Сторінка
4
Художніми творами та науковими працями про мистецтво збагатив культуру українського народу І. Я. Франко. Вплив мистецтва на людину вчений розглядав шляхом порівняння літератури, музики, малярства. Перевагою музики письменник вважав глибокі неясні зворушення, перевагою поезії – активний стан душі, воля, афекти. Малярство за допомогою ліній та фарб передає частину дійсного світу або якусь думку. Людина повинна внести своєю уявою, фантазією рух, життя у твори мистецтва і «власне в тім, – вказував І. Франко, – лежить головне і всім доступне естетичне вдоволення, яке дають нам добрі малюнки».
Високо цінувала вплив мистецтва на душу людини Леся Українка. Звертаючись до митців, поетеса писала: «Шукай, відбирай, перевтілюй у власній творчості насамперед те, що являє прекрасне, що пов’язане з красою народного сприймання, народної фантазії і народного світогляду, а не те потворне, негарне, що повинне лише відтінювати велич прекрасного, закладеного в народі».
Аналізуючи теорію і практику художньо-естетичного виховання, видатний педагог К. Ушинський підкреслював, що велике значення для розвитку особистості має музика, образотворче мистецтво, а також природа. Виняткову увагу педагог приділяв вивченню історії народу, рідної мови, літератури, особливо фольклору. Прагнучи розвивати у дітей поряд з інтелектуальною почуттєво-емоційну сферу К. Ушинський вказував: «У всякій науці більш або менш є естетичний елемент, передавання якого учням повинен мати наставник». Педагог вважав, що розвивати художньо-естетичне почуття слід не лише на основі змісту, а й форми проведення занять.
Відомий український вчений, педагог, психолог, професор Г. Ващенко, визначаючи завдання гармонійного виховання української молоді, вказував, що школа має виробити у дітей здоровий смак щодо творів мистецтва. Для цього, на думку педагога, необхідними є знання з історії письменства, малярства, скульптури, музики, архітектури. Г. Ващенко відмічав: «У галузі мистецького виховання мусить перше місце займати виховання смаку і розуміння свого рідного мистецтва, тим більше, що в цій галузі Україна має значні досягнення». Школа, на думку педагога, повинна розвивати творчі, мистецькі здібності, оскільки серед учнів є багато талановитих особистостей, які за умови правильного виховання можуть дати Україні нові прекрасні твори в галузі літератури, музики або малярства.
Белінський вважав підручником життя правильно вибрану для дітей книгу, мистецтво для душі і народну творчість, а також знайомство з історією. Він говорив про благодатний вплив музики на дітей, займатися якою потрібно починати якомога раніше, так як це мистецтво має складну знакову мову, але проникнення в музику «наполнит гармонией мира их новые души, разовьет в них предыдущие таинства жизни … и даст им легкие крылья…».
Надзвичайно цікавим є вивчення спадщини видатного композитора, диригента, хореографа, фольклориста, педагога В. Верховинця. Він вважав, що саме народне мистецтво здатне найефективніше впливати на підростаюче покоління. Головну мету педагогічної діяльності митець вбачав у всебічному розвиткові здібностей дитини. Органічно поєднавши поетичний (слова пісні), музичний (мелодія), драматичний та хореографічний (інсценізація пісенного матеріалу за допомогою пантомімічних і танцювальних рухів) та образотворчий (костюми казкових персонажів, декорації) матеріал, В. Верховинець створив оригінальну методику художньо-естетичного виховання у дусі любові до Батьківщини, мови, поезії, пісні, танцю.
Найголовнішою якістю педагогічної культури В. Сухомлинський вважав відчування духовного світу дитини, здатність приділяти йому увагу і віддавати духовні сили кожному. Він цінував емоційність людської натури, вмів сприймати естетичне у всіх проявах життя і вчив цьому дітей, особливу роль відводив мистецтву. «В художньо-естетичному вихованні взагалі і в музичному особливо важливі психологічні настанови, якими вихователь керується, залучаючи дітей до світу прекрасного. Для мене головною була настанова на виховання здатності емоційно ставитися до краси і потреби у враженнях естетичного характеру. Важливу мету всієї системи виховання я бачив у тому, щоб школа навчила людину жити в світі прекрасного, щоб людина не могла жити без краси, щоб краса світу творила красу в ній самій». Сухомлинський вважав, що справжнє пізнання мистецтва починається там, де людина пізнає красу для себе, живе у цій красі, прагне до неї. Так, однією зі сходинок у процесі художньо-естетичного виховання дитини є, за словами педагога, музика. Вона стає осягненням мови почуттів, для читання якого першими і найяскравішими сторінками є народна пісня. В. Сухомлинський вважав, що почуття величі та краси людини викличуть і твори образотворчого мистецтва. Важливим засобом емоційно-естетичного впливу на особистість є процес розглядання картин. Цінними є поради педагога щодо поєднання поетичного, музичного та образотворчого мистецтв.
В еволюції поглядів на художньо-естетичне виховання ХХ століття займає особливе місце, тому що цій проблемі приділяється багато уваги і особливо вихованню засобами музики. Можливо, це пов’язано з технічними можливостями доступності музичного звучання порівняно з ХІХ століттям – століттям літератури. Серед творців та послідовників систем музично-естетичного виховання такі педагоги і композитори, як Еміль Жак-Далькроз, Золтан Кодай, Карл Орф.
В художньо-естетичне виховання вкладається поняття здатності проникати у всі сфери життя, формувати естетичне ставлення до дійсності в цілому, а не тільки в мистецтві. Наведемо деякі визначення художньо-естетичного виховання:
художньо-естетичне виховання – виховання здатності ціленаправлено сприймати, відчувати і правильно розуміти і оцінювати красу в оточуючій дійсності – в природі, в суспільному житті, в праці, в явищах мистецтва.
введення людини в систему дій, що педагогічно організуються, для вироблення у неї бажаних вихователем естетичних почуттів, смаків, ідеалів, а також художньо-творчих здібностей (В. А. Разумний);
залучення до естетичних цінностей і перш за все до головної з них – краси у всіх її проявах. Так як краса як цінність найбільше пов’язується з мистецтвом, то художньо-естетичне виховання вміщує і залучення до мистецтва, розвиваючи емоційну сторону не тільки сприйняття мистецтва, але й психіки людини.
- формування певного естетичного ставлення людини до дійсності. В процесі естетичного виховання виробляється орієнтація особистості в світі естетичних цінностей, залучення до цих цінностей. Формування і розвиток здібностей людини до естетичного сприйняття і переживання, її естетичний смак, ідеал… Естетичне виховання має дві основні функції: формування естетично-ціннісної орієнтації особистості і розвиток її естетично-творчого потенціалу. Естетичне виховання за допомогою мистецтва не ототожнюється з художнім вихованням. Воно ширше, передбачає вплив на естетичні аспекти праці, побуту, поведінки, формуючи естетичне ставлення до самої дійсності.
Художньо-естетичне виховання неможливе поза освоєнням системи цінностей, що існують або розвиваються в даному суспільстві. Пізнати ці цінності можливо через мистецтво, через особистісне ставлення до художніх творів. Через розвиток власного ставлення до цінностей формується суб’єктність людини, спрямована на будь-які сприйняття проявів довкілля. Суб’єктність виявляється як у репродуктивній діяльності (сприймати, аналізувати, переживати художні цінності), так і у продуктивній (творити). Цей двобічний процес є основою художньо-естетичного виховання школярів.