Сторінка
3

Діяльність комерційних банків на міжбанківському ринку конверсійних операцій

Операції “форвард” найчастіше укладаються в міжбанківській торгівлі іноземною валютою і являють собою угоди, укладені поза межами біржі між двома сторонами про майбутню поставку предмета контракту. Форвардний валютний контракт забезпечує захист від ризику значних втрат, якщо більш вдалі методи захисту, такі як узгодження надходжень та платежів в іноземній валюті, недоступні. Захист від несприятливих змін валютних курсів – реальна перевага форвардних валютних контрактів над угодами “спот”. По суті, між угодами “спот” і “форвард” немає великої різниці. Якщо курс по форвардній угоді узгоджений сторонами, то всі наступні процедури такі ж, як і при операціях “спот” (і якщо не брати до уваги, що розрахунки з форвардних угод, як правило, проводяться на кінець місяця, то і методи узгодження дати розрахунків нічим не відріз­няються від “спот” угод).

У міжнародній практиці при котируванні валют по форвардних угодах, як правило, вказується не сам форвардний курс, а лише різниця щодо курсу “спот”. Для визначення форвардного курсу її необхідно додати чи відняти від курсу “спот”. Величину маржі можна обчислити таким чином:

де M – розмір маржі,

KN – курс “спот”,

i2 – рівень вищої процентної ставки депозитів у валюті,

i1 – рівень меншої процентної ставки депозитів у валюті,

T – кількість днів у році,

t – кількість днів, на яку укладено контракт.

Необхідно зазначити, що після укладання форвардний валютний контракт стає обо­в’язковим до виконання. Банк повинен наполягти на тому, щоб клієнт дотримувався його, в іншому випадку банк буде мати експозицію в цій валюті. Якщо банк уклав нерозривну угоду купівлі чи продажу іноземної валюти клієнту в майбутньому, то він вступає в угоду не лише з клієнтом, але й із зовнішнім валютним ринком. Це означає, що банк повинен забезпечити покриття за будь-якою форвардною контрактною угодою, яку він укладає з клієнтом на валютному ринку шляхом врівноваження своїх позицій (позиція дилера на кінець дня чи періоду повинна бути врівноважена, тобто суми придбаної та проданої іноземної валюти балансуються). При форвардних угодах існує низка додатко­вих ризиків, що примушує бути більш уважним, ніж при операціях спот, оскільки фор­вардний курс є не лише прямим відображенням сильних чи слабких позицій валют, він також ураховує різницю процентних ставок. Цим пояснюються іноді його більш різкі коливання порівняно з курсом “спот”. Проте ці недоліки нівелюються можливістю по­криття ризиків на строковому ринку, що допомагає визначати вартість майбутніх активів і пасивів. Різкі коливання валютних курсів і процентних ставок можна розглядати як пере­думову виникнення валютних ф’ючерсів. Причинами широкого розповсюдження та активного використання ф’ючерсів є його можливості зниження валютних ризиків, а також проведення спекулятивних операцій та арбітражних угод між строковим ринком та ринком “спот”. Важливою причиною розвитку валютних ф’ючерсів є також його інвес­тиційні можливості. Банки, які володіють достатнім капіталом і мають намір його розміс­тити в іноземну валюту, часто використовують валютні ф’ючерси. Це можна пояс­нити невисокою вартістю виходу на ринок валютних ф’ючерсів та досить високим ступе­нем ліквідності та безпеки вкладених коштів, що дозволяє повернути вкладені кошти у короткі терміни і з незначними витратами. Для валютних ф’ючерсів існує широкий вторин­ний ринок, оскільки за умовами вони однакові для всіх учасників ринку. Таким чином, банк (який має намір інвестувати кошти) може бути впевненим, що завжди зможе купити чи продати ф’ючерсний контракт та просто ліквідувати свою позицію. Переважна біль­шість позицій по ф’ючерсних контрактах ліквідується у процесі дії контракту і лише 2–5 відсотків цих контрактів закінчуються реальною поставкою активів [4].

Значною перевагою ф’ючерсного ринку є система гарантій виконання зобов’язань за угодою, яка забезпечується біржею. Це особливо важливо у період становлення валют­ного ринку, як це відбувається в Україні.

Більш широкі можливості для інвестування та мінімізації ризиків надають опціонні контракти. Опціонний контракт не є обов’язковим до виконання. Його власник може вибрати один з трьох варіантів дій: виконати опціонний контракт; залишити контракт без виконання; продати його іншій особі до закінчення строку опціону. Завдяки можли­вості маневрувати в умовах зміни валютних курсів опціонний контракт може бути куп­лений як з метою отримання доходу при русі обмінного курсу в сприятливому напрямі, так і з метою страхування від валютного ризику при несприятливому валютному курсі.

