Сторінка
3
На одному уроці можна використовувати одну-дві інтерактивні вправи, а не цілий комплекс. Під час виконання цих вправ необхідно дати учням час подумати над завданнями, щоб вони виконували його вдумливо, а не механічно або "граючись". Важливо провести спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи.
Для здійснення контролю за ходом навчання на підставі інтерактивних технологій учитель має попередньо добре підготуватися: глибоко вивчити і обміркувати матеріал, у тому числі і додатковий: різноманітні тексти, приклади, ситуації, завдання для груп тощо; ретельно планувати й розробляти заняття, визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати питання і можливі відповіді, виробити критерії оцінювання ефективності заняття; заохочувати учнів до вивчення теми шляхом добору найцікавіших випадків, проблем; оголошувати очікувані результати (мету) заняття і критерії оцінювання роботи учнів; передбачати різноманітні методи привернення уваги учнів, налаштувати їх до занять, підтримувати дисципліну, необхідну для нормальної роботи. Цьому, зокрема, можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, розподіл ролей у групах тощо.
Використання інтерактивних методів навчанні веде до фахового зростання самого вчителя. Варто зробити перший крок, і після декількох старанно підготовлених уроків учитель зможе відчути, як змінилося ставлення до нього учнів, сама атмосфера у класі, що послужить додатковим стимулом роботи з інтерактивними технологіями.
Сутність базових понять
Формування нового образу мовної освіти тісно пов’язане з проблемою розвитку читацьких інтересів школярів, що має міжпредметний характер.
Окремі аспекти порушеної проблеми відображені в наукових працях М. Бахтіна, М. Вашуленка, Л. Виготського, Н. Волошиної, Т. Донченко, О. Ісаєвої, В. Острогорського, Є. Пасічника, М. Рибникової, О. Савченко, Н. Скрипченко, Б. Степанишина, В. Сухомлинського, К. Ушинського, Г. Шелехової та ін. У роботах цих авторів читання розглядається як засіб активізації пізнання учнів, обґрунтовуються основні вимоги до читання як одного з видів мовленнєвої діяльності, визначається роль виразного читання, позакласного читання в розвитку інтересу до книги, читацької самостійності, розкриваються особливості сприймання прочитаного тексту, шляхи виховання юних читачів і т. ін.
Разом із тим аналіз фахової літератури, спостереження за практикою навчання філологічних дисциплін свідчать, що проблема розвитку читацьких інтересів учнів у сучасних умовах інформаційного суспільства, з одного боку, недостатньо відображена в наукових працях (відсутня достатня кількість відповідних навчально-методичних рекомендацій), а з іншого - є особливо актуальною нині, коли бурхливо розвиваються телекомунікаційні та комп’ютерні технології.
В "Українському педагогічному словнику" інтерес (від. лат. Interests - має значення, важливо) розглядається як "форма виявлення пізнавальної потреби, яка забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення мети діяльності й тим самим сприяє орієнтації, ознайомленню з новими фактами, більш повному і глибокому відображенню дійсності. Суб’єктивно інтерес виявляється в емоційному тоні, якого набуває процес пізнання, в увазі до суб’єкта. Задоволення інтересу викликає нові інтереси, які відповідають більш високому рівню пізнавальної діяльності".
В цьому ж словнику є визначення й читацького інтересу дітей - краще ставлення до творів певного змісту й видів літератури. Його визначають багато факторів: умови громадського життя, соціальні ідеали, культурний рівень суспільства, стан літератури, вік дитини, її життєвий досвід, освітній кругозір тощо. Вивчення й виховання читацького інтересу вимагає великого педагогічного такту, всебічного врахування особливостей дитячої психіки.
Отже, читацький інтерес - форма вияву пізнавальної потреби, що спрямовує особистість на усвідомлення цілей читання, а це, у свою чергу, сприяє ознайомленню з новими для учня художніми чи науковими книгами, спонукає до свідомої діяльності з книжковою продукцією. Читацький інтерес - важливий чинник формування духовно багатої мовної особистості.
