Сторінка
9

Розвиток функціональних особливостей пам'яті в процесі навчальної діяльності молодшого школяра

Вивчення процесiв i особливостей дитячої пам’ятi, проведенi в 40-х роках пiд керiвництвом С. Рубiнштейна, виявило ще одну можливу криву забування, яка показала, що в першi години i днi пiсля заучування крива поступово йде вгору, а пiсля пiдйому починасться повiльний спад. Учень не може одразу пiсля сприйняття слiв, подiй, тексту повнiстю вiдтворити завчений матерiал. Сприйнятий ним змiст повинен вiдлежатись деякий час в пам’ятi. Його вiдтворення, спочатку дуже блiде i неповне, поступово покращується, кiлькiсть згадуваних деталей зростає, i лиш потiм починає дiяти процес справжнього забування. Таке явище отримало назву «ремiнiсценцiя». Характерно, що цей феномен виявляється найбiльш часто i рельєфно у запам’ятовуваннi достатньо складного i емоцiйно яскравого матерiалу, що вiдкриває можливiсть його змiстової i емоцiональної обробки. Ремiнiсценцiя – це пауза мiж запам’ятанням матерiалу і його вiдтворенням, час освоєння, внутрiшньої обробки сприйнятого матерiалу. Знайомство з явищами ремiнiсценцiї повинно застерегти вчителя вiд пред’явлення занадто поспiшних вимог до дiтей. Чим бiльш яскравою, сильною i складною була подiя, чим бiльше думок, почуттiв, образiв, запитань викликала ця подiя у дiтей, тим бiльше потрiбно рахуватись iз необхiднiстю надати деякий час, щоб учнi могли осмислити сприйняте, i тiльки пiсля цього поставити завдання дiтям на вiдтворення.

У процесi впiзнавання проходить змикання процесiв сприйняття i памятi. Впiзнати – сприймаючи щось, побачити в цьому предметi те, що уже збереглося в памятi вiд попередньо сприйнятого предмету. Вiльне мимовiльне вiдтворення може бути викликане випадковим спонуканням, поштовхом: побачила дитина модель бiлого, великого корабля, i одразу згадала свою минулорiчну поїздку з батьками по Днiпру. Однак в навчальнiй роботi учням частiше за все доводиться вiдтворювати сприйнятий матерiал «на вимогу», довiльно. Тут i виявляється міра оволодiння учнем здобутими знаннями, якщо запам’ятовування обмежувалось бездумним повторенням, формальним заучування сприйнятого, шляхом його багаторазового механiчного запам’ятання, учень може вiдтворити завчений текст лише в тому порядку i в тих словесних формулюваннях, в яких цей матерiал був ними завчений. Якщо якась ланка випала iз закрiпленого ланцюжка, весь ланцюжок розривається. Збившись у своїй вiдповiдi, учень не може продовжити, вiн вимушений почати все спочатку, сподiваючись «зрозбiгу» перескочити той розрив, який утворився у збереженому ним змiстi. Зовсiм iнакше вiдтворює учень матерiал, опрацьований думками пiд час заучування. Це опрацювання проводилось тодi, коли учень на вимогу вчителя видiляв головне, складав план чи хоча б список основних пунктiв плану в їх послiдовностi чи виконував ту чи iншу мислительну роботу iз запам’ятовуючим змiстом. Видiляючи основним логiчним кiстяком – змiстом

тексту, дiти пропускають другорядне, малозначимi подробицi, доповнюють

текст, пiдсилюючи значимi моменти, приносячи вiд себе характеристики окремих персонажiв чи подiй, змiнюють послiдовнiсть викладу, якщо вона і не порушує логiки подiї, що розвивається. Така обробка сприйнятого

і вiдтвореного матерiалу вiдома пiд назвою «реконструкцiя». Наводячи ряд

прикладiв подiбно реконструкцi описових i розповiдних текстiв, А. Смирнов показує, наскiльки велике значення пред’явлених текстів.

Людина з дитинства запам’ятовує, зберiгає, а в потрiбний час згадує i використовує засвоєнi знання. З якою ж вiдповiдальнiстю повиннi ми ставиться до вiдбору тої iнформацiї, як за її сутю, так i за її кiлькостю, яку з урока в урок на протязі шкільного життя!

