Сторінка
1

Вплив страхування на соціально-економічні процеси в Україні: макроекономічний аспект

На рівні наукових гіпотез можна вважати, що страхування як складова фінансово-кредитної системи певною мірою може використовуватися як регулятор соціально-економічних відносин. Такої думки дотримуються фахівці страхової справи України та Росії. Зокрема, подібну позицію відстоювали В. Базилевич [1], А. Самойловський [2]. Не виключають можливості використання страхування як регулятора у цій сфері й російські вчені Є. Коломін [3], М. Жилкіна [4].

Однак слід зазначити, що в Україні такі можливості страхування тривалий час були обмежені відносно низьким розміром частки ВВП, що перерозподіляється через страховий ринок порівняно з бюджетом чи кредитною системою. Останнім часом намітилася тенденція зміни ситуації. Тому в системі регульованих ринкових відносин страхування повинно посісти своє місце серед непрямих економічних регуляторів.

Страхування може використовуватися як антициклічний (антикризовий) регулятор, воно забезпечує безперервність виробництва і споживання, а також стабільність функціонування фінансово-кредитної системи. Крім того, страхові компанії забезпечують економіку інвестиційними ресурсами, що сприяє економічному зростанню.

Через страхування здійснюється регіональний перерозподіл ресурсів, що відповідає ознаці страхування – територіальній розкладці збитку. Страхування саме, без участі держави, частково здійснює перерозподіл ресурсів благополучних регіонів на користь неблагополучних, потерпілих від різних нещасть і катастроф.

Перспективною, на нашу думку, може стати роль страхування у регулюванні соціальної сфери. При цьому страхування має ряд переваг над бюджетними соціальними програмами. Так, досягається суто цільове використання коштів страхового фонду, відсутня проблема поглиблення бюджетного дефіциту, а отже, прискорення інфляційних процесів, від яких у першу чергу страждають найменш захищені категорії громадян. Крім того, страхування гарантує індивідуальну, адресну соціальну підтримку кожному громадянинові, і за його бажанням відповідно до матеріальних можливостей обов’язкове страхування може бути доповнене добровільним.

Страхова галузь може використовуватися державою у справі регулювання зайнятості населення та боротьби з безробіттям. Страховики можуть не тільки відшкодовувати збитки, обумовлені втратою робочого місця, а й виступати як роботодавці. Регулюючи за допомогою страхування добробут громадян, держава забезпечує збереження визначеного рівня споживчого попиту. А як відомо, попит населення є одним з основних факторів розвитку ринкової економіки.

Найбільшою мірою це стосується медичного страхування, тому що серед інших видів страхування йому найбільше притаманна соціальна роль, адже на його основі у розвинених країнах будується уся система охорони здоров’я. Не менш важливим є страхування рент, пенсій, посібників та інших виплат соціально незахищеним категоріям громадян. У розвинених країнах страховому захисту підлягають також об’єкти культури (історичні й культурні пам’ятки, предмети мистецтва тощо), це має велике значення у сфері гуманітарних відносин.

Слід наголосити, що важливе місце в регулюванні макроекономічних процесів посідає інвестиційна діяльність страховиків. Особливу регулюючу роль відіграє довгострокове страхування життя. Цей вид використовується державою для непрямого регулювання грошової маси і боротьби з інфляцією поряд з іншими кредитно-грошовими регуляторами. Не випадково у західній практиці таке страхування проводиться в межах державних програм розвитку довгострокового накопичувального страхування, що спеціально розробляються державою з метою залучення коштів населення для наступного їх вкладення в розвиток економіки. Держава надає страхувальникам ряд податкових пільг, що стимулюють укладення договорів.

Важливе регулююче значення можуть мати і такі види страхування, як страхування де­по­зи­тів, страхування сільськогосподарських підприємств та ін. Наприклад, обов’язкове стра­хування відповідальності автовласників захищає інтереси потерпілих у результаті ДТП. Однак оскільки умови страхування, ліміти відповідальності, франшизи, а головне – тарифні ставки встановлюються централізовано, за участю державних органів, то з’являється можливість побічно впливати на інші сфери економічного життя. Наприклад, практично у всіх країнах для власників старих машин діють підвищені тарифи. З одного боку, це об’єктивно необхідно, тому що ризик їх потрапляння у ДТП є трохи вищим. Але головне – такий підхід стимулює придбання нових автомобілів і відмову від експлуатації старих. Тим самим, санкціонуючи підвищення тарифів для старих автомобілів (у тому числі іноді дещо більше, ніж того вимагає реальна статистика ризиків), держава непрямо збільшує збут автомобілів і стимулює розвиток вітчизняного автомобілебудування (проте приймаються подібні рішення не без участі великих автомобільних концернів). Не кажучи вже про стимулювання тим самим безпеки дорожнього руху (кожен безаварійний водій має значні знижки), екологічної безпеки й ін.

Викладене дає підстави для твердження, що регулюючий вплив на економіку справляють абсолютно усі напрями діяльності страховиків і усі види страхування.

Використання страхування для регулювання соціально-економічних процесів вимагає високого рівня розвитку страхової справи в країні. Обов’язковими умовами є сформованість і стабільність страхового ринку, налагодженість і ефективність страхового нагляду, високий рівень страхової культури споживачів страхових послуг. Крім того, варто враховувати, що страховий ринок відчутно реагує на всі негативні макроекономічні явища (інфляція, низький рівень попиту з боку підприємств і населення тощо), а це також ускладнює його використання для цілей державного регулювання.

Таким чином, наявність ефективної системи державного регулювання страхової справи є необхідною умовою використання страхування як економічного регулятора. Крім того, необхідність державного регулювання страхування пов’язана з тим, що страхування є суспільно необхідним елементом національного господарства, а інтереси суспільства в цілому завжди представляє держава. Вона ж повинна стежити за тим, щоб комерційна сторона страхової діяльності, що має за мету одержання прибутку страховою компанією, не суперечила здійсненню власне страхового захисту.

Слід зазначити, що страхування може регулювати процеси, що відбуваються як у легальній, так і в тіньовій економіці. Економічна теорія злочинної і правоохоронної діяльності формується з кінця 60-х рр. ХХ ст. Її родоначальником вважається американський економіст Г. Беккер, що виклав основні принципи нового підходу до вивчення злочинності й боротьби з нею.

Основна ідея Г. Беккера: правовий устрій суспільства – це поле протиборства між „ра­ці­о­наль­ними” правопорушниками і захисниками правопорядку, які намагаються досягти ефек­тивних результатів. Потенційні злочинці попередньо оцінюють можливі прибутки від злочину, порівнюючи його з можливими втратами внаслідок покарання. При цьому вони обирають той вид діяльності (законний або незаконний), що максимізує їхній добробут.