Сторінка
15
Рис. 4. Співвідношення рівнів сформованості екологічної культури молодших школярів
Таким чином, аналіз результатів експериментального дослідження свідчить про те, що для учнів експериментального класу характерний вищий рівень сформованості екологічної культури, ніж для учнів контрольного класу.
Отримані дані також підтверджують той факт, що визначені нами шляхи удосконалення процесу формування екологічної культури молодших школярів на уроках «Я і Україна» є ефективними.
Вивчення й аналіз педагогічної та методичної літератури показало, що поняття «екологічна культура» вживається в різних аспектах.
По-перше, це поняття розглядається як органічна складова всієї культури суспільства і характеризує сферу взаємодії людства з природою. У такому розумінні поняття екологічної культури має історичний характер і визначається дослідниками як сукупність досягнень суспільства в його матеріальному й духовному розвиткові, закріплених у звичаях, етичних нормах, в усталених стереотипах ставлення людей до природи, поведінці у природному середовищі.
По-друге, у педагогічному аспекті поняття «екологічна культура» вживається для визначення рис особистості, що передбачає наявність у людини відповідних знань та переконань, підпорядкування практичної діяльності вимогам раціонального природокористування. Екологічна культура особистості передбачає наявність у людини певних знань, переконань, моральних установок, готовності до діяльності, які узгоджуються з вимогами бережливого ставлення до природи. У такому розумінні екологічна культура є показником свідомого, відповідального ставлення особистості до навколишньої природи.
Формування екологічної культури потрібно здійснювати безперервно в сім’ї, протягом усіх років перебування дітей у дошкільних закладах, школі і продовжувати її в післяшкільний період. Значна роль належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини-громадянина. Адже основні риси характеру особистості формуються у ранньому дитинстві, і спілкування з природою має у вихованні дитини першорядне значення. Враження дитинства часто закарбовується в пам’яті назавжди.
Процес формування екологічної культури розглядається як важливий напрям у роботі навчальних закладів, який здійснюється шляхом використання різних форм та методів роботи, що стимулюють самостійну діяльність дітей.
Зокрема, до основних форм організації роботи, спрямованої на формування екологічної культури молодших школярів, належать: екологічні екскурсії та спостереження; уроки доброти і мислення серед природи, екологічні бесіди з проведенням проміжних зрізів, дозована розповідь на екологічну тематику; екологічні гуртки; обговорення і програвання ситуацій морального вибору; кількісний експеримент; екологізація життєвого середовища; екологічні акції, дні (тижні) екологічної творчості, екологічні свята та конкурси; трудовий десант і ведення «Панорами добрих справ»; зелений і голубий патруль; клуб дослідників природи, лабораторія юного еколога; складання екологічних карт і стежин; ведення фенологічних календарів природи; відвідування і створення екологічних музеїв, виставок і композицій.
Цілеспрямована робота із формування екологічних уявлень у молодших школярів починаючи з 1 класу є основною умовою формування екологічної культури дітей та почуття особистої відповідальності підростаючого покоління за стан навколишньої природи. Ця робота може здійснюватися за допомогою різних методів – способів впливу на свідомість, волю, почуття, поведінку вихованців, метою яких є досягнення певних змін у розвитку якостей школяра, формування його переконань, почуттів, навичок, поведінки тощо.
Враховуючи індивідуальні та вікові особливості учнів молодшого шкільного віку, зміст екологічних знань та можливості щодо їх формування у змісті предмету «Я і Україна», виявлено та експериментально перевірено шляхи, що сприяють удосконаленню процесу формування екологічної культури учнів початкової школи, а саме:
використання додаткового матеріалу екологічного спрямування на уроках «Я і Україна»;
проведення екологічних спостережень та екскурсій у природу;
організація безпосередньої діяльності учнів із питань охорони природи своєї місцевості під час навчально-пізнавальної та суспільно корисної праці;
проведення позакласних заходів на екологічну тематику;
залучення батьків до процесу формування екологічної культури дітей.
У процесі експериментального дослідження було доведено ефективність запропонованих шляхів формування екологічної культури молодших школярів.
Отримані результати засвідчили, що кількісні показники наприкінці навчального року в експериментальному класі на всіх рівнях кращі, ніж у контрольному. Зокрема, якщо у контрольному класі високого рівня сформованості екологічних знань досягли 20,0% учнів, то в експериментальному класі цей показник становить 41,7%. В учнів експериментального класу переважає стійкий дієвий інтерес до об’єктів і явищ навколишньої природи (58,3%), тоді як в учнів контрольного класу переважає ситуативний інтерес (52,0%). Учням експериментального класу характерне переважно емоційно-позитивне, відповідальне ставлення до навколишньої природи (54,2%), тоді як учням контрольного класу – позитивне ставлення (56,0%).
Загальною тенденцією, виявленою у процесі обробки результатів формувального експерименту, було зростання кількості учнів експериментального класу, порівняно з контрольним, що досягли високого рівня сформованості екологічної культури (експериментальний клас – 51,4% учнів; контрольний клас – 25,3% учнів), та зменшення кількості учнів, що виявили низький рівень (експериментальний клас – 4,2% учнів; контрольні класи – 16,0% учнів).
Таким чином, результати дослідження підтвердили, що наявні відмінності у рівнях сформованості екологічної культури між учнями експериментального та контрольного класів є суттєвими і зумовленими впливом експериментальної методики навчання.