Сторінка
10
Ще один вид пам’ятi – образна, або наглядна, вона оперує уявленнями – образами предметiв, сформованими в нашому досвiдi. У вiдповiдностi з модальнiстю – набуттям уявлень з рiзних сенсорних сфер – образна пам’ять подiляється на зорову, слухову, нюхову, смакову, дотикову. Найбiльш розповсюдженою у бiльшостi людей є зорова та слухова пам’ять. Нюхова, тактильна та смакова пам’ять (пiдтверджуючи нашу феноменальну пластичнiсть та вправнiсть) iнтенсивно розвивається у зв’язку з особливими умовами дiяльностi – у дегустаторiв або при компенсацiї недостатньої зорової, слухової пам’ятi у слiпих або слiпо-глухих.
Вражаючого розвитку пам’ятi на основi неспецифiчпих для нас видiв психiчної дiяльностi досягла О. І. Скороходова, радянський вчений в галузi дефектологiї, педагог, лiтератор, кандидат педагогiчних наук (з психологiї), яка у п’ятирiчному вiцi втратила зiр та слух.
Чудова образна пам’ять – особливий дар художникiв, музикантiв, письменникiв.
Чуйне, уважне ставлення вимагається вiд вчителя до особливо сприймаючих дiтей. За зовнiшньою неуважнiстю, заглибленiстю всередину себе, часто приховується вразлива, тонко вiдчуваюча натура. Тому є неприпустимим такий спосiб впливу на трохи вiдрiзняючогося вiд багатьох учня, як натиск, крик. Таке часто призводить до важких колiзiй i навiть до конфлiктiв. Вчителю необхiдно мати доброзичливiсть i такт для включення дитини в активну учбову дiяльнiсть.
Моторна, емоцiональна та образна пам’ять в своїх особливих формах притаманна i тваринам. Специфiчно людська пам’ять – словесно-логiчна, змiстом якої є нашi думки та мова.
Словесно-логiчна пам’ять – це не просто запам’ятовування, а переробка словесної iнформацi, видiлення з неї найбiльш суттсвого, вiдхилення вiд другорядного, несуттєвого, i збереження в пам’ятi не безпосередньо сприймаємих слiв, а тих думок, якi ними вираженi. В основi словесно-логiчної пам’ятi завжди лежить складний процес перекодування матерiалу, який повідомляється вiдстороненням вiд несуттєвих деталей i узагальненням центральних моментiв iнформацiї. Ось чому людина, запам’ятовуючи змiст великої кiлькостi матерiалу, який отримує з усних повiдомлень та прочитаних книг, одночасно є неспроможною утримати в пам’ятi його буквальне словесне вираження. О.Р. Лурiя, даючи визначення i характеризуючи словесно-логiчну пам’ять, розкриває «технологiю», принцип дiї, в якому здiйснюється можливий для нас вiдрив вже не тiльки вiд реальностi, але й вiд того, що дано у виглядi образних уявлень.
У аборигенiв Австралiї були виявленi знаменитi «жезли вiсникiв» – палички з зарубками у виглядi кружечкiв, клиникiв. Рятуючи вiд провалiв у пам’ятi, вони виконували роль своєрiдного конспекту або плану повiдомлення, тезисiв. Подумки рухаючись вiд зарубки до зарубки, вiсник згадував все повiдомлення i в потрiбний момент вiдтворював його повнiстю, без пропускiв. В Пiвнiчнiй Америцi дiяли iншим чином: iндiанцi одного племенi носили на поясi пакунок з пахучою речовиною. При запам’ятовуваннi чогось особливо важливого вони вiдкривали пакунок та вдихали її запах. А потiм, вiдкриваючи цей пакунок, могли довiльно, за своїм бажанням викликати з пам’ятi події, думки або переживання, пов’язанi з цим запахом. Так вже на раннiх етапах розвитку суспiльства утворювались пам’ятi, що органiзовували мнемiчну дiяльнiсть, i людина виходила за межi безпосередньї (мимовiльноi) пам’ятi, при здiйсненнi якої вiдсутнi спецiальнi намiри що-небудь запам’ятати або пригадати, i здобувала довiльну пам’ять, засновану на спецiальних мнемiчних дiях.