Опціон має силу лише до певної наперед встановленої дати (дата експірації), після якої такий опціон не може використовуватись. Хоча опціон укладається на різні активи, але він може не передбачати реальної поставки об’єкту опціонного контракту (розрахун­ковий опціон). На Українському валютному ринку першу спробу торгівлі валютними опціонами на курс українського карбованця до долара США було здійснено Центром термінових контрактів Української фондової біржі наприкінці 1994 року. Але найбіль­шого поширення набула торгівля валютними опціонами в першій половині 1995 року завдяки активній і цілеспрямованій роботі Української біржі опціонів і ф’ючерсів (таб. 2.1). Згодом активність використання опціонних угод на вітчизняному валютному ринку значно знизилася і зникла зовсім. Періодично здійснювалися спроби відновити цей інструмент термінових угод на валютному ринку та запровадити на фондовому ринку, проте у грудні 2000 року Національний банк України затвердив зміни до правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, згідно з якими банкам офіційно заборо­нено здійснювати строкові валютні операції. Українська міжбанківська валютна біржа, яка у 1997–1998 роках активно проводила торги валютними ф’ючерсними контрактами без поставки, неодноразово зверталася до Національного банку з проханням дозволити банкам відновити операції з валютними деривативами без поставки на УМВБ. Прямої відповіді (ні позитивної, ні негативної) Національний банк не дав [5]. Але така поведінка НБУ стала зрозумілою після виходу змін до правил проведення валютних операцій на міжбанківському валютному ринку. Цікавим є й той факт, що заборона проведення опе­рацій з валютними деривативами співпала з прийняттям Закону “Про строкові фінансові інструменти”. Опціон, як ніякий інший фінансовий інструмент, дає широкі можливості для побудови різноманітних стратегій. Найпростіші стратегії полягають у комбінуванні рівновеликих позицій за балансовим активом і за опціонами. Аналогічні стратегії вини­кають при комбінуванні ф’ючерсних позицій і опціонів. У сучасній практиці можна виді­лити декілька поширених стратегій, які використовують для хеджування відкритих пози­цій за базовим активом. Суть першої полягає у створенні довгої позиції за активом і корот­кої – за опціоном “колл”. Вони повинні бути еквівалентними короткій позиції за опціоном “пут”. Друга полягає в існуванні короткої позиції за активом та довгої за опці­оном “колл”, які повинні бути еквівалентними довгому опціону “пут”. Наступна стратегія передбачає існування довгої позиції за активом і опціоном “пут”, що повинні відповідати довгій позиції опціону “колл” і остання стратегія передбачає існування короткої позиції за активом і за опціоном “пут”, еквівалентної короткому опціону “колл”. Для ефективного управління ризиками по валютних опціонах необхідно знати особли­вості валютного ринку, оскільки валютний курс може бути вільно плаваючим або під­лягати діям офіційних і неофіційних контрольних і регулятивних механізмів. Не дивлячись на “вільне плавання” курсів, офіційна влада рідко дозволяє національній валюті обер­татися лише під впливом ринкових сил. Використовуються різні методи впливу на курс національної валюти. Це спричиняє значний ризик при торгівлі валютними опціонами, оскільки директивні заходи можуть спричинити різкі зміни курсу чи сприяти встановленню курсу валюти, відмінного від ринкового. Сучасний розвиток валютного ринку пов’язаний як з удосконаленням вже існуючих фінансових інструментів, так і з виникненням нових. В активно працюючих дилінгових постійно мають місце операції “своп”. І не тільки через те, що звичайні строкові операції можуть бути покриті лише тоді, коли з них передба­чаються збитки, але ще й тому, що клієнти і банки-кореспонденти пропонують угоди на відносно невеликі суми. Дуже часто кількість таких операцій невелика порівняно із загальним обсягом операцій на світовому ринку. За винятком невеликих сум у неосновних і рідкісних валютах, маленькі замовлення не можуть бути розміщені на міжбанківському ринку, оскільки їх розміщення є дуже дорогим. Видатки за угодами, скажімо на суму у десятки мільйонів доларів США, не набагато вищі, ніж на декілька тисяч. Найбільш зручним способом при виконанні доручень клієнтів банку було б накопичити значну суму до розрахунку на будь-який визначений день, але це надзвичайно важко, майже неможливо. Єдине, що для банку може бути прийнятним, це покрити ризик по операціях з різними строками, виходячи з розрахунку середньої дати, і таке можливо, якщо банк скористається позиціями, створеними іншими клієнтами чи операціями з кореспондентами. При цьому необхідно враховувати, що збільшення або зменшення тривалості різних періодів може спричинити тиск процентних ставок як зі сторони окремих валютних ринків, так і процентні ставки світового ринку. Можливість здійснення свопів обу­мовлена недосконалістю організації ринків, у результаті чого в учасників ринку вини­кають порів­няльні переваги, що відкривають шлях до використання арбітражних опера­цій. Недоско­налість ринку потрібно розглядати у широкому контексті. Вона може бути як результатом недосконалості внутрішньої структури ринку, так і наслідком адміні­стративно-регулюючих засобів, відмінностей у валютному контролі, обліковій політиці, оцінці валютного ризику, кредитного, процентного, у податковому режимі, трансакцій­них витратах. Із загальнотеоретичного погляду, свопи призводять до інтеграції різнома­нітних ринків у межах як національної, так і світової економіки. На існуванні різниці в цінах на різних секторах фінансового ринку виникли й арбітражні операції. Їх можна визначити як вибір оптимального з декількох існуючих варіантів при купівлі, продажі чи платежах, зокрема в іноземній валюті. Діяльність спеціалістів арбітражних операцій спрямована на отримання прибутку, проте вона має й інше значення. Вона полягає в тому, що арбітра­жер за рахунок порушення рівноваги валютних курсів на різних ринках, отримуючи прибуток, сприяє встановленню нових рівнів цін і їх вирівнюванню. Не дивлячись на відносну молодість та динамічність розвитку, ринок валютних деривативів є важливим сегментом ринкової економіки і тому постійно дає підґрунтя для теоретичних та практич­них досліджень. У сфері діяльності на світовому валютному ринку і викори­стання нових фінансових інструментів Україна відстає від розвинених країн. Вітчизняна наука не готова дати вичерпні відповіді на численні питання про місце та функції похідних інстру­ментів в економіці України, шляхи інтеграції національного валютного ринку у світовий валютний ринок. Головна причина такої ситуації у тому, що сьогодні, коли Україна ли­ше формує свій валютний ринок, проблема здійснення та вдосконалення операцій з по­хід­ними інструментами є проблемою новою і мало дослідженою в еконо­мічній літера­турі.