Сторінка
2

Організація та проведення класної самостійної роботи з англійської мови в молодших класах

Розглядаючи дидактичні умови організації самостійної роботи у підручнику іноземної мови, зупинимося на загальних та специфічних умовах, які забезпечуються дидактичними засобами прямого та непрямого керування.

До перших відноситься перш за все ретельний відбір та планування всього матеріалу, а також процесу становлення та здійснення самостійної навчальної діяльності школярів, включаючи врахування функцій та видів самостійної роботи, а крім того, специфіки видів мовної діяльності та мовних явищ, володіння якими буде здійснюватися учнями; місце і час проведення самостійної роботи (на уроці, вдома, в лабораторії). Причому на розширення використання та визначення можливостей організації самостійної роботи на уроці повинна бути звернена особлива увага, так як саме у класі у навчальний час і в поєднанні з іншими видами учбової діяльності здійснюється початкове навчання школярів працювати самостійно. У свою чергу, розширенню самостійної роботи на уроках можуть сприяти перш за все зміни у змісті підручника. Наступною необхідною дидактичною умовою організації самостійної роботи є чітке управління всім ходом роботи. В основі управління лежить алгоритм. Алгоритм управління – система приписів, які визначають характер та порядок впливу ззовні для підтримки достатньої стабільності та виконання алгоритму функціонування. Замкнуте управління включає і корекцію.

Велике значення для успішного перебігу самостійної роботи має її опис у вступі до підручника, націленого та пояснюючого характеру, вивчення якого повинно здійснюватися учнями під керівництвом вчителя. Як показують дослідження, школярі 10-12 років просто пропускають, не помічають пояснення і потребують акцентування їх уваги на важливості такого роду роботи.

До дидактичних засобів непрямого управління самостійною роботою потрібно віднести різного виду опори, як наочно-образні, так і функціонально-змістовні, використанню яких творчо працюючими вчителями в наш час відводиться значне місце у навчанні експресивним та перцептивним видам мовленнєвої діяльності з поступовим їх зняттям по мірі формування тої або іншої навички або вміння; специфічні завдання та мисленнєві завдання пізнавального та комунікативного характеру, вказівки, пам’ятки, поради; комплекси спеціально направлених вправ самостійного характеру, від диференційованих для самостійної роботи на уроках та в позаурочний час, для домашньої роботи; набори дидактичних матеріалів для домашніх завдань.

Поняття самостійної роботи учня у сучасній дидактиці обов’язково співвідноситься з організуючою роллю вчителя. Під самостійною роботою розуміють різні види індивідуальної та колективної діяльності учнів, яку вони здійснюють на класних та позакласних заняттях або вдома за завданнями без безпосередньої участі вчителя. Загальнопедагогічне визначення позакласної та позашкільної роботи, відповідно до якого вона являє собою різні види діяльності учнів виховного та навчального характеру, які організує і проводить школа у позаурочний час, покладено в основу розгляду самостійної діяльності учнів. Розвиваючи цю тему в загальному контексті організації факультативного курсу іноземної мови в школі, С.Ф.Шатілов говорить про декілька форм самостійної роботи, таких, як позаурочна, позакласна, позашкільна, ніби об’єднуючи їх загальним поняттям “позаучбова робота”.

Він сформулював три основних відмінності позаурочної роботи: добровільність участі школярів у ній, позаурочність проведення, більша самостійність та вимоги до неї. До них відносяться: зв’язок урочної та позаурочної роботи, обов’язковість у виконанні добровільно взятої на себе позакласної роботи, цілеспрямованість та регулярність позакласних занять, масовий обхват учнів.

І.А.Зимня вважає, що самостійна робота школяра є наслідком правильно організованої його учбової діяльності на уроці, що мотивує самостійне її розширення, поглиблення та продовження у вільний час.

