Сторінка
12

Місце та роль рівневих систем фізичних задач в процесі диференційованого навчання фізики

2.Такий підхід (див. табл. 2) не викликав би ніяких труднощів, якби не треба було враховувати особливостей профілів конкретних класів і, відповідно, рівнів вивчення фізики. Так, наприклад, виконання учнем понад 90 % завдання гарантувало б йому відмінну оцінку, незалежно від того, якого рівня складності (рівня А чи С) були ці задачі. Або учень, що виконав найпростіше завдання, одержував би «5», в той час як інший, який розв'язав задачу підвищеної складності, використовуючи різні методи її дослідження, застосовуючи набуті знання в нестандартних ситуаціях, але який виконав лише частину його, одержував би нижчу оцінку. Таким чином, ми маємо нерівнозначність одних і тих самих оцінок, що різко проявляється в умовах рівневої і особливо профільної диференціації навчання фізики.

Тому ми дійшли висновку, що методику оцінювання знань і вмінь учнів, яка склалася у шкільній практиці, необхідно вдосконалювати. А для цього треба визначити вимоги до кожного рівня володіння учнем знаннями, уміннями і навичками та розробити критерії вимірювання якості засвоєння знань.

Відповідно до вимог рівневої програми вивчення фізики ми виділили три рівні засвоєння навчального матеріалу РІ РІІ, РІІІ (що відповідає рівням А, В, С рівневої диференціації).

Кожен із зазначених рівнів відповідає певному основному виду навчальної діяльності школяра. Рівень РІ (А) характеризує засвоєння знань на репродуктивній діяльності, яка передбачає володіння фізичною термінологією, знання основних формул, відтворення інформації про основні елементи навчального матеріалу, виконання найпростіших операцій («за зразком»). Діяльність учня спрямована на усвідомлення й запам'ятання алгоритмів, проведення деяких стандартних логічних операцій — аналізу, співвіднесення.

Рівень РІІ (В) характеризується елементами продуктивної (частково-пошукової) діяльності, яка вимагає від учня виконання операцій синтезу й узагальнення, застосування набутих знань з фізики, математики для розв'язування деяких нетипових задач. Учень при цьому здобуває нову для себе інформацію під час самостійної (або з невеликою допомогою вчителя) побудови власного алгоритму розв'язування задач.

Рівень РІІІ (С) відповідає творчому рівню засвоєння знань і вмінь школярів. Досягнення учнем цього рівня означає, що він має глибокі знання й міцну практичну підготовку не лише з фізики, а й з інших дисциплін (наприклад хімії), усвідомлює взаємозв'язок цих знань і використовує їх під час розв'язування нетипових задач, а також уміє знаходити приховані зв'язки між елементами набутих знань, систематизувати й узагальнювати знання на рівні теорій, планувати дослідження явища або процесу, що вивчається.

В основу критерію визначення рівня засвоєння знань нами було покладено принцип діяльності. Згідно з цим принципом учень досягає конкретного рівня, якщо він опанував певні навчальні уміння (практичні й теоретичні).

Критерієм вимірювання якості засвоєння знань нами було обрано коефіцієнт К (, де а — кількість засвоєних елементів знань і вмінь, використаних учнями під час розв'язування фізичних задач; n — загальна кількість елементів знань і вмінь, що підлягають перевірці і входять до складу задач). Даний критерій задовольняє такі вимоги: по-перше, чітко відображає динаміку набуття учнем нових умінь і навичок; по-друге, однозначно виражається числом, не залежить від того, хто проводить оцінювання і які саме знання й уміння перевіряються; по-третє, є досить простим для вимірювання.

Значення коефіцієнта K не залежить від рівня диференціації (А, В, С) навчання. Для одержання учнем позитивної оцінки необхідно, щоб значення критерію К перевищувало 0,7 (відповідає виконанню завдання певного рівня знань більше, ніж на 70 %). Це пояснюється тим, що лише в цьому разі учень може самостійно здобувати й удосконалювати свої знання, і процес навчання на цьому рівні засвоєння можна вважати завершеним.

Для оцінювання знань і вмінь учнів, які навчаються в класах з прикладною орієнтацією вивчення фізики, можна керуватися такими міркуваннями:

1) Якщо учень виконав менше, ніж 70 % завдань будь-якого рівня (тобто К<0,7), то його робота оцінюється 0 балів, що відповідає оцінці «2».

2)Обов'язковий мінімум засвоєння навчального матеріалу для другого і третього (В і С) рівнів визначається значенням критерію 0,8 < К < 0,9 (тобто близько 85 % від обсягу всього завдання). Для першого рівня ця вимога дещо жорсткіша — учень має засвоїти не менш як 90 % його обсягу (0,9 <К<1,0).

3)Якщо учень, який опановує фізику на прикладному рівні її вивчення, засвоїв навчальний матеріал на рівні РІ (А), то його знання і якість володіння практичними навичками відповідають оцінці «задовільно» («3»). Засвоєння ним матеріалу на рівні РІІ (В) відповідає оцінці «добре» («4»), а на рівні РІІІ (С) — оцінці «відмінно» («5»).

4) Якщо учень виконав менш, ніж 50 % завдання (що відповідає значенню критерію К < 0,5), то це свідчить про недостатнє володіння набором основних знань і вмінь для засвоєння навчального матеріалу на рівні А, і його робота оцінюється на «1».

Практичне застосування такої системи оцінювання для визначення рівня засвоєння навчального матеріалу дає змогу ширше й об'єктивніше диференціювати якість знань і навичок учня а також здійснювати діагностичну функцію.

Так, наприклад, оцінюючи якість знань учнів, що працюють на рівні А, оцінкою «3», ми не бачимо відмінності в глибині засвоєння ними навчального матеріалу, про яке нас інформують бали 0, 1, 2 даного рівня у 10-бальній шкалі. Одержання учнем 0 або 1 балу є сигналом учителю, що цей учень наближається до недостатнього рівня володіння мінімумом знань і вмінь та потребує додаткових індивідуальних задач тренувального характеру з наявністю операцій розпізнавання, порівняння; на актуалізацію і відтворення ним набутих раніше під час вивчення дисциплін природничо-математичного циклу знань тощо.

Або, якщо учень виконує завдання рівня В і набирає лише 4 бали, то він отримує оцінку «3», тому що цей бал відповідає мінімальному значенню критерію К, коли учень може отримати на цьому рівні позитивну оцінку.

Інакше кажучи, даний учень не опанував уміння другого рівня складності і залишається на першому маючи оцінку «3». Одержання учнем 9 балів під час розв'язування ним задач підвищеної складності рівня С свідчить про наявність творчих здібностей учня, його здатності до наукової творчості тощо. Такі учні також потребують підвищеної уваги вчителя, бо за правильної організації його навчальної праці вже на шкільній лаві можна сформувати майбутнього наукового працівника (в тій галузі знань, яка відповідає його інтересам і профілю навчання).

В ході проведеного дослідження були виконані основні його завдання, що дозволило нам зробити такі висновки:

1. Ефективним засобом здійснення диференційованого (профільного та рівневого) навчання учнів фізики є спеціальна система фізичних задач, використання якої в умовах реалізації задачного підходу до навчання дозволяє змінювати характер навчально-пізнавальної діяльності школярів, що проявляється в якості володіння та особливостях прояву ними конкретних навчальних вмінь.