Сторінка
1

Регулювання банківської діяльності в Україні та шляхи її вдосконалення

Ефективно діюча банківська система здатна закумулювати значні фінансові ресурси і за сприятливих умов інвестувати їх у виробничий сектор економіки, який є матеріальною базою економічного зростання суспільства і підвищення добробуту народу. З іншого боку, ця система несе в собі небезпеку підвищеного ризику, зумовленого специфікою банківської діяльності. Враховуючи особливу роль банків у системі економічних відносин, особливого значення набуває проблема забезпечення їх фінансової стійкості, що можливо лише за умови ефективного комплексного регулювання їх діяльності.

Комплексний підхід передбачає своєчасне об’єктивне визначення рівня фінансової стійкості комерційних банків на певному етапі, а також вжиття відповідних заходів, як з боку самого банку так і Національним банком України.

На сьогодні не існує єдиного визначення поняття “банківське регулювання”. Наведемо основні з них. Єрпилєва Н.Ю. [6] розуміє банківське регулювання як „систему специфічних правил поведінки нормативного характеру, сформульованих державними органами, іншими владними структурами, а також недержавними саморегульованими організаціями, метою яких є обмеження банківської активності і, головним чином, банківських операцій”. Литвин Н. [7] вважає, що під банківським регулюванням потрібно розуміти сукупність різноманітних методів і засобів (інструментів), за допомогою яких держава впливає на діяльність банків з метою реалізації цілей грошово-кредитної політики та здійснює нагляд (контроль) за дотриманням банками встановлених вимог. Василишен Е.М. та Маршавіна Л.Я. [5] вважають, що банківське регулювання – це формулювання і видання уповноваженими відомствами конкретних правил або приписів (інструкцій), які базуються на діючому законодавстві і визначають структуру і способи ведення банківської справи. Як бачимо, наведені визначення не враховують вимогу щодо фінансової стійкості банку та його сталого розвитку. Тому пропонується трактувати банківське регулювання як комплекс заходів, що вживається відповідними державними органами влади для підтримання фінансової стійкості та сталого розвитку комерційних банків і банківської системи в цілому, а також для обмеження негативних наслідків різноманітних ризиків.

Щодо банківського саморегулювання, то його можна охарактеризувати як систему взаємопов’язаних і скоординованих дій щодо регулювання діяльності банку, спрямованих на ефективне управління банківськими ризиками з метою збереження стійкості в умовах постійних змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі.

У зарубіжних країнах використовуються різні методи банківського регулювання і нагляду. Однак жодна з моделей не може бути ефективною, якщо вона передбачає безпосереднє втручання держави в оперативну діяльність банку. Головна роль у забезпеченні фінансової стійкості повинна належати ефективному регулюванню в самому банку. Хоча, з іншого боку, корпоративне регулювання здійснюється в інтересах окремих суб’єктів господарювання, які не завжди співпадають із загальнодержавними інтересами. Саме тому воно потребує коригуючого державно-економічного регулювання.

Ступінь втручання держави в діяльність комерційних банків визначається економічною ситуацією, яка склалася в країні на певний час, тому регулювання повинно бути динамічним. Важливим завданням державних управлінських органів є постійне розуміння того, що саме в регулюванні повинно залишатися відносно постійним, а змінюватися відповідно до вимог сучасності.

Щодо банківського саморегулювання, то його можна охарактеризувати як систему взаємопов’язаних і скоординованих дій щодо регулювання діяльності банку, спрямованих на ефективне управління банківськими ризиками з метою збереження стійкості в умовах постійних змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі. Це, перш за все, підвищення рівня капіталізації, гнучке управління активами і пасивами, формування різних видів резервів, включаючи обов’язкове резервування на кореспондентському рахунку, резерви під надані кредити, дебіторську заборгованість, інвестиційний портфель, валютні операції тощо з урахуванням ризиковості здійснюваних операцій.

Зовнішнє регулювання фінансової стійкості банків і нагляд за їх діяльністю згідно із законодавчими положеннями здійснює Національний банк України, регулююча функція якого є багатогранною і включає такі напрями:

– створення законодавчих і інших умов, які дозволяють реалізувати свої економічні інтереси;

– вплив на операції комерційних банків шляхом грошово-кредитного регулювання, який у свою чергу впливає на обсяг і структуру грошової маси в обігу, та на обсяг ресурсів комерційних банків;

– забезпечення ефективного банківського нагляду відповідно до базових принципів Базельського комітету та чинного законодавства України шляхом інтеграції початкового контролю, безвиїзного нагляду, виїзного контролю та системного аналізу діяльності банку.

У зв’язку з цим пропонується класифікація методів забезпечення фінансової стійкості банків, за якою вся їх сукупність розподіляється на дві групи – зовнішні та внутрішні методи. Кожна з цих груп, у свою чергу, об’єднує підгрупу регулюючих і стабілізуючих методів, як це відображено на рисунку 1.

Рис. 1. Класифікація методів регулювання діяльності банків з метою забезпечення їх фінансової стійкості

Як видно з рисунка, існує взаємозалежність між внутрішніми і зовнішніми методами, а також всередині кожної з груп існує взаємозв’язок між регулюючими і стабілізуючими методами, що в комплексі забезпечує фінансову стійкість банку. Особливої уваги заслуговують регулюючі методи, оскільки фінансовий стан кожного банку значною мірою залежить від ступеня регулюючої ролі держави та від ефективності його саморегулювання. В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайні можливості як позитивно, так і негативно впливати на економічні процеси, тому їх діяльність завжди перебуває під особливою увагою держави і потребує постійної регламентації.

Основними методами, що застосовуються Національним банком України для регулювання діяльності банків, є превентивні (нормативні) методи.

На сьогодні згідно з Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні [3] визначено 13 обов’язкових економічних нормативів, які поділяють на нормативи капіталу, ліквідності, ризику і відкритої валютної позиції. Незважаючи на відносно значну кількість нормативів, які використовує НБУ для регулювання діяльності банків, фінансовий стан багатьох із них до цього часу залишається незадовільним, що свідчить про необхідність удосконалення діючої системи нормативів.

Під час аналізу нормативів капіталу доцільно звернути увагу на те, що власний капітал банку є першою і основною лінією захисту його фінансової стійкості від негативних зовнішніх і внутрішніх впливів, тому його розмір використовується при розрахунку більшості нормативів. Особливого значення при цьому набуває якість капіталу, оскільки окремі банки намагаються приховувати проблеми щодо здійснення капіталізації.