Це, зокрема, Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на 2001–2004 роки” [3], а також закони, що підтримують розвиток ветеринарії, племінної справи у тваринництві, селекції в рослинництві.

Враховуючи існуючі проблеми в цій галузі, потрібно звернути увагу на те, що зміцнен­ню фінансового стану сільськогосподарських підприємств повинні сприяти такі чинники, як запровадження приватного господарювання, активна розбудова аграрного ринку, зниження податкового навантаження.

Формування сприятливої податкової системи є одним з вирішальних чинників успіш­ного функціонування аграрного сектора за ринкових умов.

Відсутність протягом тривалого часу сприятливої податкової системи та паритету цін на продукцію промисловості і сільського господарства призводила до зростання недоїм­ки сільськогосподарських підприємств у платежах до бюджету та Пенсійного фонду.

Так, більша частина сільськогосподарських підприємств мала велику заборгованість, основна частина якої складалася з платежів до бюджету. Склалася ситуація, коли госпо­дарська діяльність таких підприємств не була достатньо прибутковою і коштів вистачало тільки на підтримку поточної діяльності.

Держава неодноразово йшла на реструктуризацію і списання цих боргів. На початку 2001 р. реформовані сільськогосподарські підприємства від них були практично звільнені.

З кінця 1990-х років в аграрному секторі формуються засади стимулюючої податкової системи.

Значним для сільськогосподарських товаровиробників виявилось прийняття Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок” [6], в якому визначено меха­нізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку сільськогосподарськими виробни-ками.

Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності в аграрному секторі економіки України” [4] продовжив дію Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок” до 31 грудня 2009 року.

Усе це значною мірою знизило податковий тиск на сільгоспвиробників, спростило оподаткування, повніше розкрило стимулюючий потенціал податкової системи.

Це дало позитивні наслідки. Намітилося зміцнення податкової дисципліни, збільшився рівень сплати податків.

Але, незважаючи на формування сприятливої податкової системи, мають місце випад­ки, коли державна податкова служба порушує права сільськогосподарських підпри­ємств. У таких випадках сільськогосподарські підприємства вимушені звертатись зі скаргою до суду.