Сторінка
1
Педагогічне спілкування – це професійне спілкування вчителя з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.
Педагогічне спілкування – це багатоплановий процес організації, встановлення й розвитку комунікації, взаєморозуміння й взаємодії між педагогами й учнями, педагогами і батьками, породжуваний цілями й змістом їхньої спільної діяльності – виховання дітей.
За визначенням О.О. Леонтьєва, «педагогічне спілкування – це професійне спілкування викладача з учнями на уроці й поза його (у процесі навчання й виховання), що має певні педагогічні функції й спрямоване (якщо воно повноцінне й оптимальне) на створення сприятливого психологічного клімату, а також на іншого роду психологічну оптимізацію навчальної діяльності й відношенні між педагогом і учнем усередині учнівського колективу».
Педагогічне спілкування – це особистісно й соціально орієнтована взаємодія. Педагогічне спілкування характеризується як би потрійною спрямованістю на саму навчальну взаємодію учнів (їхній актуальний стан, перспективні лінії розвитку) і на предмет освоєння (засвоєння) У той же час педагогічне спілкування визначається й потрійною орієнтованістю її суб'єктів: особистісною, соціальною й предметною.
Специфіка педагогічного спілкування насамперед проявляється в його поліоб'єктній спрямованості: не тільки на саму взаємодію учасників з метою їх особистісного розвитку, але й, що є основним для самої педагогічної системи, на організацію виховного процесу. У силу цього педагогічне спілкування характеризується, щонайменше, потрійною спрямованістю: на саму навчально-виховну взаємодію, на учнів (їхній актуальний стан, перспективні лінії розвитку) і на предмет освоєння (засвоєння). У той же час педагогічне спілкування визначається й потрійною орієнтованістю його суб'єктів: особистісною, соціальною й предметною. Учитель (викладач), працюючи з учнями, завжди орієнтує їх на результат усіх присутніх у класі, і навпаки, працюючи із класом, тобто фронтально, впливає на кожного окремого учня. Тому можна вважати, що своєрідність педагогічного спілкування, будучи всією сукупністю названих характеристик, виражається в органічному сполученні елементів особистісно орієнтованого, соціально орієнтованого й предметно орієнтованого навчання. Специфіка педагогічного спілкування обумовлюється також і тим, що воно одночасно містить у собі навчальну й виховну функції, оскільки освітній процес має ще виховний і розвивальний характер.
Характеризуючи зміст педагогічного спілкування, Кан-Калик відзначає: «Професійно-педагогічне спілкування є система (прийоми й навички) органічної соціально-психологічної взаємодії педагога й учнів, змістом якого є обмін інформацією, надання виховного впливу, організація взаємин за допомогою комунікативних засобів. Причому педагог виступає як активатор цього процесу, організовуючи його й управляючи ним».
Проведений різнобічний аналіз педагогічного спілкування дозволяє говорити:
1. про педагогічне спілкування як про форму навчальної взаємодії, взаєморозуміння, співробітництва вчителя й учнів,
2. про представленість у педагогічному спілкуванні одночасно трьох його сторін: комунікативної, інтерактивної й перцептивної,
3. про педагогічне спілкування як про професійне спілкування, що має певні функції,
4. про педагогічне спілкування як про особистісно й соціально-орієнтовану взаємодію,
5. про потрійну спрямованість на навчальну взаємодію, на тих, хто навчається й на предмет освоєння,
6. про широку представленість у педагогічному спілкуванні поряд з вербальними і інших засобів – образотворчих, кінетичних, символічних.
Функції педагогічного спілкування:
1. Інформаційно-комунікативні;
2. Регуляційно-комунікативні (регулювання поведінки);
3. Афективно-комунікативні (визначення, вплив емоцій людини).
На проблему виділення функцій спілкування вчителя з учнями й визначення головної, провідної існують різні точки зору. Про інструментальну функцію педагогічного спілкування говорить О. Леонтьєв. Спілкування, на його думку, становить необхідну й спеціальну умову присвоєння суб'єктом досягнень історичного розвитку людства. Мова вчителя – основний засіб, що дозволяє прилучити учнів до культурної спадщини, навчити їх як способам мислення, так і його змісту. Як підкреслює А. Брудний, «спілкування вчителя… інструментальне, тому що має на меті координацію спільних дій у навчальному процесі». Поряд з інструментальною А. Брудний виділяє також і трансляційну функцію педагогічного спілкування. На його думку, навчальна функція педагогічного спілкування є провідною, хоча й не самодостатньою. Остання, як вважає він, може бути співвіднесена в загальному плані із трансляційною.
Не менш істотною є виділена К. Роджерсом функція полегшення, фасилітації спілкування. Ця функція настільки важлива, що К. Роджерс називає вчителя насамперед фасилітатором спілкування. Це означає, що вчитель допомагає учням виразити себе, виразити те позитивне, що в них є. Зацікавленість педагога в успіху сімейного виховання, доброзичливий, підтримуючий контакт, атмосфера спілкування полегшують педагогічну взаємодію, сприяють самоактулізації учнів та їхньому подальшому розвитку.
Говорячи про соціальну роль педагогічного спілкування і його функцій, необхідно відзначити наступне:
1. Взаємодія вчителя й учнів полягає насамперед в обміні інформацією пізнавального й афективно-оцінного характеру. І передача цієї інформації здійснюється як вербальним шляхом, так і за допомогою різних засобів невербальної комунікації. У такий спосіб здійснюється інформаційна функція педагогічного спілкування.
2. Спілкування як діалог розгортається в умовах когнітивно складного відбиття людьми один одного. Психологічно грамотне сприйняття вчителем учнів допомагає встановити на цій основі взаєморозуміння й ефективну взаємодію. Йдеться про соціально-перцептивну функцію спілкування, про ті психологічні механізми (ідентифікації, емпатії, рефлексії), за допомогою яких сприймається й пізнається особистість учнів.
3. Вступаючи у взаємини з дітьми, учитель пропонує себе як партнера по спілкуванню. Це потребує певної активності вчителя. Бажано, щоб він справив позитивне враження на учнів. Ця здатність суб'єкта спілкування формувати про себе позитивне враження одержала назву самоподачі.
4. У спілкуванні завжди відбувається взаємодія інтелекту людей, їхніх емоційних сфер і їхньої волі, а це означає, що й у педагогічному спілкуванні фактично постійно розгортається взаємодія характерів і, зрозуміло, взаємодія особистостей: учителя й учнів, учителя й батьків, батьків з дітьми, а також професійна взаємодія вчителів. Усе це знаходить своє відбиття в інтерактивній функції педагогічного спілкування.
5. Інтерактивна функція педагогічного спілкування полягає насамперед в організації взаємодії між учителем і учнями, тобто в обміні не тільки знаннями й ідеями, але й діями.
6. Афективна функція спілкування полягає в емоційній стимуляції, розрядці, полегшенні, психологічному комфорті й контролі афекту, його нейтралізації, корекції або створенні соціально значущого афективного ставлення. У стані комфортного спілкування дві особистості – учитель і учень – починають утворювати певний загальний емоційно-психологічний простір, у якому розвивається процес прилучення дітей до людської культури, різнобічного пізнання навколишньої соціальної дійсності й самого себе, своїх можливостей і здібностей, тобто розгортається процес соціалізації особистості учня у контексті культурного виховання.