Сторінка
3
Підкреслюючи значимість виховно-дидактичних функцій педагогічного спілкування, О.О. Леонтьєв відзначає, що «Оптимальне педагогічне спілкування – таке спілкування вчителя (і ширше – педагогічного колективу) зі школярами в процесі навчання, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру навчальної діяльності, для правильного формування особистості школяра, забезпечує сприятливий емоційний клімат навчання (зокрема, перешкоджає виникненню «психологічного бар'єра»), забезпечує керування соціально-психологічними процесами в дитячому колективі і дозволяє максимально використовувати в навчальному процесі особистісні особливості вчителя».
Для оптимального педагогічного спілкування, за О.О. Леонтьєвим, вчителю необхідні наступні вміння:
- уміння управляти своїм поводженням;
- якості уваги;
- уміння соціальної перцепції, або «читання по особі»;
- уміння адекватно моделювати особистість учня, його психічний стан по зовнішніх ознаках;
- уміння мовного спілкування (оптимально будувати свою мову в психологічному плані);
- уміння мовного й немовного контакту з учнями.
Одним складником оптимального педагогічного спілкування є досконале володіння вчителем засобами педагогічного впливу – педагогічною технікою, усіма вербальними й невербальними засобами спілкування з учнями.
В.В. Рижов, у свою чергу, вважає, що ефективність педагогічного спілкування визначається тим, якою мірою педагог здатний залишатися в співробітництві з учнями саме учасником, а не суб'єктом, для якого учень тільки об'єкт який додається до його педагогічних впливів і зусиль.
Поряд з поняттям «оптимальне педагогічне спілкування» у літературі зустрічається й термін «продуктивне спілкування», що розуміється як процес, який повинен забезпечити наступне:
- реальний психологічний контакт, що повинен виникнути між педагогом і дітьми й перетворити їх у суб'єкт-суб'єктів спілкування;
- подолання бар'єрів, які виникають у процесі взаємодії педагогів і дітей (вікові, соціально-психологічні, мотиваційні, настановні, пізнавальні й т.д.);
- переклад учнів зі звичної для них позиції ведених на позицію співробітництва, а, отже, і їхнє перетворення в суб'єктів педагогічного процесу.
Таким чином, педагогічне спілкування виступає як фактор, який оптимізує навчально-виховний процес, що забезпечує реалізацію будь-якого його компонента.
Вчені виділяють наступні функції педагогічного спілкування як соціально-психологічного феномена:
– пізнання особистості;
– обмін інформацією;
– організація діяльності;
– обмін ролями;
– співпереживання;
– самоствердження.
Інформаційна функція педагогічного спілкування, забезпечуючи процес обміну матеріалами й духовними цінностями, створює умови для розвитку позитивної мотивації навчально-виховного процесу, обстановки спільного пошуку й роздумів. Л.М.Мітіна зауважує при цьому, що передача різного роду інформації здійснюється як вербальним шляхом, так і допомогою невербальної комунікації.
Функцією педагогічного спілкування виступає й самоствердження особистості. Завдання педагога – сприяти усвідомленню школярами свого «Я», відчуттю своєї особистісної значимості, формуванню адекватної самооцінки й перспектив особистості, рівня її домагань.
Реалізація такої важливої функції педагогічного спілкування, як співпереживання, забезпечує умови для розуміння почуттів іншої людини, для формування здатності стати на точку зору іншого, що нормалізує відносини в колективі. Учителю важливо зрозуміти дитину, її потреби, щоб здійснювати взаємодію виходячи з її уявлень.
Трохи інакше трактує функції педагогічного спілкування Л.М.Мітіна.
Насамперед, вона виділяє соціально-перцептивну функцію, відповідно до якої спілкування як діалог розвертається в умовах складного когнітивного відбиття людьми один одного. Психологічно грамотне сприйняття вчителем учня допомагає встановити на цій основі взаєморозуміння й ефективну взаємодію. Функція соціальної перцепції в педагогічному спілкуванні полягає в тому, що вчитель уважний до поводження дитини, її слів, жестів, інтонацій, змінам у зовнішньому вигляді й поводженні. За зовнішніми проявами поводження й станів дитини вчитель «бачить» її думки й почуття, вгадує наміри, моделює особистісні особливості учня. Під моделюванням О.О. Леонтьєв, зокрема, має на увазі розуміння мотивів, цілей іншої людини, її особистості як цілісного утворення. Мова в цьому випадку головним чином іде про здатність учителя враховувати пізнавальні й особистісні інтереси дітей. Разом з тим, як відзначає Л.М.Мітіна, «у свою чергу вчитель вправі очікувати адекватної реакції учнів». Діти постійно «зчитують» поводження, настрій, відношення вчителя. Із цієї причини вчитель повинен уміти грамотно проявляти свої почуття, знаходити відповідній обстановці вербальні й невербальні форми поводження, бути зрозумілим учням, відкритим і щирим. Учителю необхідно настроїтися на відповідні відносини з учнями, тобто вступати з ними в комунікацію, пам'ятаючи про те, що тим самим він демонструє дітям готовність і бажання спілкуватися, викликаючи учнів на аналогічні зустрічні кроки, спонукуючи їх до взаємності.
Розглядаючи особливості реалізації даної функції, необхідно пам'ятати про те, що в педагогічній практиці часто зустрічаються помилки в сприйнятті учня, що досить сильно утрудняють спілкування й діяльність учителя.
Вступаючи у взаємини з дітьми, учитель пропонує себе як партнера по спілкуванню. Це припускає певну активність вчителя. Важливо, щоб він створив позитивне враження про себе в очах учнів. Ця здатність «втручання» живого об'єкта сприйняття в процес формування свого образа в співрозмовника позначена в Л.М.Мітіної як функція самопрезентації, що, згідно О.О. Леонтьєва, може мати три основні мотиви:
– прагнення до розвитку відносин;
– самоствердження особистості;
– необхідність професійного плану.
Функція самопрезентації (у педагогічному спілкуванні сприяє самовираженню й учителя, і учня. В актах спілкування здійснюється презентація внутрішнього світу вчителя. У випадку, коли вчитель із багатим внутрішнім світом здатний грамотно пред'явити його учням, можна говорити про конгруентність самовираження. Конгруентність розуміється в цьому випадку як повна відповідність того, що людина пропонує за допомогою тону голосу, руху тіла й голови, змісту її слів, внутрішнім переконанням.
Знання зазначених функцій сприяє організації спілкування вчителя зі школярами на уроці й поза нього як цілісного процесу.
Плануючи урок, учителю необхідно думати не тільки про засвоєння інформації, але й про створення умов для самовираження, самоствердження, насамперед тих учнів, які потребують допомоги вчителя; необхідно передбачати прийоми забезпечення зацікавленості в роботі кожного учня й забезпечувати співробітництво й співтворчість.
Професійне педагогічне спілкування – феномен складний. Воно має певну структуру, що відповідає загальній логіці педагогічного процесу. Якщо виходити з того, що педагогічний процес має наступні стадії: задум, втілення задуму, аналіз і оцінку, то можна виділити відповідні їм етапи професійного спілкування. Н.Д. Никандров і В.А. Кан-Калик пропонують наступну структуру педагогічного спілкування: