Сторінка
2

Вплив страхування на соціально-економічні процеси в Україні: макроекономічний аспект

Водночас можна зазначити, що правоохоронні органи поводяться не менш раціонально. Вони обирають такі методи боротьби зі злочинністю, що дозволили б мінімізувати сукупні збитки рядових членів суспільства. Оскільки злочини створюють зовнішні ефекти ринку, то контроль над злочинністю стає „суспільним товаром”, індивідуальний самозахист доповнюється колективними діями. У результаті державного регулювання нелегальні доходи обкладаються своєрідним „податком” – ризиком покарання, а кількість правопорушників регулюється шляхом обмеження їх прав [5].

Підкреслимо, що витрати страхування кримінального ризику є найважливішими видами витрат адаптації для незаконно діючого економічного агента. Вони домінують як у структурі трансакційних, так і в структурі загальних витрат діяльності. У реальній економіці будь-який акт обміну пов’язаний із трансакційними витратами, що визначаються як „витрати на збір і обробку інформації, витрати на проведення переговорів і ухвалення рішень, витрати на контроль і юридичний захист виконання контракту” [6, с. 9].

Трансакційні витрати тіньової діяльності різко зростають порівняно з легальною у зв’язку з наявністю постійної протидії контролюючих і правоохоронних органів, високого рівня специфічного кримінального ризику.

Найважливіше значення мають такі види ризику, як ризик втрати активів (фінансові ресурси, товарні запаси, сировина, устаткування); ризик втрати особистої волі або життя в результаті успішного розслідування; ризик порушення контракту, зрадництво (підкуп поліції в особистих цілях як засіб конкуренції, дача показань на суді, втеча в конкуруючу організацію, згода співробітничати з правоохоронними органами).

Ці види ризику наявні винятково у тіньовій економічній діяльності, і від того, наскільки високою є ймовірність і розмір можливих збитків, наскільки реально підлягає суб’єкт тому чи іншому виду ризику, залежить рівень витрат, що змушений нести суб’єкт для страхування ризику. У багатьох випадках ці витрати є настільки високими, що незаконна діяльність просто неможлива поза спеціально створеними кримінальними підприємствами й інститутами. Формування кримінальних ділових підприємств дозволяє істотно знизити витрати на страхування кримінального ризику і створює умови для поширення незаконної діяльності. Цей процес підпорядкований тій же логіці, що діє в умовах легальної економіки. На певному етапі в особливо ризикованих і дохідних сферах кримінальної діяльності виникають спеціалізовані структури, що беруть на себе не тільки класичні трансакційні витрати, але й в основному витрати, пов’язані зі страхуванням кримінальних ризиків.

Ми переконані, що у сфері страхування кримінальних ризиків можна знайти практично усі класичні форми організації страхового фонду. Дамо деякі пояснення щодо цього висновку.

Насамперед зазначимо, що самострахування – це суб’єкт незаконної економічної діяльності у натуральній формі чи у формі ризикового фонду. Основне призначення – оперативне подолання тимчасових труднощів при здійсненні діяльності. Джерело – частина коштів, отриманих у формі доходів від кримінальної діяльності, зберігається у формі грошового фонду, безпосередньо призначеного для компенсації збитків.

Слід враховувати, що централізований страховий фонд створюється співтовариством, групою за рахунок внесків, платежів, відрахувань учасників. Порядок використання передбачається традиціями, угодою або самим суб’єктом. Останнім часом кошти „общака” інвестуються у фінансові інструменти. За рахунок цього фонду здійснюється особисте страхування у формі підтримки сім’ї у випадку втрати здоров’я, смерті чи позбавлення волі учасника кримінальної організації. Фінансуються також заходи щодо полегшення умов відбування покарання, підкупу державних службовців.

Водночас можна зазначити, що страховий фонд страховика використовується для страхування економічних інтересів, які зовні виглядають цілком легально. Страхові компанії під контролем організованої злочинності часто створюються як кепти, що одночасно можуть обслуговувати й інтереси легальної економіки.

У структурі системи контролю над відмиванням „брудних” грошей виділяють два взаємозалежних механізми, погоджене функціонування яких забезпечує відносно ефективну протидію розглянутим процесам: механізм кримінально-правового контролю і механізм фінансового контролю. Останній є найбільш уразливим. Тому створено Групу міжнародних фінансових дій (Groupe D’асtіоn Financiere International – GAFI)[1] . Мета її діяльності – оцінка результатів співробітництва у сфері запобігання використанню банків і фінансових інститутів для легалізації грошей та його наступного поглиблення, вироблення конкретних рекомендацій з розвитку карного законодавства і пропозицій щодо поширення міжнародної співпраці у сфері боротьби з відмиванням грошей.

Аналіз ситуації у цій сфері свідчить, що на сучасному етапі сформувалися три основні моделі контролю за розміщенням кримінальних коштів у системі фінансових інститутів.

1. Система контролю, що передбачає обов’язкове повідомлення до центрального урядового агентства про всі операції, що перевищують певну суму.

2. Система контролю, яка передбачає повідомлення про підозрілі угоди, коли банки здійснюють облік і контролюють деякі чи усі великі валютні операції, і повідомляють уповноваженим органам влади про ті з них, що викликають підозру.

3. Система контролю, яка передбачає заборону великих операцій з готівкою, минаючи законного фінансового посередника.

До основних цілей легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, можна віднести: при­­ховування слідів походження доходів, отриманих із нелегальних джерел; створення ви­ди­мості законності одержання доходів; приховування осіб, які отримують незаконні доходи й ініціюють сам процес відмивання; ухиляння від сплати податків; забезпечення зручного й оперативного доступу до коштів, отриманих із нелегальних джерел; створення умов для безпечного і комфортного споживання; створення умов для безпечного інвестування в легальний бізнес [7, с. 8].