Сторінка
10

Педагогічна діяльність. Мотивація учнів

Ми бачимо, що інтелектуальний рівень істотно не впливає на рівень шкільної мотивації в молодшому шкільному віці. Так з 17 чоловік, що мають низький інтелектуальний рівень, 35% дітей мають високий рівень шкільної мотивації, 18% - гарний рівень, 29% - зовнішній рівень, 18% - низький рівень мотивації.

Відіб'ємо на гістограмі:

За результатами проведеного дослідження видно:

Що високих показників у навчанні домагаються школярі з високою шкільною мотивацією.

Невстигаючі школярі мають як високу, так і низьку мотивацію. Низька успішність не є основним чинником низької шкільної мотивації, а також негативного відношення до школи.

Існує динаміка шкільної мотивації від 1 до 4 класи.

Існує різниця шкільної мотивації в хлопчиків і дівчат.

Інтелектуальний розвиток не є головним чинником розвитку мотивації учнів у молодшому шкільному віці.

Вчитель постійно стикається з різноманітними педагогічними ситуаціями, коли від нього вимагається глибоке розуміння їх соціально-психологічного смислу, вміння самостійно приймати рішення. А для цього, разом з глибокими знаннями навчальних дисциплін, вчителю необхідні психолого-педагогічні знання, зокрема знання психологічних особливостей учнів різних вікових груп, закономірностей та умов оптимізації процесу їх навчання і виховання з урахуванням вимог реформи загальноосвітньої і професійної школи. Цим задачам відповідає курс вікової, педагогічної і соціальної психології.

Існуюча система навчання експлуатує й перевантажує систему зовнішньої мотивації при практичному ігноруванні системи внутрішньої мотивації, що приводить до її атрофування.

Головне завдання мотивації навчання - така організація навчальної діяльності, що максимально сприяла б розкриттю внутрішнього мотиваційного потенціалу особистості учня.

Умови для внутрішнього мотивування процесу навчання:

1. Надання свободи вибору. Учень, а також його батьки(тому що характер відносини батьків до шкільного навчання безпосередньо позначається на мотивації їхньої дитини) повинні мати можливість вибору школи, учителі, програми навчання, видів занять, форм контролю. Воля вибору дає ситуацію, де учень випробовує почуття самодетермінації, почуття хазяїна. А вибравши дію , людина випробовує набагато більшу відповідальність за його результати.

2. Максимально можливе зняття зовнішнього контролю. Мінімізація застосування нагород і покарань за результати навчання. Тому що це послабляє внутрішню мотивацію.

Ці дві умови стимулюють внутрішню мотивацію тільки при наявності цікавого завдання з високим мотиваційним потенціалом. Зовнішні нагороди й покарання потрібні не для контролю, а для інформації учня про успішність його діяльності, про рівень його компетентності. Тут вони служать підставою для винесення судження про досягнення або недосягнення бажаного результату (що дуже важливо для збереження внутрішнього контролю за діяльністю), а не є спонукальними силами цієї діяльності. Не повинне бути покарання за невдачі, невдача сама по собі є покаранням.

3. Завдання навчання повинні виходити із запитів, інтересів і устремлінь учня. Результати навчання повинні відповідати потребам дитини й бути значимими для нього. У міру дорослішання в дитини формується така важлива потреба, як потреба в структуруванні майбутнього. Ступінь виразності й усвідомленості цієї здатності є одним з показників соціальної особистісної зрілості. Необхідно контролювати виникнення цієї потреби й у міру дозрівання особистості в неї повинна визначатися усе більше й більше далека життєва перспектива. При цьому в неї повинне складатися подання про те, що навчання і її підсумки - це важливий крок на життєвому шляху. У такий спосіб знову, на більше високому рівні формується внутрішня мотивація. Навчання як засіб досягнення далеких цілей не має потреби в зовнішньому контролі. Шлях досягнення життєвих цілей повинен бути розбитий на більше дрібні подцели з конкретним видимим результатом. Тоді перехід до перспективного планування буде більше безболісним.

4. Урок варто організувати так щоб учневі було цікаво від самого процесу навчання й радісно від спілкування із учителем, однокласниками. У класі повинна бути атмосфера співробітництва, довіри й взаємоповага. Інтерес і радість повинні бути основними переживаннями дитини в школі й на уроках. Про організації таких уроків писав Амонашвили.

5. Важлива для психологічно грамотної організації мотивації навчання орієнтація вчителі при навчанні на індивідуальні стандарти досягнень учнів. Хайнц Хекхаузен говорить про те, що найважливішу роль у формуванні мотивації грають еталони, з якими людина порівнює отримані результати діяльності. Їхню роль виконують особисті стандарти досягнень. Особисті стандарти виробляє для себе сам учень. Але такий же стандарт щодо досягнень своїх підопічних формує й учитель. Він може бути орієнтований на усереднені суспільно-суспільно-орієнтовані абсолютні норми (більшість сьогоднішніх учителів ) або на індивідуально відносні норми.

Друга модель працює так: учитель ставить перед кожним учнем індивідуальні завдання, орієнтовані на його можливості, меті. Учень або вибирає ці мети, або ставить їх перед собою самостійно, або виробляє їх разом із учителем у режимі співробітництва. По цих індивідуальних нормах учитель і сам учень оцінюють отримані результати. Тому що ці норми відповідають можливостям учня й нерідко їм самим і встановлені, то підсумки пояснюються внутрішньо контрольованими причинами (зусиллями, старанням).

Такий характер пояснень при наявності відповідальності за виконувану справу створює високу мотивацію й інтерес до навчання. Учитель заохочує й підкріплює досягнення учня, порівнюючи їх не з результатами інших учнів, а цього ж власними, побудованими на його минулих успіхах і невдачах індивідуальними стандартами. Підсумком подібної стратегії навчання є зростання привабливості успіху, упевненості у своїх силах і як результат - оптимальна мотивація й успішне навчання.

6. Особистість учителя й характер його відношення до учня. Сам учитель повинен виявляти собою зразок внутрішньо мотивованої діяльності досягнення. Тобто це повинна бути особистість із яскраво вираженим домінуванням любові до педагогічної діяльності й інтересом до її виконання, високим професіоналізмом і впевненістю у своїх силах, високою самоповагою.

7. Використання мотиваційного тренінгу або курсів розвитку й зміни мотивації. Багато сторін мотивації досягнення пов'язані із суб'єктивним поданням людини про мети діяльності й труднощі їхнього досягнення, пр самому себе й свої здатності, про рівень своїх результатів і можливих причин їхнього одержання.

Ці подання людини або "когнітивні оцінки людини" відносно мінливі й динамічні. Тому на них можна впливати, їх можна змінювати і як результат - коректувати процес мотивації.