Спробуйте розiбратися в пам’ятi школярiв! Важко знайти такого, у якого вона однозначно «погана» або однозначно добра. Як правило, вона рiзна – у чомусь гарна, у чомусь погана.

Пам’ять окремої людини iндивiдуальна i залежить вiд багатьох факторiв – фiзичних та психологiчних. Тому кажуть, що пам’ятей стiльки ж, скiльки i доброчинностей.

Та все ж рiзнобарвнiсть видiв нашої пам’ятi можна класифiкувати, що, звичайно, спрощує, але в той же час i впорядковус це явище. Класифiкацiя дає перспективну можливiсть вивчати феномен пам’ятi.

В основу класифiкацiї пам’ятi покладенi три ознаки, згiдно з якими її розподiляють: 1) за переважаючого формою психiчпої активностi – моторну, емоцiональну, образнуі словесно-логічну; 2) за метою запам’ятовування – довiльну або мимовiльну; 3) за тривалістю зберігання інформації: короткочасу, довготривалу, оперативну.

Об’’кти дiяльностi – рух, почутя, образ або слово дали назви таким видам памяті, як моторна, емоціальна, образна та словесно-логічна.

Моторна пам’ять – запам’ятовування, зберiгання та вiдтворення рухiв («паять тіла», «пам’ять-звичка»). Вона виражається у формуваннi звичок, лежить в основi усiх практичних та трудових дiй, часто непомiтних, не фiксуємих людиною. Походка, манера розмовляти, смiятися, почерк пов’язанi з моторними навичками.

Кажуть: – це людина «, але багато що може бути змiнено та покращено при самоконтролi та коректуваннi системи власних рухiв. Тому-то фiзiолог I. С. Бериташвiлi називав моторну пам’ять пам’яттю вправляння. Моторну пам’ять закрiплюють та вдосконалюють природнiй дар та постiйнi тренування.

Моторна пам’ять iнодi виявляється домiнуючою, i вчитель на перших етапах навчання не повинен беззастережно перешкоджати тому, що деякi учнi, заучуючи слова або запам’ятовуючи текст, ворушать губами. Поволi їх треба вчити дiяти iнакше – промовляти про себе або записувати.

«Якщо ви здатнi поблiднiти або почервонiти при однiй згадцi про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя – у вас є пам’ять на почуття «, – писав К.С. Станiславський про емоцiональну пам’ять.

Гнiв i радiсть, вiдчай i надiя, ненависть та любов – почуття полярнi. Вже в пiдсвiдомостi оцiнюється життєво важливе для нас: потрiбно негайно вiдчувати, що нам пропонує ситуацiя. В цьому й полягає перша пiдготовча мета емоцiй, i чим вони яскравiшi, тим певнiше дiє людина, роблячи вибiр мiж позитивними та негативними впливами, мiж добром та злом.

Радянський педагог i психолог П.П. Блонський на одному з зайнять зi студентами запропонував їм згадати та записати подiї, якi вони пережили в поточному роцi, а потiм в своєму жигттi до iнституту. Чотири п’ятих спогадiв в першому випадку стосувалися подiй, що викликали сильнi емоцiї. В другому випадку майже всi спогади стосувалися до емоцiонально пережитого.

Емоцiональна пам’ять адаптує нас до того, що вiдбувається, вiдвертаючи увагу вiд поганого i скеровуючи до доброго – для здобуття настрою, що допомагає роботi, творчостi.

Сила емоцiональної пам’ятi у людей неоднакова. Емоцiонально бiднi не можуть вiдтворити пережитi почуття, бiльшiсть людей вiдтворюють їх у певному ступенi, артистичнi ж натури (про них-то й писав Станiславський!) не тiльки сприймають гостро сни почуття та почуття iнших, але й яскраво запам’ятовують пережите. Не вигаданi розповiдi про Флобера, який разом зi своєю Еммою Боварi вiдчував у ротi отруту, про Тургенєва, який голосив через смерть Базарова.