Сторінка
8

Формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу "Я і Україна"

Пояснення базується на навіюванні. Для останнього характерне некритичне сприймання школярем умов учителя. Навіювання, проникає непомітно в психіку, діє на особистість в цілому, створюючи потрібні мотиви. Вчитель використовує цей метод у тих випадках, коли учень повинен прийняти певні вказівки, а також для посилення дії інших методів.

Бесіда – метод систематичного і послідовного обговорення знань, в якому бере участь вихователь і вихованець. Особливість цього методу навчання полягає у тому, що інформація відтворюється або сприймається школярами частинами, у формі запитання-відповідь [1]. Якщо поза увагою дітей залишається хоч одна частина змісту, знання стають фрагментарними, втрачається їх сутність, у дітей зникає інтерес і бажання працювати.

Бесіда передбачає цілеспрямовану організацію обміну думками. Тематика, зміст бесід визначається виховними завданнями, які стосуються окремого індивіда чи певної групи школярів.

Бесіду проводять тоді, коли можна послатися на факти, які хоча б частково відомі дітям із прочитаних книг, із власних спостережень за тілами або явищами серед природи, в куточку живої природи, на навчально-дослідній ділянці. Проте бесіду можна побудувати і на маловідомому або навіть не відомому учням матеріалі при умові використання роздавального матеріалу, навчальних картин, таблиць, географічних карт, кінофільмів тощо.

Методика проведення бесіди залежить від поставленої мети, завдань, змісту та форми. Це може бути обмін думками з приводу певного вислову, прочитаної статті, вчинків школярів, подій у житті країни, школи, класу, окремих учнів.

Бесіда не тільки пояснює норми і правила поведінки, не лише сприяє формуванню уявлень про головні життєві цінності, а й забезпечує виявлення особистісної оцінки з різних питань життя, поглядів, суджень. Бесіда має таку логічну структуру:

вчитель вводить дітей у тему бесіди, ставить запитання, пропонує висловити свою думку;

діти беруть участь в обговоренні питання, наводять приклади зі свого життя або епізоди із прочитаних книг, публікацій, періодики, висловлювання відомих людей тощо.

вчитель узагальнює виступи, допомагає дітям зробити висновки.

У процесі формування екологічної культури використовується також і метод дилем, коли школярі обґрунтовують свій вибір однієї з двох можливостей, що дозволяє визначити ціннісні орієнтації людини. Важливо, щоб дилема мала відношення до реального життя школярів, включала питання морального змісту та ін.

Розповідь – це монолог вчителя, який будується як оповідання, опис чи роз’яснення. Вона проводиться, щоб викликати почуття співпереживання, радості від усвідомлення хороших вчинків, обурення від поганих; розкрити зміст моральних норм і правил поведінки, уявити ідеальний образ тощо. При цьому важливо не навчати прямо, а давати можливість дітям оцінювати самим те, що почули, зробити висновки.

Метод прикладу – це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування, бо діти навчаються наслідувати раніше, ніж пізнавати. Його дія засвоюється на відомій закономірності: виявлення, сприйняття зором, швидко без перешкод засвоюється в свідомості, тому що він не потребує ні пояснення, ні роз’яснення. Приклад діє на рівні першої сигнальної системи, а слово – другої.

Виховний вплив прикладу – це своєрідна наочність у процесі формування екологічної культури. Наслідування спрямоване на відтворювання індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведінки, що супроводжується емоційними і раціональними почуттями. Шляхом наслідування у дітей формується моральна мета особистої поведінки, тобто це складний процес, в якому можна прослідкувати конкретні дії, вчинки іншої особи в певних життєвих ситуаціях, що викликають бажання вести себе так само, хоча це ще не значить, що бажання буде реалізоване, відбувається формування виконавчих, вольових і закріплення наслідувальних самостійних дій.

Прикладом для школярів можуть бути батьки, родичі, вчителі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники. У процесі взаємодії суб’єктів у контактних групах створюються умови для наслідування, особливо на ранніх етапах розвитку особистості. Діяльність одного сприяє діяльності іншого. Особливістю групової діяльності є співробітництво та суперництво, що в значній мірі визначають ефективність наслідування.

Таким чином, приклад у вихованні може виконувати різноманітні функції: конкретизувати прагнення, ідеали учнів; бути доказом для обґрунтування їх; переконувати в доцільності своїх поглядів, вчинків; стимулювати самовиховання. Ще давньоримський філософ Сенека твердив, що важко довести до добра повчанням, легко – прикладом.

Переконання – метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню його нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським та національним нормам і принципам . Метод передбачає обґрунтування певного поняття, відстоювання моральної позиції, оцінки вчинків, дій тощо.

Основу цього методу складають знання, які використовуються для пояснення і доведення правильності чи необхідності певних відношень, поведінки, але в поєднанні з почуттями. Переконання і знання лише тоді можна вважати істинними, коли вони проникли у середину людини, злилися з її почуттями і волею, присутні в ній постійно, навіть несвідомо, коли вона зовсім про це і не думає.

Ефективний метод формування необхідних якостей особистості – вправляння. Сутність його проявляється в багаторазовому виконанні потрібних дій, доведення їх до автоматизму. Результатом вправляння є стійкі якості особистості: навички та звички.

Вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення, вдосконалення способів дій як стійкої основи суспільної поведінки, тобто це планомірно організоване виконання учнями різних дій, практичних справ із метою формування та розвитку певних навичок поведінки, рис характеру. Звички формуються на основі знань про норми поведінки, вироблених умінь позитивних дій і закріплюються вправами як цілеспрямованими й багаторазовими діями. Тому, як зазначають В. Лозова та Г. Троцко, вправи є системою організованих вчителем правильних вчинків учнів, розраховану на тривалий час. Учень, підкоряючись певним вимогам, коли виконує якусь конкретну справу, відчуває виховний вплив.

Вправи ведуть до вироблення навичок і звичок, які включаються в загальну структуру поведінки дитини і проявляються як її індивідуальні особливості.

До основних прийомів використання вправ у початковій школі належать:

постановка виховного завдання і пробудження в учнів потреби в тій чи іншій діяльності;

роз’яснення способів діяльності і набуття дітьми відповідних знань;

практичний показ дій;

організація початкового відтворення учнями показних дій (зразків поведінки);

подальші тренування у вдосконаленні та закріпленні способів діяльності.

У зв’язку з тим, що центральною ланкою вправ є повторюваність дій, Г. Щукіна називає деякі правила повторення:

процес тренування повинен бути спрямований на закріплення корисної звички;