Сторінка
5
З нею часто зв'язані рухові турботи, агресивність. Тут можна використовувати щит, який тримає дорослий і в який можна стукати іграшковим м'ячем, бити кулаком і т.п. Це прийом можна застосовувати залежно від умов.
Методи зниження агресивності у дітей дошкільного віку
На підставі вивченої літератури, можна зазначити, що думка сучасних представників, вище описаних напрямів, різні в поглядах на суть і витоки агресивної поведінки, загальним для них є визнання впливу соціальних факторів на становлення агресивної поведінки, а також те, що агресивна поведінка не є неминучою, її можна уникнути або зменшити частоту її прояву. Становлення агресивної поведінки складний і багатогранний процес, в якому взаємодіють безліч факторів, як біологічних, так і соціальних. Багато психологів вважають агресію вродженої, невід'ємною характеристикою поведінки, але вони ж визнають, що над агресивними проявами можливий контроль пов'язаний з навчанням і вихованням. У вітчизняній психології велике значення надається механізмам соціалізації, формує впливу соціальної ситуації розвитку.
Пропонована корекційна програма агресивної поведінки дітей дошкільного віку має в основі розробки М.І. Чистякової, Р.В. Овчарової, О.В. Хухлаєва. Програма складається з 3-х етапів, кожен з яких складається з 3-х занять.
Перший етап Емоційно-орієнтовний. Для того, щоб навчити дітей адекватним формам поведінки в конфліктних ситуаціях, для початку необхідно сформувати у них уміння розпізнавати емоції в собі і в інших і навчитися управляти ними. Для того щоб діти усвідомлювали свої емоційні стани (гнів, образу, смуток, радість і т.д.), потрібно не тільки навчити їх бачити, називати, порівнювати емоції в собі і в інших, але і розуміти причину їх появи. Переживання емоцій є першою сходинкою, що веде до рефлексії.
Другий етап Поведінковий. Завданнями, які вирішуються на цьому етапі, є наступні: зняття емоційної напруги; можливість в прийнятній формі відреагувати агресивні реакції; дати можливість порівняти негативні і позитивні риси поведінки.
Третій етап Навчання конструктивному вирішенню конфліктів. Заключний етап включає в себе: розвиток навичок конструктивної поведінки розвиток спостережливості; внутрішньої свободи; здатності до самовираження прийнятними способами; можливості подивитися на себе з боку.
Одним з найбільш важливих і актуальних напрямів роботи з проблемними дітьми є корекція недоліків розвитку дитини за допомогою арттерпії. Серед усіх засобів арттерапії найбільш широке застосування у педагогів є − ізотерапія. Ізотерапія є універсальною технологією, яку можна використовувати як для окремої роботи з проблемними дітьми, так і для спільної дитячої та дитячо-батьківської творчості. В основі ізотворчості лежить особлива “сигнальна колірна система”, коли за допомогою кольору дитина сигналізує про свій емоційний стан. Ізотерапія, з одного боку, метод художньої рефлексії, з іншого боку, технологія, що дозволяє розкрити художні здібності дитини, з третього боку – це метод псіхокорекціі, за допомогою якого можна коригувати емоційний стан дитини і допомагати вирішувати його внутрішні психічні проблеми. Організовуючи заняття з ізотерапії, педагог реалізує наступні функції:
- Емпатичне прийняття дитини;
- Створення психологічної атмосфери та психологічної безпеки.
Ізотерапія дозволяє педагогу об'єднати індивідуальний підхід до дитини і групову форму роботи. Як правило, ізотерапія поєднується з музикотерапією і обов'язково присутня в програмі по ігровій корекції збагачуючи розвиваючі можливості гри. На заняттях з ізотерапії педагог безпосередньо здійснює лікувальний вплив на психіку, корекцію шляхом образотворчої діяльності. Терапія виконує певну психотерапевтичну функцію, допомагаючи дитині впоратися зі своїми психологічними проблемами, і розглядається як проекція особистості дитини, як символічне вираження її ставлення до світу. Зображально-ігровий простір, матеріал, образ у малюнку є для дітей засобом психологічного захисту, яке допомагає у важких обставинах. У казках діти бачать не реальний світ, а те враження, яке він на них справляє, тобто свій внутрішній стан. Щоб описати його, вони шукають у зовнішньому світі аналогії і, оперуючи ними, створюють образи, повідомляючи при цьому про свій внутрішній стан. Це називається метафорою. Саме шляхом метафор працює людська психіка, а точніше – права півкуля головного мозку. Вчені вважають, що ця частина мозку відповідає і за здоров’я людини.
Нерідко дорослі розповідають казки своїм дітям, не надаючи особливого значення змісту. “Це ж лише казка …,” – думають, дорослі. А казка – дієвий інструмент, що коригує дитячу поведінку, допомагає зрозуміти вчинки інших, побачити себе з боку інших. Під час практичного застосування казкотерапії розумієш, що, незважаючи на “дитячу” назву, це вартий уваги, дієвий серйозний та зручний метод. Процес самовираження через казку прямо пов'язаний зі зміцненням психічного здоров'я людини й може розглядатися як значущий профілактичний чинник. Використання казкотерапевтичних технологій дає змогу допомогти дитині впоратися зі своїми проблемами, відновити емоційну рівновагу або усунути наявні порушення поведінки, перебороти дезадаптацію. Привабливість казкотерапії для психологів можна пояснити насамперед її універсальністю: - через аналіз вигаданої дитиною казки психолог одержує інформацію про її життя, актуальний стан, спосіб подолання труднощів; - через казку психолог має змогу передати дитині, батькам або педагогам нові способи й алгоритми виходу з проблемної ситуації; - через участь у казкотерапевтичних сесіях дитина накопичує позитивний емоційний заряд, зміцнюючи свій соціальний імунітет; - немає вікових обмежень; - застосування технік не формує в дітей залежність від зовнішньої допомоги.
Казкотерапія сприяє розвитку у дошкільників: - активності; - самостійності; - емоційності; - творчості; - зв'язного мовлення.
Для вивчення казки важливе питання: “Що роблять казкові персонажі”, а питання “хто чинить і як робить”, – це питання вже тільки привхідного вивчення. Функції дійових осіб є основні частини казки. Під функцією розуміється вчинок діюча особа, що визначається за погляду його значимості для ходу дії. Метою казкотерапії є розвивати творче мислення, уяву, фантазію; виховувати почуття відповідальності за іншого, вміння підтримувати і співчувати; розвивати виразність міміки і жестів; сприяти згуртованості дітей; учити малюків передавати свій емоційний стан, виховувати впевненість у своїх силах. Основні принципи методу: - врахування індивідуально – психологічних особливостей дітей пятирічного віку. - створення умов для максимального розкриття особистості дитини, її творчого потенціалу. На заняттях і тренінгах з допомогою казкотерапії психологи і педагоги, працюючи з конкретними проблемами дітей, знаходять їх першопричину і допомагають дітям досягти внутрішньої гармонії. Адже і в казці, й у житті гармонійна особистість постає як творець, а дисгармонична – як руйнівник. Будь-яка казка – це перемога творця над руйнівником, тобто добра над злом.