Інтерес до читання, з одного боку, є складним психічним утворенням, що характеризується ситуативною чи стійкою мотивацією, скерованістю уваги, емоційно-пізнавальною активністю, а з іншого - формою вияву задоволення читацькою діяльністю.
Логічно серед показників читацьких інтересів у школярів можна виділити наявність внутрішніх мотивів, які спонукають учня до читання літератури, потреб і здібностей читати книжки за власними уподобаннями, уважне й зацікавлене ставлення до книжкової продукції, знання крилатих висловів, широкий читацький кругозір.
Потрібно зазначити, що більшість дослідників трактують загальне поняття "інтерес" як основну умову розвитку людини, складний комплекс психічних процесів (емоційних та інтелектуальних), які спонукають її до свідомої діяльності. Враховуючи це, у виробленні читацьких інтересів на заняттях потрібно спиратися на модель особистісно орієнтованих технологій, спрямованих на розвиток не лише логічного мислення (лівої півкулі головного мозку), а й образного (правої півкулі головного мозку), власне, такий двопівкульний підхід до навчання української мови використовується в практиці роботи словесників нечасто, відтак учні не читають книжок (особливо класичну літературу), не можуть повною мірою адекватно сприйняти підтекстову інформацію художніх фрагментів, це, у свою чергу, є однією з причин того, що багато школярів виявляють пізнавальну інертність, байдужість, мають недостатній рівень мовленнєвого розвитку, відчувають труднощі у висловленні власної думки, у творчому вживанні мовних засобів залежно від типу, стилю мовлення.
Цілісний підхід до розвитку читацьких інтересів передбачає комплексний вплив на взаємопов’язані психічні процеси учня (мислення, мовлення, сприймання, пам’ять, увагу, уявлення) за допомогою мистецтва слова. Такий шлях потребує опори на зв’язок свідомого та інтуїтивного в навчанні, викликає бажання пізнати нову інформацію, активізує мовленнєво-мислительну діяльність, розвиває чуття мови, стилю, що так необхідно для становлення мовної особистості.
У розвитку читацького інтересу молодших школярів важливе місце посідає використання інтерактивних методів навчання. В наш час ці методи - одні з найвпливовіших, адже - це новий, творчий, цікавий підхід до організації навчальної діяльності учнів.
Інтерактивні методи навчання (англ. inter - взаємний і act - діяти, тобто здатний до взаємодії, діалогу) - способи організації активної взаємодії учнів і вчителя у навчальному процесі з метою досягнення визначених дидактичних результатів. Якщо виходити з підходів до класифікації методів, запропонованих Я. Голантом в 60-х роках XX ст., який розділяв методи залежно від участі учнів у навчальній діяльності на пасивні та активні, то інтерактивні методи можна розглядати як різновид активних, що відрізняється від них характером комунікації між учасниками навчання. Пасивні методи передбачають, що учень виступає у ролі "об'єкта" навчання, повинен засвоїти і відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо - джерелом правильних знань. Активні методи стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає "суб'єктом" навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Це самостійна робота, проблемні та творчі завдання, питання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення. Сутність інтерактивних методів навчання полягає в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх тих, хто навчається і навчає. Це співнавчання (навчання у взаємодії та співпраці), в якому і вчитель, і учні є суб'єктами навчання. Основний принцип інтеракції: постійна взаємодія учнів між собою, їх співпраця, спілкування, срівробітництво, на відміну від активних та "пасивних" методів, коли спілкування відбувається між учнями і вчителем. Учитель у такій моделі навчання - лише організатор і координатор інтерактивної взаємодії. На відміну від активних методів навчання, які будуються на односторонній взаємодії (її організовує і постійно стимулює учитель), інтерактивні методи принципово змінюють схему взаємодії учасників навчального процесу.