Сторінка
2

Педагогічні умови ефективного розвитку витривалості у школярів молодших класів засобами рухливих ігор

Так, молодші школярі не можуть сприймати кілька об'єктів одночасно, їм важко зосередитись одночасно на трьох-чотири незвичних завданнях, навіть певною мірою взаємозв'язаних і дуже складних, на думку дорослих. Іноді батьків дратує, коли син чи дочка щоразу відволікаються від основної справи, не вмію розподілити увагу одночасно між двома діями.

Заняття фізичною культурою створюють дуже сприятливі умови для розвитку сприймання і пам'яті молодших школярів, виховання працьовитості, активності, чесності, вольових рис характеру, підвищення рівня фізичного розвитку і загальної працездатності учнів.

Психологічний портрет молодшого школяра визначається і рисами темпераменту й характеру.

Хоч у молодших школярів характер ще тільки починає формуватися, вже на цьому і, етапі можна констатувати працьовитість і лінощі, активність і байдужість до загальних справ, доброту і жадібність, правдивість, чесність і неправдивість, нещирість, - зазнайство, хвалькуватість і скромність. Усі ці ознаки Показують ставлення молодших школярів до праці, до інших людей, до колективу, до самих себе.

Фізичні якості молодшого школяра

Дітям потрібно давати якомога більше вправ для виховання координації рухів, так як у цьому віці набувають розвитку такі важливі фізичні якості як: прудкість, спритність, гнучкість, витривалість, сила, а також уміння довільно розслаблювати м’язи При цьому важливо вдосконалювати в них м'язове чуття — розрізнення темпу і амплітуди рухів, ступеня напруження і розслаблення м язів, а також відчуття часу і простору.

Основні вправи для виховання рівноваги в молодших школярів — ходьба по колоді різними способами, з додатковими ускладненнями, інші елементи гімнастики та ігри.

Особливу увагу у фізичному вихованні молодших школярів треба приділити вдосконаленню швидкості рухів.

Швидкість – здатність виконувати рухи за мінімальний час. Вона залежить від швидкості рухових реакцій, швидкості окремих рухів і частоти рухів, що визначається кількістю за секунду.

Швидкість реакції дитини великою мірою залежить від типу її нервової системи і є якістю, яку вона дістала у спадок від батьків, але її можна і розвинути відповідними вправами.

Характеристика витривалості як рухової якості людини та основи методики її розвитку

Даючи загальну характеристику витривалості як фізичної якості, С.М. Вайцеховський розрізняє загальну та спеціальну витривалість. Загальна витривалість – здібність тривало проявляти м’язові зусилля порівняно невисокої інтенсивності.

Спеціальна витривалість – здібність проявляти м’язові зусилля у відповідності до специфіки спеціалізованої вправи.

М.А. Годік, С.В. Янаніс: «Витривалість – це здібність здійснювати роботу вказаної інтенсивності протягом найбільш можливого часу… -- це можливість організму протидіяти втомі». Автори також розрізняють загальну та спеціальну витривалість.

У підручнику «Теорія и методики фізичного виховання» витривалість визначається « …як єдність прояву психофізіологічних та біоенергетичних функцій організму людини, що дозволяє тривалий час протидіяти втомі при механічній роботі.

Б.М. Шиян у навчальному посібнику «Теорія и методика фізичного виховання» стверджує, що «під витривалістю розуміють здібність організму боротися із втомою, що викликана м’язовою діяльністю» .

О.М. Худолій в роботі «Загальні основи теорії і методики фізичного виховання» характеризує витривалість як « здібність протистояти втомі і виконувати фізичні вправи довгий час із заданою ефективністю».

Ряд авторів характеризують загальну витривалість як спроможність виконувати тривалу роботу помірної інтенсивності, яка визначається в функціональними можливостями серцево-судинної, дихальної і м'язової систем. Автори виділяють віділяють аеробну, тотальну, регіональну та локальну витривалість.

Наприклад, біг на довгі дистанції, тривала їзда на велосипеді, залежать за результативністю багато в чому від аеробної витривалості.

Тотальною витривалістю називають здібність долати втому при активній участі у роботі 2/3 всіх м'язових груп.

Регіональна витривалість — це здібність людини долати втому при активній участі в роботі від 1/3 до 2/3 м'язових груп.

Локальна витривалість — це здібність людини долати втому при активній участі в роботі менше 1/3 від загального числа м'язових груп.

Отже, абсолютна більшість авторів приблизно однаково пишуть про те, що витривалість представляє собою здібність протидіяти втомі в певному виді діяльності, а критерієм є час, протягом якого людина може підтримувати вказану інтенсивність.

Вивчення динаміки розвитку фізичних якостей у дітей має велике значення для вчителів , тренерів, лікарів. Розвиток фізичних якостей – це процес, спрямований на формування оптимального рівня фізичного розвитку та фізичної працездатності організму. Тому підвищення рівня фізичної підготовленості (зокрема витривалості) – важлива умова підвищення працездатності школярів.

Витривалість завжди усвідомлюється як необхідність боротьби із втомою і підвищенням стійкості по відношенню до негативних змін внутрішнього середовища організму.

Витривалість — це широке поняття: є специфічна і неспецифічна витривалість, загальна витривалість, витривалість до різних стресових ситуацій та дій комплексу стресових факторів, витривалість до локомоцій різного характеру, до різних режимів фізичного навантаження.

Багато авторів наголошують на те, що витривалість має велике значення у формуванні рухових якостей школярів різного віку тому, що вона є важливою складовою частиною всебічного розвитку дітей, а її рівень та характер залежать від генетичних передумов та рухової діяльності. В їх роботах пропонується використовувати біг як засіб виховання витривалості. Цей засіб доступний для всіх учнів і позитивно впливає на організм школярів, стимулюючи його ріст і розвиток.

Витривалість пов'язана з проявами працездатності та її змінами, із втомою та її фізичними проявами, з роботою основних компенсаторних систем, з можливістю підтримання високої швидкості на всій дистанції (спеціальна витривалість).

А. Артющенко відмічає важливість виховання вольових якостей у школярів під час виконання вправ на витривалість і подолання стомлення. Автор пропонує застосовувати також ускладнені умови виконання вправ та вправи на подолання емоційних станів, що негативно впливають на працездатність.

Розвиток витривалості у дітей має свої закономірності внаслідок специфіки їх вікових особливостей в основних системах та органах.

Час підтримання високого рівня працездатності при виконанні фізичних вправ характеризується різними показниками, наприклад:

1. Рівнем спортивно-технічної підготовленості.

2. Здатністю нервової системи тривалий час підтримувати високий рівень збудливості рухової зони кори великих півкуль, підкіркової ділянки і нижчих відділів.

3. Високим рівнем роботи апарату серцево-судинної системи та стійкістю цієї роботи в умовах тривалих навантажень високої інтенсивності.

Б.М. Шиян рекомендує розпочинати удосконалювати загальну витривалість із застосуванням методу безперервної стандартизованої вправи. Цей метод дозволяє підвищити рівень МПК, забезпечити швидше розгортання систем енергозабезпечення, привчити учнів переносити негативні зміни у внутрішньому середовищі організму. Оптимальна тривалість вправи — 20-30 хв. у початківців. Але в межах шкільного уроку та зважаючи на вікові особливості, сучасний стан здоров’я молодших школярів цього досягти складно.