Відповідно, учбова робота школяра, організована та керована вчителем, повинна виступати в якості визначеної присвоєної ним програми його самостійної діяльності по оволодінню іноземною мовою. Це означає для вчителя чітке усвідомлення не лише свого плану учбових дій, але й усвідомлене його формування у школярів як деякої схеми оволодіння мови у ході вирішення ними нових навчальних задач. В даному трактуванні самостійна робота школяра являє собою більш широке поняття, ніж домашня робота, яка є виконанням завдань, які вчитель дає у класі додому для підготовки до наступного уроку.

Самостійна робота може включати позаурочну, яку вчитель в тій чи іншій формі задає роботу школяру. Але в цілому це паралельно існуюча зайнятість школяра за вибраною ним з готових або ним самим виробленою програмою засвоєння навчального матеріалу.

Самостійна робота повинна розглядатися як специфічна форма учбової діяльності школяра, яка характеризується всіма перерахованими вище її особливостями. Це вища форма його учбової діяльності. Вона, фактично, є формою самоосвіти, пов’язана з учбовою діяльністю школяра у класі.

Для самого школяра самостійна робота повинна бути усвідомлена як вільна за вибором, внутрішньо мотивована діяльність. Вона включає виконання школярем цілого ряду дій, які входять у неї: усвідомлення цілі своєї діяльності, прийняття учбової задачі, надання їй особистісного змісту, підкорення виконанню цієї задачі інших інтересів та форм зайнятості школяра, самоорганізацію в розподілі учбових дій в часі, самоконтроль в процесі виконання та деякі інші дії.

У визначенні І.А.Зимньої самостійна робота – це організована самим школярем в силу його внутрішніх пізнавальних мотивів та здійснювана ним в найбільш зручний, раціональний з його точки зору час, яка контролюється ним самим у процесі та за результатом діяльності. Приймаючи до уваги психологічні детермінанти самостійної роботи та вказані її показники як учбової діяльності, І.А. Зимня дає більш повну характеристику цього явища з позиції самого суб’єкта діяльності. З цієї точки зору, самостійна робота може бути визначена як цілеспрямована, внутрішньо вмотивована, структурована самим суб’єктом в сукупності виконуваних дій та коригована ним за процесом та результатом діяльність. Її виконання потребує достатньо високого рівня самоусвідомлення, рефлективності, самодисципліни, особистої відповідальності, надає учню задоволення у самовдосконаленні та самопізнанні.

На думку І.А.Зимньої, програма повинна включати:

1. Діагностування школярем власної пізнавальної потреби розширення, поглиблення, додавання якої-небудь сукупності іноземних знань до того, що він отримує в школі.

2. Визначення своїх власних інтелектуальних, особистісних та фізичних можливостей, зокрема, об’єктивна оцінка вільного від відвідування школи часу.

3. Визначення мети самостійної роботи – близької та віддаленої.

4. Самостійний вибір школярем об’єкта вивчення та його визначення для себе.

5. Розробку конкретного плану, довгострокової та близької програми самостійної роботи.

6. Визначення форм та часу самоконтролю.

Представляючи собою вищу форму учбової діяльності, самостійна робота обумовлюється індивідуально-психологічними та особистісними особливостями школяра як її суб’єкта. До таких психологічних детермінант перш за все відноситься саморегуляція. А.К.Осницьким були визначені ті моменти предметної саморегуляції, які співвідносяться з організацією самостійної роботи. Так, автором відмічається, що в цих цілях в учнів повинна бути перш за все сформована цілісна система уявлень про свої здібності та вміння їх реалізувати. Школяр повинен вміти моделювати власну діяльність, тобто вміти виділити умови, важливі для реалізації цілі, знайти у своєму досвіді уявлення про предмет необхідності, а в навколишній ситуації знайти об’єкт, який відповідає цьому предмету. Саморегуляція школяра передбачає вміння програмування самостійної діяльності (вибір способу перетворення заданих умов, відбір засобів здійснення цього перетворення, визначення послідовності окремих дій). Важливим проявом предметної саморегуляції школяра являється вміння оцінки і корекції своїх дій.