Сторінка
3

Педагогічні умови ефективного розвитку витривалості у школярів молодших класів засобами рухливих ігор

І. Мельник рекомендує безперервний біг довести до заданої тривалості – 7 – 10 хвилин, що регламентується тривалістю уроку і оздоровчою метою розвитку витривалості на початковому етапі.

Окрім того, Т.Ю. Круцевич зазначає, що « немає відомостей про те, що розвиток витривалості сприяє зниженню захворюваності. Навпаки високий рівень витривалості, завдяки чому досягають успіху у змаганнях на марафонських дистанціях, негативно впливає на стійкість до серцево-судинних захворювань, а й до хвороб опорно-рухового апарату, знижує потенціал імунно-захисної системи організму».

Тому збільшувати тривалість безперервного навантаження при тренуванні молодших школярів необхідно дуже поступово. Необхідно зважати, що втома більше залежить від інтенсивності, ніж від тривалості навантаження, тому спочатку необхідно досягнути необхідної тривалості безперервного навантаження на нижній межі його впливової інтенсивності (120-130 уд. / хв).

Розпочинати тренування рекомендується з дозованої швидкої ходьби у поєднанні з бігом підтюпцем, надаючи спочатку перевагу ходьбі. Поступово перевагу надають бігові у поєднанні з дозованою ходьбою і доводять безперервне виконання бігу ( або інших вправ ) до необхідної тривалості.

Тільки після підготовки організму до роботи на досягнутій тривалості вправи, можливо поступово підвищувати інтенсивність навантаження.

Спортсменам-початківцям необхідно виконувати тренувальні завдання тривалістю 20-30 хв. з інтенсивністю на рівні 40-70 % поглинання кисню від рівня МПК при ЧСС 130-160 уд/хв.

Незважаючи на фізіологічну ефективність цих методів, у роботі з дітьми перевагу необхідно надавати ігровому методу. Для цього використовують спеціально підібрані рухливі ігри, естафети, елементи спортивних ігор. Цей метод найкраще відповідає особливостям діяльності центральної нервової системи дітей, у яких процеси збудження переважають над процесами гальмування. Діти швидко стомлюються від монотонної роботи, вони нездатні до тривалої концентрації уваги.

У процесі застосування ігрового методу величину фізичного навантаження регулюють шляхом зміни тривалості ігрових завдань та перерв для відпочинку, зменшенням або збільшенням розмірів ігрового майданчика, кількістю гравців, зміною їх ролі у грі, зміною ваги та розмірів предметів, зміною варіантів гри.

Сумарна тривалість ігрових завдань може складати до 30 хвилин при ЧСС від 110-120 до 160-170 уд/хв.

Тренування ігровим методом сприяють комплексному вдосконаленню загальної, швидкісної та силової витривалості.

Розвитку загальної витривалості доцільно присвячувати окремі заняття, але якщо її вдосконалення здійснюється на уроці у поєднанні з іншими педагогічними завданнями, то це варто робити після їх вирішення.

Для вдосконалення швидкісної витривалості застосовують переважно методи комбінованої та змагальної вправи.

О.М. Худолій звертає увагу на те, що витривалість в субмаксимальній зоні навантажень характеризується можливостями анаеробно-гліколітичного механізму енергозабезпечення. Максимальна тривалість роботи без зниження потужності не перевищує 2,5 —3 хв. Основними засобами розвитку витривалості в субмаксимальній зоні є вправи циклічного і ациклічного характеру ( біг, метання).

Потужність вправ не повинна перевищувати 85—95 % від максимальної, а тривалість їх виконання — від 40 секунд до 1,5—2,0 хв

Витривалість в зоні великих навантажень характеризується максимальними можливостями механізмів аеробного енергозабезпечення, максимальними можливостями систем дихання і кровообігу. Тривалість роботи складає в середньому від 3 до 7—10 хв. Величина навантажень визначається діапазоном інтенсивності від 60 % до 75 % від максимальної потужності. Найсприятливішими віковими періодами для розвитку даного виду витривалості є вік у хлопчиків від 8 до 11 років і від 15 до 17 років, у дівчаток — від 9 до 12 років і від 13 до 14 років .

Основними засобами є циклічні вправи, що виконуються з інтенсивністю 65—70 % від максимальної (біг, плавання, ходьба на лижах і т. п.). Вправи повинні викликати значне підвищення частоти серцевих скорочень і легеневої вентиляції.

Відповідно віку частота скорочень серця може досягати 180—200 уд/хв, а хвилинний об'єм дихання 40—80 л/хв. при частоті дихання 45—60 цикл/хв. Витривалість до помірних навантажень характеризується оптимальною взаємодією систем дихання і кровообігу, їх узгодженістю зі структурою рухової дії. Тривалість роботи забезпечується аеробними процесами з незначною активізацією анаеробних. Застосовується навантаження, що не перевищує 60 % від максимального. З таким навантаженням можна продовжувати роботу від 10 хв. до 1,5 годин і більше. Даний вид витривалості ефективно розвивається протягом всього шкільного віку. Разом з тим найбільшого результату можна досягти у хлопчиків у віці 8—11 років і 14—16 років. У дівчаток найперспективнішими для педагогічного впливу можна вважати вік 8—9,11—12 та 14—15 років.

Основними засобами, які використовуються для розвитку витривалості в зоні помірних навантажень, є тривалі циклічні вправи (наприклад, тривала ходьба, кросовий біг, лижні марші). Дана потужність роботи викликає активізацію частоти серцевих скорочень в діапазоні від 130 до 170 уд/хв

У молодших школярів величини параметрів функціональної активності дещо вищі, ніж у старшокласників, вище вони і у дівчаток у порівнянні з хлопчиками. Однією з особливостей розвитку даного виду витривалості є необхідність тривалого виконання вправи, що дозволяє забезпечити необхідну взаємоузгодженість в діяльності органів і структур організму, перейти на більш ефективні джерела енергії. На уроках фізичної культури доцільно навчати бігу, ходьбі на лижах з необхідною швидкістю пересування

Для розвитку локальної м'язової витривалості застосовуються вправи з обтяженнями, стрибкові вправи і біг з опором, які виконуються повторно-серійним та інтервальним методом.

О.М. Худолій зосереджує увагу на тому, що « дидактичні принципи – це вихідні теоретичні положення, які визначають дії викладача і учнів і спрямовані на оптимізацію процесу навчання», а принципи розвитку рухових здібностей – це «специфічні закономірності розвитку рухових здібностей».

Вони певною мірою взаємопов’язані в навчально-тренувальній роботі. особливо в роботі з молодшими школярами.

Методи розвитку витривалості

Для розвитку витривалості застосовуються різноманітні методи тренування які можна розділити на кілька груп: безперервні та інтервальні, а також контрольний (або змагальний) методи тренування. Кожен з методів має свій особливості і використовується для вдосконалення тих чи інших компонентів витривалості залежно від параметрів застосовуваних вправ. Варіюючи видом вправи ходьба, біг, лижі, плавання, вправи з обтяженням або на снарядах, тренажерах і т.д.), їх тривалістю та інтенсивністю (швидкістю рухів, потужністю роботи, величиною обтяжень), кількістю повторень вправ,а також тривалістю і характером відпочинку (або відновлювальних інтервалів), можна міняти фізіологічну спрямованість виконуваної роботи.