Сторінка
15
Формувальний етап.
З метою розвитку в учнів інтересу до творчості та їхньої емоційності використовувалися різноманітні види музично-ритмічної діяльності (ритмічні вправи та ігри: «Луна», «Ритмічне коло», «Передзвін», «Радист», «Відгадай, хто йде», «Телеграф», «Піжмурки»; проплескування ритму та «пульсу» знайомих поспівок, поєднання співу з рухами, інсценізація пісень, створення ритмічних оркестрів, пластичне інтонування, танцювальні рухи, гра на справжніх та уявних музичних інструментах). Такій роботі відводилась третина кожного уроку. Один раз на місяць урок музики був повністю присвячений ритмічній імпровізації на інструментах та пластичному інтонуванню. Учні навчилися передавати різний настрій та характер музики, використовуючи ударні та шумові інструменти. Спираючись на тезу К. Станіславського, що кожне почуття має свій темпоритм, застосовували спеціальні танцювально-ритмічні вправи, доступні для кожної дитини. Наприклад, під час слухання різнохарактерних творів, діти імітували рухами те, той образ, який вони відчували. Для таких вправ використовувалися твори з виразною мелодією, багатою динамікою, агогікою та іншими засобами музичної виразності, які дозволяють молодшим школярам з допомогою пластичного інтонування якнайкраще самовиразитися. Виконання рухів у певній мірі сприяло їх цілісності, осмисленості, виразності.
Прийом «вільного диригування» допомагає учням осягнути характер твору, рух мелодії до кульмінації, зміну динаміки та темпу. Завзяття у диригуванні учнів викликає виконання маршів.
Включення в музичну діяльність музично-теоретичних знань, розвиток аналітичного мислення та активізація образно-асоціативного мислення призвели до встановлення більш високого рівня сприймання музики.
Експериментальна робота тривала протягом року. На підсумковому етапі було проведено повторне анкетування учнів. В результаті виявлено, що у школярів підвищився інтерес до музичної (70%), танцювально-рухової діяльності (55%), а також до малювання (80%). Крім того збільшилась кількість дітей з інтерпретаційними можливостями середнього та високого рівня. Учні проявляють більшу зацікавленість творами мистецтва, швидше та емоційніше реагують на пояснення вчителя, відзначаються високою навчальною активністю, емоційно реагують на музику, прагнуть до активних форм музикування.
У ході дослідження ми переконались, що основним індикатором виявлення естетичних почуттів молодших школярів є рух. Він показує рівень зацікавленості твором мистецтва, за рухами очей, рук, тулуба, м’язів обличчя можна визначити настрій дитини, її ставлення до предмету: чим виразніші рухи, тим яскравіші художньо-естетичні переживання.
Підсумовуючи результати експериментальної роботи ми можемо сказати, що у дитини, яка залучена до музичної діяльності, Інтенсивніше відбувається художньо-естетичний розвиток. Отже, можна зробити висновок, що наша гіпотеза про те, що використання спеціальної технології, що базується на музично-ритмічних вправах, суттєво впливатиме на підвищення ефективності художньо-естетичного виховання, допоможе задовольнити художньо-естетичні потреби молодших школярів, виявилась правильною.
Проблема художньо-естетичного виховання достатньо опрацьована в вітчизняній та зарубіжній літературі. Це дозволило нам проаналізувати літературу з цього питання і зробити наступні висновки. Художньо-естетичне виховання займало і займає важливе місце у всій системі навчально-виховного процеса, так як воно впливає на розвиток не лише художньо-естетичних якостей людини, а й на розвиток особистості в цілому: її духовних потреб, моральних ідеалів, особистих та суспільних уявлень, поглядів. Всі ці якості розвиваються в людині під впливом різноманітних факторів. Виховне значення має і природа, і праця, і побут, сім’я, міжособові стосунки, - все, що може бути прекрасним. Як основний носій прекрасного, мистецтво також є засобом художньо-естетичного виховання. Мистецький матеріал володіє великим емоційним потенціалом. Саме сила емоційного впливу є шляхом проникнення в дитячу свідомість і засобом розвитку художньо-естетичних якостей особистості.
Молодший шкільний вік – це особливий вік для художньо-естетичного виховання, саме в цьому віці формується ставлення дитини до світу і відбувається розвиток сутнісних художньо-естетичних якостей майбутньої особистості.
На основі аналізу філософської та педагогічної літератури було встановлено співвідношення понять «художньо-естетичне» та «музично-естетичне» виховання. Художньо-естетичне виховання – це формування естетичного ставлення людини до дійсності, зміст якого поєднує в собі загальнолюдські, епохальні, регіональні, національні, професійні та індивідуальні риси, несе певний рівень людяності. Музично-естетичне виховання є органічною складовою художньо-естетичного виховання і має за мету розвиток музичної культури. Музична культура особистості виступає як підсистема відносно художньої та естетичної культури є важливим показником рівня естетичного та художнього розвитку особистості.
Одним з основних напрямків музично-естетичного виховання є музично-ритмічний розвиток, в основі якого лежить формування ритмічного почуття. Музично-ритмічне почуття – це здатність активно (рухомо) переживати музику, відчувати емоційну виразність музичного ритму і точно відтворювати його.
Під час проведення дослідження було підтверджено, що розвиток почуття ритму потребує знання того, що музичні звуки мають різну протяжність, що ритм впливає на характер музики, її емоційне забарвлення.
В ході проведення експериментальної роботи було встановлено, що основою музично-ритмічного виховання є: рух під музику, гра на простих інструментах, зв’язок зі структурою і римами поезії.
Під час слухання музики у дітей виникає інтуїтивна потреба рухатися у такт ритму. Такий елементарний емоційний відгук на ритм є первинним виявом музичності. Корисна віддача від руху двостороння: він дає радість дитині, підвищує її життєвий тонус. Позитивно впливає на загальний фізичний стан і водночас сприяє розвитку її музичних здібностей. Рухи полегшують сприйняття і запам’ятовувння музики. Вони бувають зафіксованими і змінними – отже, в процесі музично-ритмічних рухів розвивається не тільки відтворювальна, а й творча уява.
Гра на музичних інструментах допомагає втробити відчуття ритму, розширює темброві уявлення дітей. Під час гри на різноманітних інструментах дитина засвоює ритмічні закономірності, елементарну динаміку, перший ігровий рух, набуває навик спільної гри в ансамблі.
Зв’язок зі структурою і римами поезії проявляється насамперед у використанні ритмоскладів: «крок», «бігай», «ді-лі», «дон», «та», «ті». Для пояснення багатьох ритмічних понять використовується метод порівняння музики й мовлення: поділ слова на склади – такту на долі, визначення наголосу в слові – сильної долі в такті, визначення метричної структури тексту – розміру твору.
На основі результатів констатувального експерименту нами було визначено рівні сформованості художнього розвитку школярів (високий, середній та низький), з метою підвищення ефективності художньо-естетичного виховання розроблено технологію, що базується на музично-ритмічних вправах.