Те, що ми сприймаємо, може зберегтися в нашiй пам’ятi i в тому випадку, коли перед нами не стоїть завдання запам’ятати це. Така форма запам’ятовування ма назву мимовiльного запам’ятовування. Для нього характерна не тiльки вiдсутнiсть намiру запам’ятати даний матерiал, але також i те, що ми не вдаємося при цьому до якихось засобiв та прийомiв, які сприяють його запам’ятовуванню. Сприйняте нами зберiгасться наче саме по собi.
Коли ми здiйснюємо ту чи iншу дiяльнiсть, у нашiй пам’ятi закрiплюється певний матерiал, хоч ми й не докладаємо особливих зусиль та не вдаємося до спецiальних прийомiв, щоб запам’ятати його. Припустимо, що ми намагаємося якомога краще розiбратися у змiстi статтi, що нас цiкавить. Ми слiдкуємо за думкою автора, з’ясовуємо основнi думки статтi, зiставляємо з тим, що нам вже вiдомо в цiй галузi i т.iн. Ця напружена розумова робота над матерiалом сприяє його запам’ятовуванню: змiст статтi може досить добре закрiпитися в нашiй пам’ятi не дивлячись на те, що ми не ставили перед собою завдання запам’ятати його. Результатом несвiдомого запам’ятовування є, зокрема, нашi спогади про минуле. Ми можемо згадати багато з пережитого нами, хоча в той момент, коли цi подї вiдбувалися, ми зовсiм не збиралися запам’ятовувати їх.
Разом з тим, далеко не все, що ми сприймаємо, закрiплюється в нашiй пам’ятi. Сприйняти – ще не означає запам’ятати. Спецiальне опитування значної кiлькостi людей продемонструвало, що звичайнi об’єкти, якi цi люди бачили сотнi й тисячi разiв, не збереглися в їхнiй пам’ятi. Шпалери кiмнати, в якiй жили опитуванi, фасад будинку та iн. воин не змогли змалювати по пам’ятi скiльки-небудь точно, а на питання вiдповiдали невпевнено, хоча цi об’єкти постiйно були в них перед очима.
Нерiдко для закрiплення матерiала в пам’ятi необхiдво, щоб перед людиною стояло пряме завдання – запам’ятати даний матерiал. Це завдання визначається соцiальними вимогами, що ставляться перед людиною.
Так, завдання, що стоїть перед учнями – запам’ятати певнi вiдомостi з учбової програми, випливає з вимоги, щоб школяр оволодiв знаннями.
При постановцi завдання у людини виникає намiр запам’ятати матерiал. Намiр полягає в загальнiй готовностi людини дiяти певним чином, в даному випадку – якомога краще запам’ятати те, що вимагається. Виникнення намiру є лише початковим моментом процесу свiдомого запам’ятовування. Головний чинник – здiйснення намiру. Так, наприклад, коли перед нами ставиться завдання запам’ятати текст якомога точнiше, намiр реалiзується шляхом використання цiлої серії засобiв та прийомiв, що сприяють точному запам’ятовуванню. Ми не задовольняємося лише тим, що вiдмiчаємо, на якi роздiли подiляється та яка її головна думка. Ми видiляємо логiчний центр в кожному реченнi, для того, щоб у подальшому, спираючись на нього, можна було б вiдтворити цiле речення. iнколи ми намагаємося вiдмiтити початковi слова фраз, поєднувальнi частки, яскравi вирази. Вони є своєрiдними опорними пунктами, що сприяють точному запам’ятовуванню текста.
Запам’ятовування, для якого характерна наявнiсть завдання запам’ятати та використання рiзних методiв i прийомiв, спрямованих на якомога успiшнiше закрiплення матерiалу в пам’ятi, називають довiльним запам’ятовуванням.
Видiляють особливу форму довiльного (свiдомого) запам’ятовування – заучування. Воно здiйснюється в процесi багаторазових повторень. При заучуваннi особливу роль має завдання, а також способи та прийоми, що слугують якомога кращому закрiпленню матерiалу в пам’ятi. Заучування необхiдно тодi, коли потрiбно запам’ятати матерiал з великим ступенем точностi та зберегти його в пам’ятi на довгий час.