Сторінка
3

Агресивність дитини дошкільного віку як наслідок стилю батьківського виховання

У першу чергу потрібно розділити навмисну і ненавмисну агресію. Яскравим прикладом ненавмисної агресії може служити випадкове поранення людини під час перевірки зброї або мимовільному пострілі. Виходячи з того, чи є агресія реакцією на фрустрацію чи ні, слід розрізняти реактивну і ворожу (або спонтанну) агресію. Якщо перша є відповіддю на ворожість, то друга виникає з бажання перешкодити, нашкодити кому-небудь, обійтися з кимось несправедливо, кого-небудь образити. Реактивна агресія спостерігається в двох проявах: як експресивна та імпульсивна (афективна). Експресивна агресія є мимовільний вибух гніву і люті, нецілеспрямованістю і швидко припиняється, причому джерело порушення спокою не обов'язково піддається нападу. Типовим прикладом можуть служити вибухи впертості маленьких дітей. Коли дія не підконтрольна суб'єкту і протікає по типу афекту, говорять про імпульсивну агресію. Дуже важливо відрізняти від перерахованих форм агресії так звану інструментальну агресію. Вона завжди спрямована на досягнення мети нейтрального характеру, а сама агресія при цьому використовується лише як засіб досягнення цієї мети (наприклад, у випадку шантажу, виховання шляхом покарання, постріли, захоплення заручників тощо. У свою чергу, інструментальну агресію поділяють ні індивідуально і соціально мотивовану. Можна говорити також про корисливу та безкорисливу, антисоціальну та просоціальну агресію .

Взаємозв`язок сімейного виховання і вікових особливостей агресивної поведінки у дітей

Однією з головних функцій сім'ї є виховання дітей. Сім'я покликана забезпечити правильну організацію життя дитини. Саме ця роль робить сім'ю необхідною ланкою комплексного підходу до виховної роботи.

Сім'я – це перша громадська ступінь у житті людини. Вона з раннього дитинства спрямовує свідомість, волю, почуття дітей. Під керівництвом батьків дитина набуває свій життєвий досвід, елементарні знання про навколишню дійсність, вміння і навички життя в суспільстві. Враження дитинства залишають слід на все життя людини. Дитячі переживання впливають на весь подальший устрій, на всю подальшу роботу людину, хоча часто вони й залишаються в області підсвідомої. Людина може забути про них, але вони, крім його волі, часто визначають його вчинки. Рівень моральності батьків, їхні життєві плани, ідеали, досвід соціального спілкування мають вирішальне значення у формуванні моральних якостей зростаючої людини. Одна з причин впливу сім'ї на дітей полягає у стійкості перших вражень дитини від навколишнього життя. На основі вражень, які дитина отримує в сім'ї, на їх основі формується характер. Сила родини в тому, що її вплив здійснюється постійно, тривалий час і в самих різних умовах і ситуаціях. Звички, сформовані в сім'ї, такі сильні, що, навіть усвідомлюючи часом їх негативний вплив, людина не може від них звільнитися.

Головна особливість сімейного виховання полягає в тому, що воно є емоційним за своїм змістом і припускає любов батьків до дітей і відповідне почуття дітей до батьків. Теплота домашнього мікроклімату, комфортність стану в домашній атмосфері стимулюють дитину до сприйняття правил, манер поведінки, які існують у родині.

Сила впливу батьків – у вірі в них дитини, в її переконанні, що близькі, улюблені їм люди завжди праві, а рішення і вчинки їх справедливі. Діти бажають бути схожими на своїх батьків і несвідомо їх наслідують. Це бажання робить приклад батьків найсильнішою рушійною силою сімейного виховання. Ніщо не діє на дітей так разюче, як сила прикладу батьків. Спосіб життя батьків – основа їх авторитету у дітей. Вимоги до дітей не повинні розходитися з власною поведінкою. Всі дії батьків знаходяться під постійним, безпосереднім контролем дітей. Основні зміни в особистості дитини з середини дошкільного віку групуються у сфері соціальних відносин і основною причиною цього, є розширення соціальних зв'язків дитини зі світом, збагачення досвіду його спілкування з близькими дорослими за рахунок контактів з однолітками та сторонніми людьми. Соціальна сфера дитини стає об'єктом її цілеспрямованого пізнання. Це ставить її перед необхідністю адекватного відображення цієї сфери, орієнтація в ній і викликає до життя такого роду діяльність, в якій дитина може реалізувати свою суспільну сутність – це реально – рольова поведінка. Предметна діяльність втрачає своє значення для дитини, перестає бути тією сферою, в якій віна прагне утвердити себе. Дитина починає оцінювати себе не стільки з точки зору своєї авторитетності серед інших у зв'язку з тим чи іншим досягненням.

На думку психолога Т.В. Єрмолової механізмом, що забезпечує такого роду зміщення акцентів у відношенні дитини до себе і до своїх дій, є зміна форми спілкування з оточуючим. Ближче до кінця дошкільного віку спілкування дітей з дорослими знаходить позаситуативну особистісну форму, максимально пристосовану до процесу пізнання себе дитиною в новій соціальній ролі. Оцінки і думки оточуючих людей, що стосуються не її діяльності, а її самої як особистості орієнтують дошкільника на сприйняття і оцінку інших людей в тій же якості. Периферичні області її образу себе “заповнюються” новими уявленнями про себе, що проектуються її ззовні партнерами по спілкуванню. Ближче до 7 років вони зміщуються в ядро образу себе, починають переживати дитиною як суб'єктивно значущі, лягають в основу її самоставлення і забезпечують її саморегуляцію в соціальних контактах.

Існують фактори, які впливають на становлення агресивної поведінки дітей-дошкільнят. Психолог М. Раттер розглядає дитячу агресивність і пов'язує її походження з такими факторами: важка обстановка в сім'ї, багатодітність, стиль виховання дітей і т.д. Психолог А.К. Осницкий пов'язує прояв агресії у дітей в першу чергу з умовами виховання та умовами соціалізації. Сім'я може одночасно демонструвати агресивну поведінку та забезпечувати його підкріплення агресивності діти навчаються також при спілкуванні з однолітками ставши жертвами насильства. Стиль сімейного виховання, характер відносин між батьками і дітьми, рівень сімейної гармонії або дисгармонії ‒ це ті чинники, які можуть зумовити агресивну поведінку в сім'ї та поза її межами.

Нерідкі випадки психологічного насильства в сучасній сім'ї, а сексуальне, фізичне насильство, жорстокість по відношенню до дитини є крайнє вираження психологічного насильства. Можна додати, що “суворий стиль” виховання, орієнтований на виховання дитячого послуху, призводить до виникнення у дитини підвищеної емоційності, роблячи для неї малоймовірними роздуми про свої дії або сприйняття нової інформації про моральні принципи. “Суворий стиль” виховання як основний засіб впливу на особистість передбачає покарання. Проблемі покарання присвячено чимало досліджень, які звертають увагу на недостатню ефективність покарання як методу виховання. Психолог А.Бандура зазначає, що за певних обставин застосування покарання може сприяти навчанню агресії, яку дорослий намагається придушити за допомогою покарання.

Виявлено тісний зв'язок між батьківським впливом і проявами дитячої ворожості. Покарання сприяє прояву агресивних спонукань за межами тієї ситуації, де воно мало місце.