Сторінка
1

Географічні особливості розвитку дошкільної освіти на території Кіровоградської області

На сучасному етапі розвитку суспільства перед вітчизняними дошкільними навчальними закладами постали нові завдання, зумовлені входженням України до міжнародного освітнього простору.

Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.

Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені. За роки незалежності на основі Конституції України визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі згідно з Державною національною програмою "Освіта" ("Україна XXI століття").

Первинною складовою системи безперервної освіти в Україні є дошкільна освіта.

Дошкільний вік - значний період дитинства. У порівнянні з періодом раннього віку соціальні та духовні потреби дитини різко посилюються. Підсумок розвитку дітей дошкільного віку - сформована готовність їх до життя, до навчання в школі. Тому дослідження географії та умов розвитку закладів дошкільної освіти є надзвичайно актуальним.

Об’єкт: дошкільна освіта як складова освітньої системи України та Кіровоградської області.

Предмет: особливості територіальної організації та перспективи розвитку дошкільної освіти в межах Кіровоградської області.

дошкільна освіта україна розвиток

Мета даної курсової роботи полягає у виявлені закономірностей розміщення і розвитку закладів дошкільної освіти в межах Кіровоградської області.

Завдання:

на основі аналізу різноманітних джерел уточнити зміст поняття "дошкільна освіта" та виявити її місце у загальній структурі освітньої системи України та Кіровоградської області;

здійснити історичний екскурс розвитку дошкільної освіти в Україні;

проаналізувати класифікацію дошкільних закладів за їх функціями;

дослідити географію закладів дошкільної освіти в межах України та Кіровоградської області;

виявити основні проблеми пов’язані із функціонуванням закладів дошкільної освіти в межах Кіровоградської області;

на основі урядових документів визначити шляхи розвитку і удосконалення системи дошкільної освіти в Кіровоградській області.

Під час написання роботи використані такі методи дослідження або аналізу: історико-географічний і ретроспективний аналіз, порівняльний аналіз, метод аналізу документації, системний метод аналізу, аналітично-статистичний, картографічний метод.

Особистий внесок полягає у створення картографічного матеріалу, який відображає географію розміщення закладів дошкільної освіти України та Кіровоградської області.

Розвиток дошкільної освіти у ХІХ столітті

Перші дошкільні заклади, як самостійні навчально-виховні установи особливого типу, виникли в Україні тільки у XIX столітті. Є відомості, що у Полтаві в 1839 році було відкрито притулок, куди приймали дітей безоплатно від 3 років. У цьому притулку діти перебували з 7 години ранку до 21 години влітку, а взимку з 7 години до 20 години.

Перший дитячий садок в Києві організувався 1 вересня 1871 року. Його відкрили сестри Ліндфорси - Марія і Софія (пізніше за чоловіком Русова - видатна українська діячка в освітній справі). В ньому виховувалися діти з українських інтелігентських родин, і був він водночас осередком національної культури України.

В Україні Київ до революції був центром дошкільної роботи. Там діяли різноманітні товариства та організації, а саме: Товариство народних дитячих садків, Фребелівське товариство, різноманітні ліберально-філантропічні організації. Метою їхньої діяльності була боротьба з бездоглядністю дітей. Дитячі заклади були двох типів: платні для заможних верств населення і безплатні - для бездоглядних дітей з бідних сімей, які повністю чи частково утримувались на кошти товариств і організацій. Відсутність державного фінансування свідчила про те, що дитячі садки як суспільно-виховні заклади приживалися дуже важко, відкривалися повільно, а кількість їхня була незначною.

В Західній Україні питання про організацію дошкільного виховання вперше порушила Н. Кобринська на жіночому вічі у Стрию 1891 року. Того ж року з ініціативи священика Кирила Селецького в селі Жужілі Сокальського повіту був організований перший на Галичині дитячий садок. В 1902 році відкрито перші дитячі садки у Львові. З того часу і почало розвиватися в Галичині дошкільне виховання.

У 90-х роках XIX століття в Україні земства почали відкривати дитячі ясла. Спочатку ці установи відкривались переважно на час літніх робіт, а згодом вони стали працювати протягом року. Наприклад, Полтавське губерніальне земство відкрило дитячі ясла у 1897 році. Але якщо порівнювати інтенсивність земського руху, спрямованого на відкриття шкіл, із рухом, спрямованим на відкриття установ дошкільного виховання, то зразу видно епізодичність і значно меншу ефективність діяльності земств у царині дошкільного виховання. Через те, що організація діяльності та робота земських дитячих установ реґламентувалась постановами волосних, повітових та губернських земських зібрань, недооцінювалось значення виховання дітей дошкільного віку.

Кінець XIX початок XX століття - це період розвитку та формування системи суспільного дошкільного виховання в Україні. Цей час характеризується відкриттям народних дитячих садків для різних верств населення з ініціативи і на кошти приватних осіб та педагогічних товариств. Прогресивна педагогічна громадськість вимагала від уряду введення дитячих садків у державну освітню систему і державне фінансування. Проте ці зусилля були марними - Міністерство народної освіти обмежувалося обіцянками у справі розвитку дитячих садків.

Тільки з поваленням царизму відкрилась для українського народу можливість приступити до будівництва дошкільних установ - дитячих садків, майданів, клубів - на ґрунті національного оточення дитини: рідної мови, пісні, гри. У містах і селах почали відкриватися ці установи на кошти міських та сільських громад. В перші роки після революції уряд постійно приймав постанови, які істотно впливали на структуру органів управління народною освітою.

Розвиток дошкільної освіти після 1917 року

Після революції (жовтень 1917 року) новий уряд розгорнув широку діяльність щодо створення державної системи дошкільного виховання. Рада Народних Комісарів з перших днів радянської влади приступила до реформування народної освіти. II з’їзд Рад призначив першого Наркома освіти - А.В. Луначарського. Управлінням народною освітою займалася державна комісія з народної освіти, котра була створена 9 листопада 1917 року. Серед відділів цієї комісії був відділ дошкільного виховання та допомоги, який очолювала Д. Лазуркіна. Таким чином, суспільне дошкільне виховання ввійшло в державну систему освіти. Діяльність цього відділу була спрямована на пропаганду дошкільного виховання, підготовку дошкільних працівників організацій дитячих установ, якими слід було охопити всіх дітей до 8 років і на виконання плану "організації справи дошкільного виховання". В 1917 році, згідно з Постановою тимчасового уряду, який фактично контролював ситуацію в Україні, створено земські управи, які стали повноцінними закладами місцевого самоуправління. Губернські та повітові земства створювали ради освіти, котрі повинні були займатися роботою культурно-освітніх закладів. До компетенції повітових рад освіти відносились фінансові питання, створення мережі дошкільних, шкільних, позашкільних закладів. У листопаді 1917 року вийшов ІІІ Універсал, яким проголошено освіту УНР. В цей час Генеральний Секретаріат Освіти звернувся до губернських, повітових земств і міських управ з пропозицією про скликання в грудні 1917 року наради зі справи організації народної освіти в Україні. Від кожного губернського і повітового земства був 1 представник. На нараді затверджено "План управління освітою в Україні".