Сторінка
4

Формування комунікативної сфери дітей дошкільного віку із дизартрією при ДЦП

Невербальна комунікація в більшості випадків має несвідому основу. Невербальною інформацією важко маніпулювати і її важко приховувати в будь-якій міжособистісній комунікації.

Вчений Г. Севенінг стверджує: "Будь-яка комунікація має змістовний і відносний аспект". Тобто значення має не лише те, що говориться, але і те, яким чином і способом це виражається (міміка, жестикуляція, мова тіла, тональність).

Вербальна комунікація це саме мовлення, тобто – система знаків, що служить засобом людського спілкування, мислення і вираження.

За допомогою мовлення здійснюється пізнання світу, в мовлення об'єктивувалася самосвідомість особистості. Мовлення є специфічним соціальним засобом зберігання і передачі інформації, а також управління людською поведінкою. Мова – засіб передачі соціального досвіду, культурних норм і традицій. Через мову здійснюється спадкоємність різних поколінь і історичних епох.

Функції комунікації виділяються тільки в цілях аналізу. У реальному комунікативному процесі, навіть в одному, окремо взятому комунікативному акті можуть поєднуватися декілька функцій. З моделі комунікації Р.Якобсона витікають шість її функцій: емотивна, конативна, референтивна, поетична, фактична, метамовна. Кожна із запропонованих ним функцій пов'язана з тим чи тим учасником або елементом комунікації.

Інші дослідники вважають за краще мінімізувати кількість функцій, виділяючи лише основні і вважаючи інші різновидом основних. Так, М. Лісіна виділяє дві основні функції спілкування:

1) організація спільної діяльності людей;

2) формування і розвиток міжособистісних стосунків.

А із дослідження предмета комунікативної діяльності, її мотиву і продуктів природно виходить, що спілкування виконує також третю важливу функцію – пізнання людьми один одного.

Ці функції, з одного боку, немов би проявляють головні напрями, в яких виявляється "робота" спілкування, а з другого – дозволяють побачити фундаментальне значення спілкування в житті людини і пояснити тим самим зростаючу роль вивчення цієї проблеми.

Кожна з функцій здійснюється у двох основних формах – діалозі та монолозі. Діалог є первинною природною формою мовного спілкування. Сам діалог – це розмова двох або кількох людей. Він складається з запитань та відповідей, не потребує розгорнутих речень. Монологічне мовлення є відносно розгорнутим видом мовлення. Це мовлення однієї особи. Воно вимагає більшої напруженості пам'яті, уваги до змісту і форми мови. Це активний і довільний вид мовлення, який потребує попередньої підготовки.

Виходячи з вищесказаного зазначимо, що спілкування виступає одним із аспектів спільної діяльності учасників, і як будь-яка діяльність, спілкування має свою структуру. До структурних компонентів цієї діяльності відносять:

– предмет спілкування – це інша людина, партнер по спільній діяльності, а точніше ті якості і властивості партнера, які проявляються у взаємодії. Відбиваючись у свідомості дитини, вони стають потім продуктами спілкування;

– потреба в спілкуванні полягає в прагненні людини до пізнання і оцінки інших людей, і до самопізнання і самооцінки;

– мотив діяльності спілкування. Під мотивом діяльності згідно концепції А. Леонтьєва розуміється те, заради чого робиться діяльність. Це означає, що мотивом діяльності спілкування є партнер по спілкуванню. Отже, для дитини мотивом діяльності спілкування є дорослий. Мотиви, що спонукають дитину вступати в спілкування, пов'язані з трьома її головними потребами:

1) потребою у враженнях;

2) потребою в активній діяльності;

3) потребою у визнанні і підтримці.

Задовольнити свої потреби діти можуть лише через дорослих, оскільки можливості зробити це самостійно обмежені. Таким чином, потреба в нових враженнях спонукає дітей вступити в контакт із дорослими – з'являються пізнавальні мотиви спілкування.

Ділові мотиви спілкування з'являються у дітей у ході задоволення потреби в активній діяльності, як результат необхідності, де потрібні допомога і участь дорослих. Діловим мотивом спілкування є сам дорослий, у своїй особливій якості – як партнер по спільній практичній діяльності, помічник і зразок правильних дій.

Потреба дітей у визнанні і підтримці з'являється вже з самого раннього віку, наприклад, у вигляді потреби в материнській турботі і любові, ласці. В цьому випадку можна говорити про особистісні мотиви спілкування, які задовольняються в самому процесі спілкування.

Дія спілкування характеризується метою, на досягненні якої воно спрямоване, і завданням, яке воно вирішує. М. Лісіна зазначає, що дія спілкування включає три основні категорії засобів спілкування:

– експресивно-мімічні засоби спілкування;

– предметно-дієві засоби спілкування;

– мовні засоби спілкування.

Концептуальні основи розробки проблеми спілкування пов'язані з працями В. Бехтерева, Л. Виготського, С. Рубінштейна, А. Леонтьєва, Б. Ананьєва, М. Бахтіна, В. Мясіщева і інших психологів, які розглядали спілкування як важливу умову психічного розвитку людини, її соціалізації та індивідуалізації, формування особистості.

Психологічний аналіз спілкування розкриває механізми його здійснення. Психологи відносять потребу в спілкуванні до найважливіших умов формування особистості. У зв'язку з цим потреба в спілкуванні розглядається як наслідок взаємодії особи і соціокультурного середовища, причому останнє служить одночасно і джерелом формування цієї потреби.

Починаючи активне життя в суспільстві, дитина стикається з множиною труднощів, пов'язаних не лише з недоліком знань про цей світ, але і з необхідністю навчитися жити серед собі подібних, розвиватися, удосконалюватися. Дитина з розвитком процесу спілкування стає особистістю зі своїм світоглядом, зі своїми реакціями на вчинки інших, зі своїм розумінням добра і зла.

Відомий вітчизняний психолог М. Лісіна виділяє декілька етапів у розвитку спілкування, які включають у себе: потреби, мотиви і засоби спілкування. Протягом дитинства складаються і розвиваються чотири різні форми спілкування, за якими можна достовірно судити про характер психічного розвитку дитини.

Першою, що виникає в онтогенезі (2-3 міс.), є ситуативно-особистісна форма спілкування, в основі якої лежить потреба дитини в доброзичливій увазі дорослих. У цей період малюк ще не володіє ніякими пристосованими видами поведінки і запозичує соціальний досвід через емоційне спілкування з дорослими, які забезпечують виживання дитини і задоволення усіх її первинних органічних потреб.

Спостереження за дітьми цього віку показали, що вже на 2-му місяці життя діти проявляють любов до дорослого не лише у відповідь на його ласку, але і за своєю ініціативою. Спілкуванні! здійснюється за допомогою експресивно-мімічних засобів. Байдужість дорослого до дитини в першому півріччі життя викликає у немовляти різке гальмування в поведінці. Таким чином, ситуативно-особистістна форма спілкування для немовляти є провідною діяльністю, тобто визначає подальший психічний і фізичний розвиток дитини.

Другою з'являється ситуативно-ділова форма спілкування (від 6 міс. до 3 років), де основною виступає потреба в співпраці, у рамках провідної діяльності періоду раннього дитинства – предметно-маніпулятивної діяльності. Ставлення дитини до навколишнього світу якісно змінюється – вона активно цікавиться усім, маніпулює предметами, поступово у неї формується усвідомлення власної особистості, свого "Я". Взаємини дитини з дорослим мають характер практичної співпраці. У рамках такої форми спілкування з дорослим, діючи за його зразком, в умовах практичного співробітництва з ним, діти опановують і мову.