Сторінка
3

Організація та проведення класної самостійної роботи з англійської мови в молодших класах

Самостійна робота може здійснюватися у різних організаційних формах: індивідуально, в парах, в невеликих групах та цілим класом. Кожна з названих форм покликана створювати та розвивати в сукупності організаційні, інформаційні, пізнавальні та комунікативні вміння учнів, оволодіння якими забезпечить просування учнів у засвоєнні мови у єдності з розвитком їх методики. Сучасні методисти приділяють особливу увагу цій стороні самостійної роботи, бачачи у розвитку методики учнів передумови безперервного навчання.

На думку Г.В.Рогової, розвиток самостійної діяльності учнів при вивченні іноземної мови неможливе без дотримання наступних умов.

По-перше, необхідне усвідомлення мети діяльності, яка виконується, кожної конкретної вправи. Учень повинен знати, що він буде робити, в якій1 послідовності, який буде кінцевий результат, чим дане завдання збагатить його досвід. Учень повинен прийняти завдання, бо інакше неможливий належний ефект. Усвідомлення цілі завдання (вправи) є не що інше, як застосування принципу усвідомленості в організації самостійної роботи школяра.

По-друге, потрібне знання самої процедури виконання завдання. Вчителю треба озброїти учнів раціональними прийомами учбової діяльності, виходячи з характеру самої діяльності та можливостей учнів даної вікової групи та їх досвіду в іноземній мові. В цьому випадку також має місце опора на принцип свідомості, тобто усвідомлення не тільки змісту завдання, але й процесу його здійснення.

По-третє, потрібне вміння користуватися для виконання завдання відповідними засобами навчання, такими, як звукозапис, навчальний дидактичний матеріал для парної роботи і т.д. Так, учні повинні оволодіти прийомами поводження з ТЗН, які є в лінгафонному кабінеті, щоб виконувати завдання по лінгафонному практикуму.

По-четверте, необхідне вміння бачити опори в матеріалі завдань, які полегшують подолання труднощів у ході самостійної роботи; в цьому випадку однаково важливо навчитися користуватися готовими (об’єктивними) зразками та створювати свої (суб’єктивні).

По-п’яте, важливо передбачити адекватні дидактичні умови для успішного самостійного виконання завдань, тобто спочатку визначити відповідне місце для них: у класі, вдома або в лінгафонному кабінеті. У випадках, коли вчитель знайомить учнів з раціональними прийомами виконання завдання, цю роботу краще проводити у класі; якщо потрібні технічні засоби навчання, яких немає в учнів вдома, то – в лінгафонному кабінеті; в інших випадках – вдома. Сюди ж треба віднести і вибір організаційних форм для виконання конкретного виду самостійних завдань. Домашня робота набуває індивідуальної форми, яка повинна бути забезпечена та підготовлена під керівництвом вчителя у класі.

Самостійна робота у класі може здійснюватися у всіх організаційних формах: індивідуально, в парах та малих групах, при цьому яскраво проявляється взаємодопомога учнів.

Індивідуально самостійна робота у класі може проявлятися в двох варіантах:

всі учні виконують одне спільне завдання;

- учні виконують різні завдання, в залежності від своїх можливостей. Вчитель повинен знати відмінності між школярами молодшого шкільного віку та підлітками, щоб не давати таких завдань для самостійної роботи, з якими вони не змогли б справитися. Гейл Елліс та Джанет Леклер, вчителі з Парижу, вважають, що навчання школярів вимагає знання відмінностей у розвитку молодших школярів та підлітків та відповідних організаційних навичок.

У випадку труднощів вчитель надає допомогу, відповідно до принципу індивідуалізації процесу навчання.

Індивідуальний підхід вчителя до учнів, які мають інтерес до вивчення іноземної мови, має дуже велике значення та включає: розробку завдань підвищеної складності, рекомендацію більш складної додаткової літератури, допомога в оволодінні складними уміннями та навичками самостійної творчої роботи. У процесі вивчення учнів кожен вчитель може легко побачити й тих учнів, які тільки зацікавлені цим предметом, але ще не захоплені ним. Таким учням також треба вміти вчасно надати підтримку та допомогу, щоб стимулювати становлення навчально-пізнавальних мотивів.

Особистісно-орієнтований підхід вчителя до кожного учня є дуже важливим тому, що тільки таким чином вчитель може визначити рівень можливостей кожного учня та його рівня знань з іноземної мови у ході самостійної роботи у класі за допомогою завдань для самостійного опрацювання. Ніна Коптюг, доктор філології з Росії говорить, що сьогодні, як мінімум в Росії, під особистісно-орієнтованим навчанням мають на увазі те, що кожен учень вимагає індивідуального підходу відповідно до своїх здібностей. Один більш здібний потребує додаткових завдань, щоб не нудьгувати впродовж заняття, а інший, що ледь встигає за ходом уроку меншого навантаження, але більше додаткової уваги. Вчитель повинен знайти нові джерела, щоб спонукати та заохочувати учнів.

Дитина – складна біосоціальна система, а традиційна школа, як структура, де вона навчається, є достатньо примітивною. Навчання здебільшого сконструйоване як система педагогічного насильства. Програма особистісного розвитку, закладена в дитину, постійно зазнає деформації. Учням часто свідомо пропонуються такі вимоги, які вони виконувати не в змозі. Пропонується система і стиль стосунків, які автоматично викликають протидію. Отже, головним завданням реформування освіти в Україні згідно з державною національною програмою “Освіта ” є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я. Розв’язання цього завдання передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, спрямованого саме на розвиток особистості учнів. Однак цьому процесові поки що бракує цілеспрямованості та науково-методичного забезпечення. Тому процес “особистісної” перебудови навчально-виховного процесу відбувається спонтанно, повільно, неефективно.

У зв’язку з цим педагоги і психологи все помітніше усвідомлюють гостру потребу у створенні реалізації особистісного підходу до учня як одного з принципів організації навчально-виховної роботи, що обґрунтовується сучасною психологією і педагогікою. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямованому, гармонійному розвиткові особистості школяра як громадянина і творчого, професійно діючого працівника.

Особистісно орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного розвитку дитини, підготовки її до життєтворчості тощо. Отже, вчитель повинен особливу увагу звертати на індивідуальні особливості учнів при виборі завдань для самостійної роботи та виборі організаційної форми та місця її застосування. Але також повинна бути самостійна робота в групах та в парах. Саймон Ендрюс говорить, що робота в групах прийшла у стандартний репертуар вчителя з комунікативними методиками у 1970-х роках. У той час, навчання нових іноземних мов відкрило, що більше як 80% урочного часу складається з розмов вчителя з учнями. У класі з 30 учнів очевидно, що учень ледве отримував шанс попрактикувати мову. Час, коли говорив вчитель став забороною і були розвинуті способи, щоб тренувати учнів у мові, яку вони вивчають. Він вважає, що робота в групах та в парах (надалі групова робота) є частиною нашої щоденної рутини викладання, що ми ледве задумуємося над тим як поділити клас для виконання специфічного комунікативного завдання. Але групова робота, можливо, не завжди є кращим засобом. Будуть час і місце для діяльності цілого класу на уроці англійської мови, так само як і є час та місце для групової та парної роботи.